Хвороба в «цяточку» – вітрянка

Вітряна віспа – це гостре інфек­ційне вірусне захворювання, яке характеризується підвищенням температури тіла і плямисто-папульозно-везикульозним висипанням на шкірі та слизових оболонках.

Перебіг хвороби здебільшого легкий, специфічні ускладнення (менінгоенцефаліт, пневмонія) трапляються рідко. Однак, після перенесеної вітрянки збудник без будь-яких клінічних проявів може роками збері­гатись в організмі, спричиняючи у старшому віці інше захворювання – оперізуючий герпес, який можна розглядати як пізній рецидив вітрянки.

Основним джерелом є хворий на вітряну віспу, який стає небезпечним для оточуючих з кінця інкубаційного періоду (за 6-7 год.) до появи висипання і до п’ятої доби з моменту появи останніх її елементів,тобто всього 9 днів від першого дня висипань. Передається повітряно-краплинним шляхом. Максимальне число захворілих припадає на вікову групу 2-4 років. До­шкільнята становлять біля 80 відсот­ків. Рівень захворюваності дітей у містах у 3-4 рази вищий, ніж у селах – це пояснюється більшою скупченістю дітей у міських дитячих установах.

Трапляються спалахи вітряної віспи, зокрема, у дитячих дошкільних закладах, школах і лікарнях. Після перенесеної інфекції залишається тривалий імунітет. Повторні захворювання трапляються рідко.

Як розпізнати вітрянку? Інкуба­ційний період при вітряній віспі (час від контакту з хворим до перших проявів хвороби) триває від 11 до 21 дня, найчастіше близько 14 днів. У дитини спостерігається нездужання, втрата апетиту, субфебрильна температура тіла тощо. На такому фоні або без будь-яких передвісників на шкірі з’являються висипання, що часто супроводяться підвищенням температури тіла (до 38оС). Перші елементи висипання можуть з’явитися і при нормальній температурі тіла. Висип локалізується на обличчі, волосистій частині голови, тулубі та кінцівках. При інтенсивному висипі елементи його можна знайти на долонях та пі­дошвах. Елементи висипок, пройшовши через стадії плями та дрібної папули, швидко перетворюється на характерні для вітряної віспи елементи – везикули (пухирці). Везикули швидко підсихають через 1-3 дні, на їх місці утворюються бурі кірочки, які відпадають через 1-3 тижні. Висип при віт­рянці з’являється протягом кількох днів поштовхами. Тому для вітряної віспи характерною є поліморфність висипань – на певній ділянці шкіри можна знайти елементи висипок, що перебувають на різних стадіях розвитку. У деяких хворих одночасно з висипом на шкірі з’являються елементи висипок на слизових оболонках порожнини рота, носоглотки, гортані, статевих органах та в інших місцях. Одночасно з підсиханням елементів висипань при вітряній віспі знижується температура тіла і поліпшується загальний стан хворого.

Лікування вітряної віспи зводиться до дотримання постільного режиму протягом усього періоду висипання, запобігання вторинної інфекції. Везикули треба змазувати 1-2% розчину метиленового синього або бриль­янтового зеленого, рот полоскати дезинфікуючим розчином (розчин фурациліну, відвар ромашки). За показаннями застосовують симптоматичні засоби, анальгетики, жарознижуючі (нурофен, парацетамол) проводять детоксикацію. При сильному свербінні шкіри – антигістамінні препарати (тавегіл, супрастин, еріус). При тяжких формах хвороби та розвитку гнійних ускладнень призначають антибіотики. Діти першого року життя лікуються винятково в інфекційних стаціонарах.

Найважливішим профілактичним заходом є недопущення контакту з хворими на вітряну віспу.  З цією метою у дитячих дошкільних закладах щоденно оглядають дітей і опитують їх батьків. У разі підозри на захворювання дитину відправляють додому.

Якщо, скажімо, дитина знаходилася в контакті з хворим на вітряну віспу 1 лютого, то захворіти вона може з 11 по 21 лютого. Якщо дитина захворіла 11 лютого, то повернутись у колектив вона зможе 21 лютого. Для підтвер­дження діагнозу вітряної віспи необ­хідно 1-2 висипання на волосистій час­тині голови у вигляді пухирців.

Дитячі інфекції – поняття відносне. Дорослі також хворіють на всі ці інфекції, приміром, на ту ж вітряну віспу. Тільки в дорослих ці інфекції протікають, як правило, важче і з біль­шою частотою ускладнень.

Олег СЄРОВ,

лікар-педіатр районної дитячої лікарні.