Газета по-надвірнянськи
 

Марійка Підгірянка над Дністром

1 квітня 2011, 10:17 | Рубрика: Духовність Версія для друку Версія для друку 2,848 переглядів

(Продовження. Поч. у «Народній Волі» від 25 березня ц. р.)

У своїх спогадах чоловік поетеси Августин Домбровський занотував, що із с. Антонівки Марійка Під­гірянка посилає у Львів на конкурс громадської організації «Взаїмодопомоги Товариства українських учите­лів» два вірші «Складаємо присягу» і «Хай неволя тьми зникає». Оцінююча творча комісія, в якій найважливіше слово належало Станіславові Людкевичу й Т. Витвицькому, з-поміж 36-ти надісланих поезій признали обидва твори Марійки Підгірянки. За що вона отримала першу премію – 150 злотих і другу – 100 злотих. Конкурсна комісія виявила ці вірші як найкращі в навчально-виховній роботі школи.

 

В Антонівці Марійка Під­гірянка тішилася своїм здіб­ним і допитливим учнем Степанком із незаможної селянської сім`ї Олекси й Олени Терлецьких, якого доля пізніше загнала в далекі світи. Та не зганьбив своїх батьків-хліборобів та першу вчительку. Відомий політик із Покуття Степан Терлецький, будучи першим українцем в анг­лійському парламенті й радником у Раді Європи, постійно на чужині захищав українське питання. Маючи лише одного такого вихованця, може гордитися кожний наставник. А за сорок років учительської праці по школах Галичини й Закарпаття істинна народна вчителька Марійка Підгірянка випустила в світ десятки, а то й сотні добрих і працьовитих хлопчаків і дів­чат, щирих українських патріотів.

У невеликій книжці журналіста Зіновія Штурнака з Тлумача «Довга дорога додому» (1999) читаємо: «Степанові пощастило: його першою вчителькою була пані Домбровська, тепер більше відома як Марійка Підгірянка. У до болю знайомому класі, в якому вона відкривала для малюків незвіданий світ добра і любові, він глянув на її портрет на стіні. Тоді мало хто знав, що звичайна сільська вчителька, родом із Гуцульщини, була безмежно закохана в дітей, писала вірші, п`єси. Уро­ки пані Домбровської для Степана Терлецького – незабутні, як «Отче наш», вони були наповнені великою любов`ю до рідної землі, її природи».

Напевно, на знак поваги до маленької антонівської школи, поріг якої переступив поважний гість Степан Терлецький у перші роки незалежної України, зронив сльозу радості, своїм коштом збудував великий із металічних конструкцій місток через потічок, який перетинаєш до рідної «Alma-mater».

У Тлумаччині Марійка Підгірянка проживала з 1929 по 1957 роки. Майже третина віку, відміряного їй Всевиш­нім, як один день, сплило по Дністрі шкільними і літературними човенцями.

Крім Антонівки у жит­тє­вій мандрівці Марійки Під­гірянки по Придністров`ї були ще пристані в Братишеві, Нижневі і Вікнянах. Ці місця я вдруге відвідав, таки напрочуд золотої осені в листопаді 2006-го. Насправді, та осінь видалася, як на замовлення, благодатною для господарських робіт, але й для незвіданих етнографічно-краєзнавчих досліджень і мандрівок.

Дочка поетеси Дарія у листі від 17 червня 1999 р. до автора цих нотаток додає: «Одного разу мама сказала антонівським школярам: «Як будете нечемні, то я кину вас і піду в Братишів». Та напри­кінці 1937 року її таки перевели у сусіднє село Братишів. І коли вона переїздила, то діти, плачучи, бігли за возом, вигукуючи: «Ой, не кидайте нас, ми вже будемо чемні». Тоді довелося пояснити дітям, що їй жалко кидати їх, але такий наказ інспектора. Він призначив її директором школи».

Цитуючи лист від 31 січня 2000 року вже згадуваної дочки поетеси про побут матері в селі Антонівка знаємо: «При школі в Антонівці, як і в селі Порошкові на Закарпатті, був невеличкий город. Жителі села Антонівки – переважно середньої й менше середньої заможності, то ж допомоги здебільшого самі потребували, але ставились до Марійки Підгірянки дуже добре; допомагали засадити город, зібрати урожай. У разі потреби радо давали мамці підводу в Тлумач чи в Нижнів. Особливо опікувався Підгірянкою І. Шпук – надзвичайно начитаний, досить заможний. Цей великий патріот часто заходив до школи, щоб обговорити політичні події, прочитану пресу, або й художню літературу. Моя мамця говорила, що він може «загнути за пояс» не одного гімназиста чи студента.

Приємно сказати, що і в Братишеві, де вже разом вчителювало подружжя Домбровських, мали талановитого учня Григора Крука, який став всесвітньовідомим на чужині скульптором. Цього року громадськість і мистецтвознавці вшановуватимуть 100-річчя від дня його народження. Григір був добрим товаришем сина вчителів Домбровських Маркіяна, який не дожив кілька місяців до ювілею свого ровесника. У листі до мене у Білі Ослави від 30 березня 2004 р. Маркіян з Австралії багато згадує про Г. Крука. Як от, приміром: «… на дальші навчання в ремісничо-мистецькі школі і на безплатний побут у шкільній «бурсі» Григор був прийнятий за старанням мого батька в церковних властях».

Про прикрий випадок, що стався у селі Нижнів, що на межі з Тернопіллям, назавжди позбавивши Марійку Під­гірянку учительського хліба, черпаємо з двох грубих зошитів-спогадів її чоловіка-вчителя: «Навесні 1940 року ми з Марійкою пішли на базар у Нижнів, щоб прикупити деяких продуктів. І коли переходили вулицю, на неї наскочив сполошений кінь. Він передніми ногами перескочив, а задніми вдарив Марійку так сильно, що переломив ключицю. Марійка впала без ознак життя. Три лікарі майже півгодини вживали різних заходів, поки дружина видала перший нерозбірливий голос. Її перенесли до най­ближчої хати. Коли я дякував лікареві за поміч, він сказав: «Треба перевезти обережно її додому. Сьогодні температура не піднімається високо, але в найближчі дні стан хворої може погіршитися. Завтра рано я відвідаю хвору».

Василь ЛЕВИЦЬКИЙ,

член Національної спілки журналістів України, завідувач Музею Марійки Підгірянки у с. Білі Ослави.

На світлині: Марійка ПІДГІРЯНКА. Перші роки вчителювання. Початок ХХ століття.

(Продовження)

 

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!