Господи, дай сили дожити до віку!

Здається, немає нічого важчого від старості. А якщо вона ще й одинока, то в селі перетворюється на пекло. На щастя, для жовгожительки села Пнів Тетяни Тимофіївни Бублій вона такою не стала, оскільки вже майже 40 літ живе з дочкою Іриною (на світлині) на затишному обійсті покійного зятя, відомого колись у Надвірнянщині хірурга Василя Івановича Кричовського. Теща відгукується про нього найтеплішими словами. Був він людиною з великої букви, талановитим лікарем.

Дитячі та юнацькі роки Тетяни Бублій промайнули в м. Кременчук на Полтавщині. Пізнала і холод, і голод 1932-1933 років, лихоліття Великої Вітчизняної війни. Працювала секретарем районного су­ду, опісля продавцем, згодом перелопатувала вже на тоці зерно, носячи на руках три­річну Ірину. Дізнавшись, що жінка володіла секретами суду, її часто викликали в ні­мецьку комендатуру, випитуючи про всі перепетії судових справ. Та жорстоко не ка­тували, зважаючи, напевно, на маленьку дитину.

У ці Різдвяні свята жінка відзначить своє 96-річчя (старших за неї нині у Пнів`ї немає) . Про­житі роки дають про себе зна­ти різними болячками. Та во­на – при добрій пам`яті, чудово розповідає про найпам`ят­ніші віхи свого життя. Торік ще працювала по-госпо­дарст­ву, каже дочка Ірина. Тепер трохи злягла. І все ж згадала як під бомбардуванням німецьких літаків переправлялася з дитиною на дру­гий берег Дніпра. Страшно було, бо затонув при цьому не один човен у 1941 році.

Припала жінка до Прикар­паття, мов бджола до квіт­ки. Не уявляє собі нині життя без дочки, онуків Миколи і Дмитра, яких щиро любила і виколисувала з пелюшок. Гордиться ними, адже обидвох вдалося вивести в доросле життя. Старший закінчив вуз і працює в Тюмені Російської Федерації. Молодший Дмитро оволодів фахом модельєра у Львові.

Не забувають вони і тепер про ласкаві бабусині руки, її колискові, недоспані ночі. Хо­ча живуть окремо від матері та бабусі, завжди охоче провідують їх, розрадять добрим словом, підтримають. Аби ста­рість не відбирала сили і здоров`я. Але що вдієш, коли во­на залишає … господарство і землю. Без них у селі не прожити. Та й нести цей тягар ста­речим рукам вже не під силу.

– Однак вихід із цього є, – вважає Тетяна Тимофіївна. – Рятують спілкування з сусідами, з якими «жи­вемо добре», «не ворогуємо». А підвалини добрих стосунків із людьми заклав ще зять, котрого всі шанували і поважали. Дочка Ірина присвятила себе освітянській ниві, працювала вчителькою у Пнів­ській ЗОШ І-ІІІ ст.

Спливають роки, місяці і дні. Та життя продовжується. Цікаво, що моя співрозмовниця і на старості літ ще цікавиться політикою, хоча й нарікає на деякі нововведення нової української влади.

Напередодні Різдва Христового її тепло привітали з поважним днем народження Пнівський сільський голова Василь Гладиш та старший брат церкви Непорочного Зачаття Діви Марії с. Пнів Мирослав Гаврилаш. Вручили букет пишних квітів і солодкий подарунок. Побажали сільській довгожительці щасливих років життя, міцного здоров`я, достатку і благополуччя.

Микола ПИТЛЮК

«Народна Воля»

Світлина Назарія ГРИДЖУКА