З любов’ю до Бога і людей

Священик із ласки Божої – так називають отця Івана Качанюка, настоятеля церкви Святої Великомучениці Параскеви-П`ятниці у селі Фитькові, декана Тисменичанського УГКЦ. Він володіє талантом, що відмикає людські серця для прийняття Божого дару. У ті роки, коли мовчали церковні дзвони, переслідували УГКЦ, отець Іван, як і багато тогочасних священиків, проводив жертовну працю у підпіллі, промовляючи до вірних словами Христового Євангелія, скріплюючи їхні духовні сили у перемозі добра над злом.

Отець-парох Іван КАЧАНЮК.
Світлина Світлани ФЛИС

Завтра отець Іван Качанюк, який у своїй душпастирській праці відзначається ревністю, високим почуттям обов’язку, невтомністю й енергійністю, святкуватиме золоту пору свого життя – п’ятдесятилітній ювілей. Його життєвим кредом є твер­дження, що «церква – це осередок християнської любові до Господа і ближніх».

Майбутній священик, чудовий проповідник, громадський діяч і педагог Іван Качанюк народився 13 березня 1961-го в селі Лісній Тарновиці у Надвірнянщині. Він був третьою дитиною в багатодітній селянській родині Василя Михайловича та Ганни Іванівни Качанюків. Здобувши фах будівельника у Надвірнянському профтехучилищі, юнак у 1980-му вирішує присвятити своє життя служін­ню Богові та народу. Цьому, зокрема, посприяла родичка єпископа Симеона Лукача – Марія Ментинська, яка разом з іншими побожними жінками понад 70 років молилася за священиче покликання. Любов до історичної літератури майбутньому священикові прищепили Федір Ковтун, який підтримував зв’язки з українським підпіллям, та його дружина Євдокія (нині покійні).

Це були важкі часи для українського народу, коли тривала боротьба нації за материнську мову, народні звичаї й обряди, за батьківську християнську віру. Незважаючи на жорс­токе переслідування з боку радянської влади, брак богословської літератури, умов для навчання, славнозвісний отець, ректор підпільної духовної семінарії УГКЦ Михаїл Косило із села Дори біля Яремчі та інші її ви­кладачі ретельно готували кандидатів на священиків підпільної УГКЦ. У важких умовах доводилося навчатися. На кожному кроці, щомиті на два десятки юнаків, які навчалися у духовній семінарії, та на їх наставників чатувала небезпека, бо кагебістські служби не дрімали. Молоді хлопці, а з ними й Іван, удень працювали на підприємствах чи в організаціях, а вночі у холод і в негоду пробиралися пішки по кільканадцять кілометрів у гори на Богослужіння. Ще й нині у Дорі у родинній оселі отця Михаїла Косила його вдячні учні з любов`ю і пієтетом розповідають і показують ту кімнатку на горищі, яка слугувала їм справжнім храмом. Тут містився іконостас, котрий у будь-яку мить з огляду на небезпеку блискавично складався, мов купка дощок…

Іспит з аскетики семінарист Іван Качанюк тримав перед о. Ієронімом Тимчуком (ЧСВВ). Першого травня 1985-го його висвятив на диякона єпископ Софрон Дмитерко у Коломиї. А 17 лютого наступного року владика Софрон Дмитерко рукоположив його на священика у помешканні отця Івана Бойка (теперішній Ланчинський декан, парох села Красна) у селі Ямна.

Ще тоді люди знайшли дорогу до отця Івана Качанюка. Запрошували до своїх помешкань, де він підпільно хрестив дітей, сповідав вірних, давав шлюби. Молодий душпастир радо переносив усі труднощі, пов’язані на той час із виконанням священичих обов’язків – переслідування влади, тріс­кучі морози, завії, дощі, багатокілометрові переходи пішки до осель вір­них. Він проводив Святі Літургії у Делятині, Стримбі, Лоєвій, Заріччі, Білих Ославах, Чорних Ославах, Яблуниці, Микуличині, Лазіщині, Березові ( а це Яремчанщина, Надвірнянський, Ко­сів­ський та Рахівський райони на Гуцульщині). Згодом до виходу церкви з підпілля о. І. Качанюк виконував священичі обов’язки на Тернопільщині (Макдаліївка, Скалат, Сороцьке). Духовну підтримку вірним надавали також сестри Студитського уставу під керівництвом матері-ігумені Йосифи Вітер.

Отець Іван пригадує перші Богослужіння після виходу УГКЦ з під­пілля восени 1989-го на території Пнів­ського замку, панахиду і віче у селі Пасічній з отцем Степаном Кисілевським на могилі Софії Галєчко, храмове свято Косьми і Даміана у рідній Лісній Тарновиці 14 листопада біля порогу тоді ще зачиненої властями церкви. Якою великою радістю сповнювалися серця і душі для вірних – відкрито брати участь у Богослу­жіннях!

У грудні того ж року отець Іван став настоятелем церкви Святої Параскеви у селі Фитькові, яке має великі культурно-духовні надбання, де збережені давні звичаї й обряди, звідки його уродженці черпають такі загальнолюдські цінності як патріотизм, любов до Батьківщини, ім’я якій Україна. Із 14 січня 1990-го він почав проводити Святі Літургії і в сусідньому селі Камінному.

