Меланії або Старий Новий Рік

Свято Меланки, яке святкували учора, 13 січня, вже дещо забуте, а проте з ним пов’язані чудові традиції українського народу. А ще це найкращий привід уже вдруге за зимові свята скуштувати куті та заспівати колядок.

Більш відому під назвою «Другий Святий вечір» Меланку святкують і нині. Вона є передвісницею Нового Року за старим стилем, який ми від­значаємо 14 січня. У світі це свято вже давно забуте. Виняток хіба що лише Укра­їна, Росія та Білорусія, де воно співпадає з календарним святом Святого Василія.

Другий Свят-вечір ще називають щедрим, адже на столі повинно стояти 12 страв, кожна з яких символізує місяць у році. У давнину господині вважали цей день особливим, єдиним днем у році, коли печі давали відпочинок. Заборонено на ній лежати та щось ставити. А господарі обходили хазяйство, з сокирами підходили до дерев, які не врожаїли, погрожуючи зрубати їх. Дерева мали злякатись і щедро вродити на весну.

Але з давніх-давен особливе місце у святкуванні відводили молоді. Переодягалися у Меланок та Василів, серед образів ще зустрічалась Ко­за, Дід та Баба, Ведмідь, Циган. Меланкою був парубок. Обличчя його вибілювали крейдою, очі підводили сажею, а щоки та вуса – буряком або калиною. Меланка обожнювала цілувати всіх перехожих, вимащуючи їх своєю «косметикою». Співали обрядових пісень – щедрівок. Для цього у господаря завжди спочатку просили дозволу.

Досвідчені господарі примічали погоду: морозно і сніжно – на здоров’я людей і худоби, на урожай хліба, а тепло й без снігу – навпаки; зоряне небо – добре нестимуться кури, вродять гриби й горох; густий іній – добрі зернові й мед.

Загалом, у новорічну ніч годилось спати. А вже на ранок дівчата й хлопці з повними жменями зерна ходили посівати, спочатку у своїх домівках, потім – до родичів та близьких.

І хоча у наш час уже майже не зустрінеш масово Меланки на вулицях Надвірної (хіба відрежисуровано-театралізовано для «заходів»), традиція святкувати Старий Новий Рік і досі живуча. Наші пращури вірили, що в цю ніч до хати заходить доля людини і вселяється в якусь річ чи у тварину. А долю варто обе­рігати. Тому нікому, окрім вертепові, нічого не позичали і не давали.

Не можна було сваритись чи плакати, всі намагались бути радісними і веселими. Намагаймось і ми отак. Адже як Новий рік зустрінеш – так його і проведеш. Веселімся!

Тетяна ЮРКЕВИЧ,

студентка факультету журналістики Львівського національного університету ім. І. Франка.