Газета по-надвірнянськи
 

Чернеча гора покликала на прощу до Тараса

27 травня 2011, 12:03 | Рубрика: Духовність Версія для друку Версія для друку 1,006 переглядів

За духовною наснагою, освяченням душі виїхали два десятки юнаків і дівчат із Надвірної до Чернечої гори у переддень 150-ліття перепоховання Великого Кобзаря у Каневі 22 травня. Ідея, яку майже три роки виносив голова Надвірнянської міської «Просвіти» Яро­слав Лазорко, зреалізували при добрій і щирій, у т. ч. матеріальній підтримці голови райдержадміністрації Володимира Калічка, Надвірнянського міського голови Зіновія Андрійовича, заступника голови РДА Богдани Ковалюк, начальника відділу освіти РДА, депутата районної ради Михайла Винника.

«Молода Просвіта» (керівник Назар Лазорко), яка вже другий рік виборює своє право на повноцінне самовираження, самоутвердження у просвітянському домі при прямому небажанні цього працівників відділу РАЦС, ще раз довела, що вона є, що вона буде, що вона – це молоді українці, народжені вже у вільній Державі, які вміють відстояти себе і перемагати на 20-му році її Незалежності. Разом із юними екологами Надвірнянської ЗОШ І-ІІІ ст. № 1, які вибороли друге місце у Всеукраїнському конкурсі екологічних агітбригад й одержали право на екскурсію у м. Канів.

Отже, екскурсія. Спочатку Київ. Як не схилити голови перед Великим Володимиром, одержати благословення Княгині Ольги, скласти молитву у Софії Київ­ській, у Михайлівському Золотоверхому соборі, низько поклонитися душам із зав`язаними журавлиними крилами – жертвам Голодомору. І вже зовсім втомлені все-таки віднайшли Аскольдову могилу, на котрій «їх триста, як скло, товариства лягло» (за П. Тичиною). Я бачила, як гордо піднялися втомлені голівки молодих надвірнянців, віддаючи шану своїм ровесникам, які полягли у нерівній битві із 5-тисячною московсько-більшовицькою ордою Муравйова.

Красень вечірній Київ. Горде нескорене місто, рідна столиця, непокорена жодній силі: татаро-монголам у ХІ-ХІІ ст., голодомору-геноциду 1932-1933 рр., тисячі смертей за Дніпро, репресіям. Вистояли. Не скорилися.

Дорога на Канів. Уже зовсім ніч. Відшукали зручне місце для наметів на самісінькому березі Дніпра, десь десяток метрів від води. Вечеря чи сніданок (адже третя година ночі), пісні, жарти, короткий сон при дніпровських солов`ях, сплеску рибин у воді…

Незабутній день, перший для всіх на святому Тарасовому місці. Спільна молитва на колінах і Богові, і Україні, і Тарасові. Наші прекрасні святкові діти, всі як один у старовинних і сучасних вишиванках! Йдемо святити душі до Батька Кобзаря. Легко долаємо сходинки, бо через кожні кілька пройдених зупиняють нас бандуристи, читці поезій Шевченка, хористи, пригощають холодною водичкою, співають.

Ось і Величний Постамент. Люди піднесені, святково одягнені. Здавалося, вся Україна у вишиванках. Відправляють панахиду. Довго прислухаємося, не віримо почутому: «Вечная память». Московський піп відспівує… Кобзаря (?!). Хвилею проноситься обурення, зводиться навівець урочис­тість. Уже чути заклики: «Геть московського попа з України!». Масові вигуки «Ганьба!» супроводять виступи В. Литвина, М. Аза­­рова, а найгучніше Г. Герман.

Що тут скажеш? Молитвою чужого попа перекреслено свято. У мікрофон на весь голос звучить чиясь фраза: «Українці, перед вами виступали «раби, підніжки, грязь Москви…». За повідомленням кореспондента газети «День», ці слова перед мікрофоном виголосив викладач Білоцерківського аграрного університету Олександр Мамалига. І одразу всесвітньо відомий хор ім. Г. Вірьовки під керівництвом Анатолія Авдієвського велично співає «Реве та стогне Дніпр широкий». Та вже зовсім не за сценарієм до підніжжя пам`ятника народ вносить велетенський (50х30 м) синьо-жовтий прапор, виготовлений черкащанами, до якого з усіх боків тягнуть руки молоді. І бачимо за собою наших молодих просвітян. Вони гордо несуть полотнище по колу і зносять його вниз по сходинках на майдан, якось наче грізно хвилюючи ним.

Славне видовище!

Разом із родиною та однопартійцями лідер партії «Наша Україна» та Президент України 2005-2010 років Віктор Ющенко також вклонився Кобзареві, а згодом поклав квіти до пам`ятного знака на місці загибелі борця за волю України, Героя України Олекси Гірника. За словами екс-Президента, «славним подарунком Шевченкові та всім українцям було б те, аби український народ консолідувався навколо збереження своєї мови, культури, демократії». Над Чернечою горою віщо звучали Шевченкові вірші у виконанні народного артиста України Анатолія Паламаренка, а народний артист Дмитро Гнатюк співав патріотичних пісень про Кобзаря.

Взяли землі із засмученої Тарасової могили, бо на ній «вражі діти» зіпсували торжество. Але не зуміли вбити віру!

Одухотворені духом, силою Тараса, збуджені його пророчим «поховайте та вставайте», впевнені і горді за свою Державу, молоді люди у своїх серцях несуть клич Кобзаря «Борітеся – поборете» назустріч 20-річчю своєї України.

Вона була. Вона є! Вона вічно буде!

Ярослав ЛАЗОРКО,

Марія КОТІВ,

керівники групи з поїздки у Канів.

 

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!