З того часу дзвінкоголосі дзвони скликають парафіян до храму Святої Параскеви, в якому вони черпають незбагненну і непроминаючу Божу любов і милосердя. Фитьківську церк­ву збудували за сприяння місцевого пароха о. О. Ніжинського у 1928 році. Її розпис здійснив станіславський художник Карл Скочдополь та маляр зі Хриплина Григорій Прокопців. Звичайно, великі зміни відбулися за двадцять років Незалежності. Село увінчане багатьма капличками, пам’ятними хрестами, звели дзвіницю, парафіяльні споруди, упорядкували територію храму. При церкві створили Апостольство молитви, Марійську дружину, Параманне братство, Сім’ю Найсвятішого Серця Ісусового, Молитви матерів, Вівтарну дружину. Молодіжний хор, яким керує Марія Шовгенюк-Балацко, з різноманітними програмами часто виступає у довколишніх селах. Церква підтримує молодіжні організації (молоду «Просвіту», СУМ), бо діти, як каже отець Іван, – це наше майбутнє, надія як церк­ви, так і українського народу. Разом із парафіянами та молоддю о. Іван Качанюк щороку вирушає у поїздки до священних відпустових місць України, зокрема, до Гошева, Зарваниці, Погоні, збираючи защораз більше і більше людей. Нерідко кількість вірян перевищує понад сотню осіб. І бувають по дві такі прощі на літо. Пройти понад 100 кілометрів у спеку та ще й нести на собі рюкзак – не так легко. Отець Іван ніколи під час прощі сам не поїсть, поки не пригостить друзів-співмандрівників. А скільки прощ відбували автобусами! Увесь час молитва – на устах, Свята Вервиця – в руках, Ісус та Марія – в серці. А яка любов палає в серці отця Івана до неньки-України, до всього українського народу, рідної мови і до звичаїв українського народу. Навіть, до одягу. Дуже пишається вишиванками, які часто вдягає, і наполегливо заохочує інших любити своє – національне.

Непоодинокі випадки, коли Фитьківський парох у своїй парохії з парафіянами приймає дітей із Донецька, Києва, Миколаєва, студентів Ки­ївського Національного університету імені Т. Шевченка. Христова віра, Господня наука, Ісусове слово і благословення дають благодатні плоди після такого спілкування.

Священик із перших днів на парафії радо співпрацює з місцевою школою. Кожна його проповідь, звернена до дітей, повчальна, зворушлива насичена життєвими прикладами, фактами з історії України.

Отець Іван у 1995-му вступив до Богословсько-Катехитичного інституту в Івано-Франківську, а після його закінчення – на історичний факультет Прикарпатського університету ім. В. Стефаника, магістерську ступінь здобув у Варшаві (Польща). Він систематично збирає і записує стародавні пісні, перекази, прислів’я, обряди Бойківщини. Зараз працює над нарисами з історії Фитькова і Лісної Тарновиці. А ще разом зі студентом Духовної Академії в Івано-Франківську Миколою Григоруком створив парафіяльний музей старовини, щоб зберегти для нащадків унікальну спадщину наших талановитих пред­ків. Ця збірка дозволяє молоді через конкретні речі занурюватись у минуле і повертатися до сучасності збагаченими духовно.

Отець щасливий з того, що у Фитькові віруючі шанують рідну праді­дівську віру, завжди мають потребу у правді Божій і всі залишились при греко-католицькій церкві. Господь покликав його, щоб невтомною працею у Божому Винограднику рятувати людські душі. Отець Іван Качанюк гідно виконує цю високу пастирську місію. Його духовна опіка, освіченість, мудрість, толерантність надихають мирян до жертовного та ревного служіння Богу.

У переддень 50-ліття з дня його народження та з нагоди 25-річчя священства односельчани, спільнота «Матері в молитві», члени «Живої Вервиці», Сестри Мирянського ІІІ Чину Святого Василія Великого, сест­ра Романна з родиною якнайсердешніше віншують свого вельмишановного односельця, скромного, щирого, чуйного наставника, декана Тисменичанського Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ отця-пароха Івана Качанюка. Складають найщирішу подяку Господу Богу, Пречистій Діві Марії і всім Святим за те, що Господь подарував їм такого доброго Пастиря. Найсердечніші побажання здоров`я, Божого благословення й опіки та охорони засилають скромній, щирій, чесній і побожній трудівниці його матері Ганні Іванівні та батькові Василю Михайловичу за те, що виховали такого сина-священика.

А до Вас, отче Іване, звертаються такими словами:

Ваші роки – то Ваш скарб,

Їм ціни немає.

Кожен рік багато варт –

Всі про це ми знаєм.

Вашу мудрість знаєм ми,

Цінимо Ваш досвід.

Шана Вам поміж людьми

І поваги досить.

Тож прийміть уклін від нас,

Щирі слова шани.

В кожен день й в усякий час

Пишаємось Вами!

Світлана ФЛИС,

член Національної спілки журналістів України.

Марія-Анна КАЧАНЮК,

Мирянський ІІІ Чин Святого Василія Великого.