Подорож святими місцями Львівщини (продовження)

(Закінчення. Поч. у «Народній Волі» від 11 лютого ц. р.)

У 1431 році відбулася знаменита оборона Олеського замку від польських завойовників. Шість тижнів тривала облога поляками Олеського замку, але його оборонці вистояли. Події героїчної оборони Олеського замку лягли в основу роману «Черлене ви­но» львівського письменника Романа Іваничука, а також опери «Олеська балада». Із ос­таточним захопленням Олеського замку поляками в 1432 році закінчується дав­ньоукраїнський період його іс­торії.

1481-го в центрі Олеська його власник Петро, син Яна із Сєнна, споруджує великий оборонний костел.

У час володіння Івана Даниловича, нащадка давнього українського боярського ро­ду, розпочався третій, наймаштабніший період будівництва замку, який припадає на кінець ХVІ-початок ХVІІ століть. Саме при Іванові Даниловичу до овалеподібного оборонного муру добудовують та надбудовують двоповерхові корпуси у східному та західному крилі, триповерхове приміщення з північного боку замку, нову надбрамну вежу. Завдяки старанням Івана Даниловича Олеський замок перетворився на роз­кішну магнатську резиденцію і став міцною фортецею. Тоді він набрав майже тих обрисів, які збереглися до наших днів.

У 1951 році через несправність громовідводу замок загорівся від удару блискавки. Згоріли дах, перекриття, обсипалася ліпнина, настінний живопис. У стінах з`явилися тріщини. Здавалося, що замок загине. Незабаром у ньому розпочали ремонтно-будівельні роботи з реконструкції, які закінчили 1965 року.

21 грудня 1975-го відбулося урочисте відкриття музейної експозиції «Олеський замок» – відділу Львівської картинної галереї, директор якої Б. Г. Возницький провів у цей день тут першу екскурсію.

Олеська земля дала двох польських королів – Яна ІІІ Собського і Михайла Вишнивецького. У жилах обох текла й українська кров. В Яна ІІІ Собського – старовинного шляхетського роду Даниловичів, а в Михайла – княжого роду Корнбутів.

Реставрація Олеського замку та відкриття у ньому музейної експозиції стали важливими подіями в культурному житті України. Упродовж значного часу територія Олеського замку слугувала майданчиком для кіно­студій України, Білорусії, Росії і Польщі.

Олеський замок став ві­зитівкою не лише Львів­щини, а й всієї України, його зображення можна зустріти в численних книгах, буклетах, календарях, на листівках.

Останнім часом замок переживає не найкращі часи. Катастрофічно не вистачає коштів не лише на ремонтно-реставраційні роботи, а й на підтримання його в належному стані. Але їх треба конче знайти. Олеський замок цього вартий.

Не знайти в Україні такого села, де було би більше дав­ніх пам`яток культури, ніж у Підгірцях. Тут є великий археологічний комплекс літописного міста Пліснецька, монастирів василіанів ХVІІ-ХVІІІ ст., архітектурний ансамбль замку ХVІІ-ХVІІІ ст. із найдавнішим в Україні парком, Михайлів­ська церква – пам`ятка дерев`яної архітектури ХVІІІ ст. Кожна з цих пам`яток – свід­чення нашої історії, яка бере тут свій початок ще з часів могутньої колись держави – Київської Русі.

В ансамбль Підгорецького замку, якого видно ще з шосе Бродів-Львів, входять триповерховий палац, заїжджий двір, костел і парк. Спору­джено замок протягом 1635-1640 років на місці старого укріплення за вказівкою то­дішнього власника Бродів і Підгорець коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського – одного з найбільших магнатів Речі Посполитої. Про призначення замку спо­віщав напис латинською мовою на мармуровій таблиці при вході до нього: «Вінець рат­них трудів – перемога, перемога – тріумф, тріумф – відпочинок». Саме для відпочинку коронного гетьмана (головнокомандуючого всіма збройними силами Речі Посполитої) і спорудили замок у Підгірцях. У сучасному розумінні це була своєрідна дача, бо головна резиденція коронного гетьмана знаходилась у місті-фортеці Броди.

Підгорецький замок являє собою один із найкращих у Європі зразків поєднання імпозантного палацу з бастіонними укріпленнями. Замок має форму квадрата, сторона якого дорівнює приблизно 100 метрів. На його рогах розташовані п`ятикутні бастіони. Замок збудований із цегли та каменю. Минувши в`їзну браму, потрапляємо в невелике, але затишне і гарне, вимощене кам`яними плитами, внут­рішнє подвір`я, яке зі сходу, півдня і заходу оточують каземати, а з півночі – велична споруда палацу.

Славився замок своєю колекцією картин, яка була однією з найбільших на укра­їнських землях, і нараховувала їх 200. Частину картин підгорецької колекції втратили в роки Першої та Другої світових воєн, картини плафонів згоріли під час повоєнної пожежі. Незважаючи на великі втрати, ціла низка полотен замку вціліла і тепер зберігається у Львівському історичному музеї та Львів­ській картинній галереї, окремі картини виставлені в екс­позиції музею «Олеський замок».

У замку знаходилась велика книгозбірня й архів, в якому, до речі, зберігалася колекція документів та листів гетьмана Івана Мазепи.

Протягом своєї кількавікової історії Підгорецький замок пережив чимало лихо­літь: руйнувався під час вій­ськових дій та від людської байдужості, знову відроджувався, наче казковий фенікс. Лише до початку нашого століття замок серйозно відбудовували 6 разів. Великих пошкоджень і втрат зазнав замок у роки Першої і Другої світових воєн. У 1956 році замок майже повністю згорів – залишилися лише стіни. У полум`ї загинули високохудожні плафони, розкішні паркетні настили і весь декор багатого внутрішнього оздоблення залів. Нові реставра­ційні роботи завершилися на початку 1960-их років.

Теперішній стан пам`ятника викликає гнітюче враження – всі споруди архітектурного ансамблю, за винятком заїжджого двору, перебувають у незадовільному, а деякі, навіть, у гостро аварійному стані. На кам`яному облицюванні оборонних валів почали рости дерева, що прискорює їх руйнацію.

Є надія, що завдяки старанням ентузіастів, допомоги держави і меценатів незабаром вдасться від­новити одну з найкращих архітектурних перлин не лише України, а й цілої Європи.

Подорож святими місцями Львівщини залишила слід у серці кожного із нас. Тут відбулося наше нове духовне піднесення і хочеться ще краще працювати, творити, робити добро і дарувати людям радість, теплоту і щастя.

Василь РАВЛЮК,

викладач-методист Надвірнянського коледжу Національного транспортного університету, член Національної спілки журналістів України.