Подорож святими місцями Львівщини

Духовно багата особистість – це та, котра багато знає і ще більше розуміє, яка керується у своїй діяльності почуттями і поняттями істини, добра і краси, у якої переважають духовні потреби і якій властиві любов і милосердя, здатність відчувати себе причетною до ходу історії і співчувати горю кожної іншої, навіть, назнайомої їй людини. Основу нашої свідомості становлять знання. Без них не може здійснюватися ніяка людська діяльність. Тому, щоб плідно діяти і задовільняти свої потреби, людина повинна пізнавати світ і саму себе. Саме з цією метою працівники Надвірнянського коледжу здійснили туристичну поїздку святими місцями Львівської області за маршрутом Унівська Святоуспенська Лавра-Олеський замок-село Підгірці.

Стародавній монастир – Унівська Святоуспенська Лавра – розміс­тився в улоговині, яка обабіч покрита лі­сом, ген за селом Уневом. Саме тут, у центральній обителі студійського чернецтва, неподалік від Чернечої гори, день у день моляться, працюють близько 40 ченців.

Унівська Лавра має дуже давню та багатогранну історію. Своїм корінням вона сягає далеких княжих часів. Проте спустошливе нашестя монголо-татарських наїзників, загибель Давньоруської держави, багатолітні війни чужин­ців за українські землі призвели до занепаду різних сто­рін життя українського народу і, особливо, до втрати історико-культурної спадщини. Відсутність ранніх писемних джерел, а також спеціальних наукових досліджень не дають змоги заглянути у найдавніше минуле Унівських монастирів. Порівняно пізні архівні матеріали свідчать, що в часи діяльності знаного українського першодрукаря Івана Федорова (ХVІ ст.) Унів­ський монастир був не тільки добре розвинутим центром міжнародної торгівлі, але й освіти, культури та книгодрукування. Унівський пом`яник, на сторінках якого вміщено відомості про похованих в Уневі представників відомого роду князя Данила Романовича, підтверджує факт монастиря вже наприкінці ХІІІ ст.

Важливе міжнародне значення Унева підтверджують також численні знахідки на Чернечій горі стародавніх монет і, особливо, срібних празьких грошей (ХІV ст.), поль­ських та литовських шилягів.

Перші ченці-місіонери появилися в Уневі ще на початку ХІ ст., тоді і з`явилось перше невеличке чернече поселення на Чернечій горі – Унів­ське городище, на якому ще й нині можна простежити місце знаходження дитинця (княжий осередок), посаду (реміс­ничо-господарське заселення), в`їзду та пригорода історичної пам`ятки. Загальні контури укріпленого поселення окреслюються залишками потужних насипних валів, культурного шару та системою захисних укріплень. Археологічні матеріали під­тверджують, що будівництво насипних укріплень городища в Уневі велося ще в ІХ-Х ст. Між монастирем та городищем існувала кам`яна дорога, викладена на піщаній подушці. Чи не вперше в історії України в Уневі було відкрито чернечі келії-землянки, які відносяться до княжої доби нашої історії. У ХІІ-ХІІІ ст. на Чернечій горі появляються напівземляні житлові споруди. У цей же період навколо монастиря у підніжжі Чернечої гори проводилося будівництво захисних укріплень із великих каменів, які збереглися до наших днів. Усередині ХІІІ ст. Унівський монастир знищили дикі азійські монголо-татарські нападники. У другій половині ХІІІ ст. у за­хідному підніжжі Чернечої гори заклали новий монастир, який фактично можна вважати празасновником сучасної Унівської Святоуспенської Лаври. На початку ХVІІ ст. на монастирській території активно ведеться кам`яне будів­ництво. Із каменю споруджують житлові, побутові та господарські приміщення. У цей період перебудована в`їзна брама, при монастирі збудували друкарню, торговицю, де проходили великі міжнародні ярмарки.

У квітні 1790 р. старовинну Унівську Лавру, яка пережила татарські набіги, поль­сько-козацьку війну та внут­рішні незгоди, австрійський уряд закрив.

Друге народження Унівської обителі відбулося вже на початку ХХ ст. і пов`язане з діяльністю митрополита Анд­рея Шептицького. Монас­тир повноцінно діяв до 1939 року. Тоді радянські чиновники розігнали більшість монахів та цілковито заборонили приймати молодих кандидатів у ченці, перестали видавати монастирський часопис «Ясна путь» та популярну щомісячну церковно-релігійну газету «Промінчик Сонця Любові». Із 1940-го закрили й монастирську друкарню. У 1944 р. радянська влада спочатку «націоналізувала» все майно монастиря і відкрила в ньому промкомбінат, а від ченців ві­дібрали гарбарню та все господарство. Незабаром в обителі почав діяти дім інва­лідів. Згодом його перетворили на інтернат для психічнохворих жінок, який налічував до 400 осіб.

Воскресіння Святоуспенської Лаври вже відбулося за часів Незалежності України, на початку 90-их років ХХ ст., коли обитель врешті-решт повернуто законним власникам. Поступово Унівська Лавра знову стає паломницьким центром, її відвідують тисячі прочан із різних країн, різного віку та статусу. Приїжджають вони сюди з різною метою. Хтось прагне самоусвідомити себе, хтось шукає усамітнення тиші, хтось прагне вимолити одкровення для себе чи своїх рід­них, хтось намагається зцілитись, хтось хоче помолитися чудотворній іконі Пресвятої Богородиці і напитися води із цілющого джерела, а хтось хоче просто побачити щось нове та цікаве. Лавра для багатьох людей є тією духовною твердинею, яка дозволяє, на деякий час, відокремитись від людської марноти та долучитися до Божої правди.

Коли ми їхали дорогою Львів-Київ, то біля  містечка Олеськів нашу увагу привернув величний вигляд старовинного замку, який дивовижно здій­мається на високому пагорбі серед боліт і, наче та­ємний вартовий, домінує над довколишньою місцевістю.

Олеський замок на Львів­щині – перлина давнього українського оборонного зодчества. Перша писемна згадка про нього датується 1327-им роком. Польські дослідники писали про нього вже, як про добрий оборонний центр.

Новим явищем в оборонному зодчестві давньоукра­їнського часу стало будів­ницт­во Олеського замку з каменю. До цього на Русі традиційними були оборонні споруди із землі та дерева – основного місцевого будівельного матеріалу. В Олеську заклали досить потужний кам`я­ний мур, який овальноподібною формою оточував вершину пагорба. Всередині оборонної стіни знаходився просторовий дитинець із допоміжними спорудами.

Василь РАВЛЮК,

викладач-методист Надвірнянського коледжу Національного транспортного університету, член Національної спілки журналістів України.

(Продовження)