Героїчна смерть талановитого полководця

Через довгі роки мовчання, терору і брехні повертається до нас легендарне, світле ім’я генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича – «Тура», «Тараса Чупринки». Призначений Надзвичайним Великим Збором ОУН на пост Головного Командира УПА Шухевич керує визвольною боротьбою українського народу з більшовицькою навалою до останнього віддиху свого життя – 5 березня 1950 року. Як революційний керівник, відзначався великими військовими здібностями в умовах, коли обставини змінювалися з надзвичайною швид­кістю, глибоким політичним розумом, досвідом підпільної боротьби. Це був військовий керівник найвищого рівня. Тому, вбачаючи в ньому загрозу існування СРСР, найвище керівництво цієї держави докладало усіх зусиль для його знищення. Генерал «Чупринка» вирізнявся великим інтелектом, вмін­ням бачити і оцінити ситуацію, дати їй пояснення, окреслити шляхи боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу. Вже у травні 1945-го, Головний Командир УПА видає відозву до вояків і командирів УПА у зв`язку із закінченням розгрому гітлерівської Німеччини. Читаючи цей документ, відчуваєш велику силу інтелектуального духу, незламну віру в перемогу українського народу. У цій відозві Шухевич говорить про інші народи, які ведуть боротьбу проти сатрапів Сталіна, зокрема, сербів, хорватів, румунів, словаків, болгар, поляків. Нові методи боротьби повинні пристосовуватися до нової обстановки, дати відповідь ворогові на його наступ. В іншому зверненні «До укра­їнців на чужині» Провідник нації за­кликає забути всі суперечки, щоб жи­ло та розвивалося те, що так єднає Край та еміграцію в здобутті української держави. А боротьба продовжується, породжує нову тактику, зокрема, рейди в сусідні країни, щоб розповісти правду про справжню мету боротьби за самостійність України. У зверненні до тих, хто йде рейдом на Словаччину (курінь «Підкарпатський», командир куреня майор Павло Вацик – «Прут», серпень-вересень 1945 р.) Головний Командир УПА ставить завдання: задемонструвати нашу боротьбу проти більшовицького гноблення, донести наші ідеї і клич, факти гноблення більшовиками усіх народів; поведінка стрільців і командирів товариська, але військоводисциплінарна, супроти місцевого населення – культурна, ввічлива, бадьора, весела, як пристало синам 45-мільйонного культурного і лицарського народу та воїнів вкритої славою революційної УПА. Доказувати місцевому населенню, що свобода чехів і словаків нерозривно пов`язувана із союзом усіх слов’янських і східно-європейських народів та кавказько-азійських. СРСР побудований на насиллі і поневоленні…

У тому ж таки 1946 році в липні нова відозва Головного Командира УПА говорить про те, що революція не подавлена, це тільки момент перестановки сил, це момент переходу з одних форм боротьби в другі, маючи на увазі боротьбу збройного підпілля і пропагандистські акції. Генерал-хорунжий Чупринка глибоко переживав за той стан справ на еміграції, де окремі сили намагалися поставити під сумнів ту організаційну роль, яку ві­діграла ОУН, керована Степаном Бандерою в процесі творення і росту УПА. Головний Командир УПА у своєму зверненні у вересні 1947 року до еміграції ще раз відзначив: УПА повстала з бойових груп ОУН, керованої Бандерою у 1942 році, керує боротьбою УПА УГВР, яку визнає український народ.

УПА понадпартійна, в ній борються всі, кому дорога справа України, але разом з тим УПА визнає той величезний вклад, що внесла ОУН, керована Бандерою, у справі утворення, зміц­нення і розвитку УПА. Головний командир УПА ще раз наголосив: вузькопартійні суперечки мають відійти на задній план, еміграція має репрезентувати перед світом наш волелюбний народ, який під керівництвом УГВР іде до великої мети – УССД (Українська Самостійна Соборна Держава). Головний командир УПА , звертаючись у 1947 році з нагоди 5-річчя УПА, у своєму святочному наказі від­значив, що в тінь пішли прославлені досі Герої Фермопілів. Український революціонер, боєць УПА заступить місце мужнього спартанця в історії людства. Це велика доба, в якій кується повстанська слава, вояки УПА викували цю нову добу. Вічна слава героям, що за Україну віддали своє життя.

А боротьба триває…

У таких умовах повстанського життя минало 7 тяжких літ, та ворог не дрімав. На розшуки незламного, нескореного борця спрямували найдо­свідченіших чекістів: Даниленка-Ка­ріна, Дроздова; до Львова прибув із Москви Судоплатов – вбивця Коновальця, єпископа Ромжі та інших патріотів. У Львові створено агентурно-провокаційну мережу. Кільце замикається. На світанку 5 березня 1950-го передмістя Львова Білогорщу блокували великою кількістю військ і тех­ніки. У скорім часі оточили й конспіративну квартиру Головнокомандувача УПА. Схопили зв’язкову Галину Дидик, яка отруїлася, щоб не здатися живою. Провідник у потайній кімнаті все чув і зрозумів – тайник упав. Виходу не залишилося: він вступив в останній бій. Один чекіст – убитий, ін­ший – важкопоранений, останню кулю – собі в скроню. Крім обпаленої скроні, на грудях багато ран: стріляли в мерт­вого. Тіло провідника відвезли в обласне управління МДБ, скинули в гаражі на солому, накрили цельтою. З тюрми на впізнання привезли сина Юрія, який згадував: – Так, це батько. Лежить у сніжно-білій вишиванці, на грудях опустився медальйончик Бо­жої Матері. На закривавленій сорочці сліди від куль. Очі відкриті, задивлені в далечінь. Тільки на правій скроні обпалене волосся, а на щоці запікся струмок крові. «Ну что, узнайош? – крикнув чекіст. – Отвєчай! Слишішь?». Я кивнув головою, упав на коліна, поцілував батька в руку…Татку, ти не здався живим, прощай…

Боротьба УПА за незалежність України завжди становитиме найгероїчнішу, воістино найславнішу сторінку нашої історії. І назавжди легендою в тій боротьбі, істинним Героєм України є Роман Шухевич.

Іван КМЕТЮК,

заступник голови районної організації Всеукраїнського товариства «Меморіал» ім. В. Стуса.