Газета по-надвірнянськи
 

Велетень духу гуцульського

28 січня 2011, 12:52 | Рубрика: Духовність, Новини Версія для друку Версія для друку 576 переглядів

17 грудня 2010 року надійшла сумна звістка, що у м.Чикаго (США) перестало битися серце МИКОЛИ ДОМАШЕВСЬКОГО – доктора економічних наук, відомого історика і громадського діяча гуцульської діаспори, голови Гуцульського дослідного інституту, головного редактора шеститомного видання «Історія Гуцульщини» та світового журналу «Гуцулія».

Народився Микола 17 жовтня 1925 року в гуцульському селі Микуличин у ґаздівській сім’ї Василя і Євдокії Домашевських. Батько був активним діячем, засновником у селі «Просвіти» та інших громадських формувань. Із 1930 року і до приходу червоних «визволителів» був війтом Микуличина, за що попав у немилість радянської влади. Небезпечним його вважали для се­бе також німецькі окупанти і в березні 1944-го гестапо розстріляло, як заручника. Фронт наближався до Карпат і дружина Євдокія з п’ятьма малолітніми дітьми вимушена була втікати на захід.

Опинившись після війни у Німеччині, Микола Домашевський навчається в Українському вільному університеті, а перебравшись згодом у США – продовжує студії в університетах Лайова і Рузвельта. У 1976 році захистив докторську дисертацію у Кенгсінгтонському університеті у США.

Насильно відірваний від рід­ної землі, він щиро переймався українськими проблемами. В його серці теплилась ностальгія за рідними Карпатами, за гуцуль­ськими звичаями. А тому з такими ж як сам – гуцулами-скиталь­цями організовує у Чікаго Гуцульське товариство «Чорногора», яке в 1971-му увійшло у Конференцію Гуцульських товариств Америки і Канади. Але ще перед цим з його ж ініціативи створюють у Чікаго Гуцуль­ський дослідний інститут, який започаткував видання ілюстрованого журналу «Гуцулія», що розповсюджувався серед гуцу­лів США, Канади, Австралії, Ар­гентини, Великобританії та інших європейських країн. Члени дослідного інституту поставили за мету – зібрати матеріали для написання «Історії Гуцульщини» і в 1975 році у Чикаго вийшов друком перший том, у якому подано загальні історичні відомості про Гуцульщину, про матеріальну і духовну культуру гуцулів, народні традиції й обряди. З обґрунтуванням прийняття герба і прапора Гуцульщини. Ще більше доклав Микола Домашевський особистих старань для збору матеріа­лів, їх опрацювання і видання другого і тре­тього томів «Історії Гуцульщини», в яких вміщено відомості про міста і села Гу­цуль­щини, про її видатних дія­чів, про різні історичні події в краю. Це стало справжнім подвижницт­вом пана Миколи, коли врахувати, що все це робилось на громад­ських началах, безоплатно, з витрачанням особистих коштів. У цій конче потрібній для Гуцульщини праці він завжди мав підтримку і допомогу від дружини Катерини, відомої в діаспорі публіцистки і громадської діячки. Такими ж активістами укра­їнської діаспори вони виховали і своїх синів Василя та Любомира.

Микола Васильович Домашевський був дійсним членом Ук­раїнської вільної академії наук у Канаді, Об’єднання українців у США, об’єднання славістів США і Канади та інших укра­їнських організацій. А із здобуттям Україною незалежності по­дружжя Домашевських неодноразово приїжджало на батьків­ську землю, надаючи підтримку землякам. Микола Васильович виступив консультантом створення і утвердження нашого Все­українського товариства «Гуцульщина». А коли ми в трав­ні 1993-го проводили у Косові першу Міжнародну науково-практичну конференцію «Проблеми Гуцульщини», пан Микола виголосив грунтовну допо­відь. Виступав на Міжнародній конференції з перспектив розвитку Гуцульщини у травні 1995 року у селищі Путила. Брав активну участь у вересні 1996-го у Яремчі у роботі третього з’їзду Всеукраїнського товариства «Гуцульщина», шостого Міжнародного Гуцульського фестивалю та інших заходах. Неодноразово зустрічався у Верховині з науковцями Філії «Гуцульщина» ННДІ українознавства Мі­ністерства освіти і науки Укра­їни. Найбільше його тягло у рід­ний Микуличин, де передав велике зібрання книг для місцевої бібліотеки, спілкувався з учителями й учнями сільської школи.

Особливо ми завдячуємо Миколі Домашевському за організацію львівських науковців-гуцулів, які підготували матеріали, а сам він профінансував видання четвертого, п’ятого і шостого томів «Історії Гуцульщини». Тому без перебільшення, ця багатотомна «Історія Гуцульщини» під редакцією Миколи Домашевського стала вагомим вкладом у вивчення і пізнання нашого краю, утвердження його значимості для Української держави.

Тому з таким болем ми зустріли звістку про невблаганну смерть справжнього сина Гуцульщини, невтомного трудівника на українознавчій ниві Миколи Домашевського. Минатимуть літа, над вічнозеленими Карпатами вічністю пропливатимуть сизо-білі клубки хмар, цілуючи їх шпилясті ребра теплою любов’ю Бога, а імена могут­ніх велетнів духу Гуцульщини залишатимуться у пам’яті поколінь як таких, що понад власне життя цінили і любили свої гори, свою Україну; як таких, котрі свої серце, душу і розум гід­но клали на вівтар тієї землі і того народу, з яких пішли у світ і стали справжніми Людьми. Таким був і назавжди залишиться у наших вдячних серцях великий працелюб на благо Гуцульщини і України Микола Домашевський.

Від ради Всеукраїнського товариства «Гуцульщина»

голова Дмитро ВАТАМАНЮК.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!