Аби не стати рабами на власній землі

Шановні земляки! Звертаюсь до Вас і всіх свідомих українців, яким не байдужа подальша доля нашої країни, до всіх, кому дорогі національні ідеї, кому болить душа за наше най­більше багатство – землю. Звернутись до Вас мене змусили останні заяви Президента В. Януковича та законопроекти щодо зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення з 1 січня 2012 року.

Нагадаю, що 23 березня ц. р. на парламентських слуханнях про продажу землі в державі виступили 25 промовців, серед яких багато відомих спеціалістів та вчених у цій галузі. І тільки двоє із них зазначили, що треба щось робити із землею, а 21 промовець категорично заперечив продаж земель с/г призначення. Донедавна у законопроекті про продаж землі були закладені положення про заборону відчуження землі іноземцям. В останніх же виступах керівників держави прозвучало, що можна продавати землю також іноземним інвесторам.

Уявімо на мить, що наша земля стане товаром. Я добре усвідомлюю, що власниками земель стануть не селяни, яким нібито виділені паї і без відповідної техніки обробляти поля не мають можливості. Тому багато сіль­госпугідь не використовують за призначенням. За короткий час земля знеціниться, бо доведені владою до злид­нів селяни будуть готові продати свої наділи. І знову ж, як це сталося із приватизацією наших заводів і фабрик, купка наших магнатів приберуть до рук найцінніше, що ще залишилось у нашій державі.

Коротко історії. Люди середнього віку і старшого покоління добре пам’я­тають, як ціною шахрайства й обману нам повидавали так звані сертифікати акцій, які мали б стати акціями і давати відповідні дивіденди їхнім власникам, але не так сталось. Біль­шість людей буквально за безцінь продали свої сертифікати, часом і за півлітра горілки, частина вклала у підприємства, але і до сьогодні ніхто не одержав ні копійки жодних дивідендів. Натомість, ними скористалась колишня партноменклатура і ті, котрі перебували ближче до «корита». Як наслідок, підприємства, наприклад, такі як Надвірнянський лісокомбінат, стали власністю олігархів та інозем­ців, а акції так і не випустили. Сертифікати акцій втратили чинність і ніхто не може дати відповідь – чому?

Ми, ветерани праці, які своєю працею розбудовували дане підприємство, сьогодні не маємо права зайти хоча б на екскурсію на його територію без пропуску й охорони, яка невід­ступно прямує за нами. Територію обвели колючим дротом, як у тюрмах. Так станеться і з нашим найбільшим багатством – землею. Станемо рабами на своїй рідній землі, як це вже відбулося у прибалтійських сусідів, де вже вся земля сільськогосподарського призначення стала власністю зарубіжних банків.

«Тоді треба чесно сказати людям: ми будемо фактично 51-им штатом США, автономією РФ, протекторатом Ізраїлю, Саудівської Аравії,… Бо нові господарі землі визначатимуть долю України. Інакше не буває. А якщо нові власники між собою сперечатимуться, то Україні доведеться пристати на якийсь бік, а ще простіше – розколотися і географічно, і ментально, і історично. Така політична ціна питання» – заявив 23 березня ц. р. у Верховній Раді Почесний Голова СПУ Олександр Мороз.

Назву ще декілька характерних цифр. У більшості розвинених країн спостерігається збільшення земель с/г призначення у власності держави. Наприклад, в Англії 93% таких земель, до речі, у країні із найстарішою (ХVVІІ ст.) ринковою економікою. У Франції і Німеччині державна власність охоплює 67% продуктивних земель, у США 63% родючих полів належать державі і діє стійка тенденція до викупу земель у державну власність. У середньому у 24 розвинених країнах бюджетні дотації складають 50% вартості сільгосп­продукції (в Японії та Фінляндії –до 80%). У США дотації сільському господарству практично рівноцінні солідним витратам держави на воєнні цілі. У нас же в Україні практично все навпаки. 20 років проводять ніби реформи, за які до цього часу так ніхто і не відповів. Власниками паїв стали 6,8 млн. українців, які мають у своєму користуванні (від 1,5 до 4,5 га) землі, 2/3 власників – пенсійного і передпенсійного віку. Люди віддали свої паї в за­гребущі руки новоспечених латифундистів, які нещадно експлуатують наші чорноземи, не проводячи сівозмін та інших агротехнічних заходів для підвищення родючості ґрунтів. Зернотрейдери за безцінь забирають у селян продукцію і все «сплавляють» за кордон. Тому не дивно, що Україна, яка має найкращі у світі чорноземи, імпор­тує китайську гречку, а імпорт картоплі, капусти, цибулі, часнику, моркви, помідорів, огірків за останні 5 ро­ків зріс у 18,5 раза; яблук, груш, вишень, черешень, та абрикосів – у 5 разів. Міністр агрополітики України Микола Присяжнюк заявив, як про досягнення, закупівлю 15 тис. тонн молочного порошку, 14 тис. тонн масла.

Шановні краяни! Науковці довели, що наша земля може стати годувальницею, але за однієї умови: якщо на шляху між виробником і споживачем не ставитимуть штучних перешкод, якщо українська земля матиме справжнього господаря – український народ.

Тому ми, всі свідомі українці, маємо стати на захист інтересів громадян України, для чого необхідно вилучити із ч. 1 ст. 12 проекту Закону Укра­їни «Про ринок земель» поняття «громадянин України». Єдиним покупцем землі с/г призначення має бути винятково українська держава, а точніше Державний земельний банк на правах (у межах своєї компетенції) Національного банку України, незалежний від будь-якої гілки влади. Необхідно негайно відкликати із Верховної Ради законопроект про внесення змін до Земельного кодексу, розроблений Мінагрополітики за дорученням Президента, який віддає під контроль держ­адміністрацій землі, які знаходяться поза межами населених пунктів.

Завершую на оптимістичній ноті: думаю, владі вистачить здорового глузду не перетворити країну на колонію, а громадян України – на рабів та остарбайтерів.

Богдан ЦЮРАК,

депутат Надвірнянської районної ради від Лоївського в/о № 17.

Від редакції. Тема продажу землі сільськогосподарського призначення – досить актуальна і водночас болюча, передусім, для селянина. Запрошуємо до розмови на цю тему наших краян: яка ваша думка щодо продажу згаданої категорії земель?