Туризм – професія романтиків

Розповіддю про туризм нікого не здивувати, як і серйозною професією, начебто цю сферу діяльності не назвеш. Особливо в теперішній час, коли модно «робити великі гро­ші». Працею заробляти простим смертним українцям це не вдається. Хіба що не в Україні. Але я маю на увазі туризм. Звісно, він в Україні не вмер, а просто відповідно до соціально-економічних реалій трансформувався з колишнього радянсько-профспілкового – масовість і дешевизна улюблених мандрівок для всіх! – у кучковаті родинні і більш споживацького характеру групки, що мають можливість витрачати ти­сячі і більше гривень, або сотень доларів за тиждень проживання в люксусах-садибах чи то в Косові, чи Яремчі, чи де­інде в Карпатах. Звісно, така форма відпочинку також приємна, особливо для господарів, бо є певний зиск. Але справж­нім туризмом тут навіть не пахне, хоч по всіх районних центрах і містах у владних структурах створені цілі відділи по туризму і рекреації, щоб отим «зеленим туризмом» керувати, а, фактично, це є завуальований під «інтенсивну працю» притулок для дітей-неробів чи любих друзів (фраза-афоризм екс-президента Віктора Ющенка) всякого роду начальства з клану державних службовців – гарантована висока зарпла­та і, відповідно, пенсія. І в такий законний спосіб можна обкрадати державну казну.

Ветерани-екскурсоводи Яремчанського бюро подорожей та екскурсій

Запитаєте: а хто туризмом спроможний оту казну наповняти? Це якраз найціка­віша «штучка» – в радянські часи саме туризм через свою масовість і за фінанси профспілок (т. зв. суспільні фонди) і яремчанці, і ворохтянці, і ко­сівчани, і всі інші регіони України обожнювали – гроші безперервно заробляли і газди, і екскурсоводи, і сфера громадського харчування з торгівлею разом, і автобусні парки тощо. Я цю галузь добре знаю, бо мав приємність у 70-их роках минулого століття працювати в Яремчан­ському бюро подорожей та екскурсій. Саме в цей період добробут яремчанців і ворохтянців почав різко зростати – туристи з цілого тодішнього Радянського Союзу не цуралися приватного сектора, де не було побутових зручностей, а раділи гостинності господарів і навперебій замовляли екскурсії пішохідні по Яремчу та околицях, і автобусні до Ворохти, Косова, Коломиї, Ужгорода, Рахова, Івано-Фран­ківська, бо, крім чарівної природи, їх вражала і захоплювала фахова майстерність екскурсоводів. Це були профе­сіонали своєї справи, бо дістати схвальний відгук від екскурсантів-працівників із міністерства культури України, режисерів і акторів кіностудії ім. О. Довженка  чи викладачів Ужгородського університету – це справжня заслуга екскурсовода за свою працю. Щоб сягнути високої майстерності, працівники методичного від­ділу (прекрасні фахівці з вищою освітою – Гошовська Алла Григорівна, Балашова Людмила Матвіївна і сам директор Почкаєв Олександр Семенович) систематично проводили інтенсивну нав­чально-практичну роботу з екскурсоводами від написання тексту екскурсії, прослуховування на маршруті та обговорення на методичній раді. Вибачте, але надурняка сяк-так провести екскурсію, як це роблять тепер аматори без освіти, не дозволяла со­вість людини-профе­сіонала. Варто додати, що екс­курсбюро було єдиною рентабельною організацією в Яремчі в радянські часи, яка надавала послуг на 1 млн. 300 тис. карбованців щорічно. Як мовиться, такі великі гроші робилися з повітря і голови екскурсоводів.

І як приємно, що нещодавно з ініціативи колишнього екстра-екскурсовода Петра Андруховича, микуличанця, який уже довший час живе і працює в США, в Яремчі зібралися давні друзі-працівники екскурсбюро, щоб відзначити 40-річчя створення Яремчанського бюро подорожей та екскурсій. Хоч на теперішній час даної організації в Яремчі не існує (велика втрата для краю і людей), але місцева влада не залишилася осторонь – ветеранів туризму за­просило керівництво Яремчанської міської ради на коротку і приємну зустріч – багато з присутніх були нагороджені з нагоди 40-річного ювілею Почесною грамотою (за вагомий особистий внесок у становлення та розвиток туристичної галузі Яремчанщини), а Петра Андруховича і Людмилу Балашову, крім почесних грамот, ще й па­м`ят­ною медаллю міського голови Василя Онутчака.

Перш за все поважне товариство прийшло до церкви Івана Хрестителя на службу Божу за упокій безсмертних душ давніх співпрацівників, які відійшли у вічність, а заодно у щирій молитві подякувати Богові, що мають радість ще милуватися карпатським світом і життям.

– Ці померлі люди часто приходили в мої сни, – сказав Петро Андрухович, – і нинішня заупокійна служба Божа – це все, що я міг і що годилося зробити.

Звичайно, роки змінили усіх нас, ми майже всі пенсіонери, але за дружним за­стіл­лям у кафе-візитці Ярем­чі «Турист» іскрометними екс­промтами і спогадами Володимира Антонецького, Василя Пендорака, Петра Андруховича, Дмитра Досина, Людмили Балашової, Ольги Ватаманюк та інших промовляла їхня чарівна молодість, нев`януча пам`ять, гострий розум і, безперечно, мистецт­во говорити, чітко й образно формувати свої думки.

У похвалу Петрові Андруховичу всі друзі відзначили і те, що він від «імені держави» замовив за свій кошт гарні нагрудні ювілейні значки: «Яремчанське бюро подорожей та екскурсій», «Турист», 1970-2010», що є увічненням пам`яті про колишню працю і славу цілого колективу в історії Яремчанщини.

Як творча особистість, у котрої завжди пульсує думка, Петро Андрухович запропонував цікаву ідею: «А чому б в Яремчі не встановити оригінальний пам`ятник екскурсоводу? Я шукав в Інтернеті – у світі такого нема». Мудро. В Яремчі всі підтримають цю пропозицію.

Роман ФЛИС,

член Національної спілки журналістів України.