Сакральне світло поезії Ірини Яцури

(До 65-річчя від дня народження поетеси)

(Закінчення. Поч. у «Народній Волі» № 55-57 від 13 травня ц. р.)

Застосовуючи музичну (поезія – це завжди музика) термінологію, лінеарність методики творів Ірини Яцури очевидна, про що засвідчує її пісенник «Фес­тивальний вогонь». Наведу один лиш приклад, як вірш поетеси «Таємна музика» надихнув заслуженого працівника культури України Любов Орел на чудову пісенну мелодію: «Осіння музика, таємна музика нас кличе в сад,//Де в парі весело кружляє з літечком наш листопад.//Останнім променем, осіннім літеплом зігрій мене,//І в серці вогник враз любові ніжної знов спалахне.//Запахнуть яблука, осінні яблука теплом й дощем.//Воскреснуть спогади, прекрасні спогади і юний щем.//В осінній музиці озветься радісно струна твоя,//Вернемось в літечко, чудове літечко і ти, і я». Авторами музики на вірші Ірини Яцури стали заслужений артист України і незмінний керівник унікаль­ного ансамблю народної музики Сергій Орел, місцеві композитори Мирон Борищак, Василь Кочержук, Віталій Разумний, Яна Бобалік, а виконавцями – народний артист Укра­їни Володимир Пірус, заслужена артистка України Ольга Молодій, заслужений працівник культури Укра­їни Любов Орел, естрадні співаки Леся і Мирон Борищаки.

Вражають щирістю дитячі вірші Ірини Яцури зі згаданих книжок, в яких поетеса зуміла піднятися до висоти дитячої мудрості й безпосередності, змогла зазирнути в дитячі душі – чисті і безгрішні. Письменницю цікавило питання: яка вона, ця душа? чи пульсують в ній чисті джерельця дитячих мрій? чи дихають в ній парашутики кульбабок? чи сповнені вони таїн рідного краю? чи відкрита у ній брама справжньому Сонцю Добра?.. Ірина Яцура усе це помічала і щедрими художніми засобами заносила у вірші, щоб і ми, дорослі, не забували, для чого привели своїх дітей на цю землю, щоб ростили їх мудрими, як дерева, що не цураються свого коріння, щоб не розучилися любити Батьківщину і цей світ, щоб пізнали любов і сутність Небесного Творця. З її допомогою безкрилі пташенята в час засідань дитячої літстудії, якою Ірина Василів­на керувала, вчилися любові до рідного материнського слова, до української мови, до рідної землі, ім`я якій Укра­їна, щоб, ставши дорослими, летіти на світло тієї Любові, бо жити у темряві їм вже буде не під силу. Ось як про це написала поетеса у вірші «Берегиня»:

Я праправнучка Ольги-княгині,

Роксолани й незламної Лесі.

Я вогню їх сердець берегиня,

Материнської мови воскреслої.

Українонько, нене кохана,

Засвічуся для тебе зорею

В ніч буремну, і піснею стану

В хвилю смут­ку – вік буду твоєю.

Високу оцінку творчості Ірини Яцури висловив відомий в Україні критик-літературознавець, доцент кафедри української літератури Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, голова Івано-Франків­ської обласної орга­нізації НСПУ Євген Баран у передмові до книжки «Обручка на долоні»: «…Творчість Ірини Яцури має чисті, світлі кольори. Це аж ніяк не мело­драматичні замальовки, особливо, що стосу­ється її прозових спроб. Це білі тексти, як сказав би Олесь Гончар, великодні. А нам завжди бракувало і бракуватиме… великодних людей».

Нам, літстудійцям «Бистріні», надзвичайно приємно, що саме серед нас, у нашій літературній родині набиралася добрих творчих сил Ірина Яцура. Ми чули від неї не просто вірші, а глибоку за змістом, образну за художнім рівнем і метафоричністю поезію. Потік неповторної, яскраво вираженої чуттєвості, замішаний на підсвідомих відчуттях, образах, враженнях, порухах душі, які несуть у віршах набагато більший зміст, аніж просто слова, – ось те і багато ще чогось на перший погляд незбагненно ви­різняло поетесу серед нас. Ми любили її, як можна любити Людину, чия душа світиться добротою і любов`ю до інших, яка в поетичних рядках промовляє слова, що належать усьому світові. Її любили прості надвірнянці, вчителі й учні, бібліотекарі і читачі, співаки й композитори, любили усі, котрі доторкалися серцем до струн її душі. Тож і вона любила людей і дарувала їм зблиски неповторного велелюбства, вияв духовного арис­тократизму, який завжди поставав у нерозривній єд­нос­ті чуттєвого та розумового.

Для мене особисто Ірина Василівна завжди залишалася тією магнетичною силою, яка притягує до себе шляхетністю, добротою, інтелігент­ністю, повнотою ліричного вогню. Вона не втомлювалася садити квіти в наші душі навіть тоді, коли їй ставало дуже зле. Боляче доводилося спостерігати, як згасають вогники в її очах незадовго до того, як вона злягла від хвороби востаннє. Тяжко було усвідомлювати, що ця красива душею і поставою Жінка поволі прощається з нами, аби потому вічно жити поза єдиним часовим виміром у своєму поетичному Слові і нашій пам`яті.

І сьогодні, вшановуючи 65-у річницю від дня наро­дження поетеси, ім`я якої носить районна дитяча бібліотека, не біймося голосних і високих слів, не біймося сказати, що поезія Ірини Яцури врізається в душу неповторною щирістю, сонячним оптимізмом про незгинність життя на землі й таємничість людської душі, яка крізь віки й епохи несе Божест­венні смисли і віщі Закони Буття.

Нестор ЧИР,

член Національної спілки письменників України,

керівник літстудії «Бистрінь» при редакції газети «Народна Воля».