Як живеш, сільська медицино?

(Закінчення. Поч. у «Народній Волі» №№ 55-57 від 13 травня ц. р.)

Двоповерхова будівля Волосівської лікарської амбулаторії та її 13 працівників – осередок охорони здоров`я села. Середній медперсонал – переважно місцевий, а також із сусідньої Гаврилівки. Один сімейний лікар доїжджає до Волосова з обласного центру, а стоматолог – із Верховини. Серед виокремлених проб­лем – відсутність гаража для автомобіля та інколи недос­татнє забезпечення його пальним. За словами медиків і водія, інколи дають 20 літрів на місяць. Тоді всі члени колективу складають по 10 грн. і тільки таким чином вдається забезпечити виклик «швидкої» до хворого. Участь у розмові брав Волосівський сіль­ський голова Ігор Бариляк.

Добротів – перше гірське село з Ланчинського напрямку. У типовому приміщенні ФАПу розміщений і денний стаціонар, фізіотерапевтичний та інші кабінети. На очах завідувача Василя Мельника росте вже третє покоління добротівців. Із передачею ФАПу центральній райлікарні легше не стало, каже Василь Юрійович. Адже із сільським головою вже від­давно склалися довірливі стосунки, що сприяло завжди оперативному вирішенню нагальних проблем. Тепер, приміром, медикаменти за рецептом-вимогою отримують для ФАПу у Ланчинській місь­кій лікарні. У місяць пот­рібно 250 грн. на медикаменти, зауважує Василь Мельник. Або ще інший штрих. Цієї зими сільські медики не ко­рис­тувалися газовим котлом. Одначе, яким було здивування, коли газовики принесли медикам рахунок на 2 тис. грн. за «обслуговування»…

Привернули увагу чимало людей у ФАПі і на подвір`ї. Подружжя Анна та Іван Захарчуки прийшли на черговий огляд до Василя Юрійовича, оскільки він, як ніхто інший із іменитих ескулапів, допоміг їм у недузі. А ще поважні газдині Ольга Янко, Параска Сікорин не могли нахвалитися своїм сільським лікарем. І як з`ясувалося згодом, ті люди на подвір`ї – жителі інших сіл. Нікому не відмовляє Василь Мельник, умілі надчутливі руки якого професійно вправляють диски, усувають інші тілесні недуги опорно-рухового апарату. Причому професійні навики мануального терапевта й костоправа, як кажуть у народі, Василь Мельник опанував завдяки постійній самоосвіті, самовдосконаленню, бажанню допомогти і любові до обраної професії. Ще в далекій юності він був кандидатом на вступ до одного з най­престижніших вузів військової медицини тодішнього СРСР. Та життя розпорядилося так, що вищу медичну освіту не вдалося здобути. Але це не зупинило талановитого медика у прагненні працювати над собою як професіонал і спеціаліст. Тому й шириться слава про сільського фельдшера у Надвірнянщині.

Поліклінічне відділення Ланчинської міської лікарні, очолюване Іриною Тодорів, служить зразковим закладом охорони здоров`я, де створені всі умови для роботи медперсоналу й прийому пацієнтів. Тут приймають, зокрема, два десятки лікарів за 10 спеці­альностями. Обслуговують 18 тисяч жителів. Не вистачає педіатрів, терапевтів. – Ми не проти, щоб відкрити соціальну лікарню. Адже порожнім стоїть корпус пологового будинку, – каже Ірина Тодорів, підтримуючи ідею директора територіального центру з надання соціальних послуг Романа Огерука.

Широкий пласт проблем перед робочою групою та зас­тупником Ланчинського селищного голови Василем Дячуком порушив головний лі­кар Ланчинської міської лі­карні Степан Гресько, а також головна медсестра Марія Максимчук. Слід зазначити, що цей медичний заклад має стратегічне значення: є ре­зерв­ною госпітальною базою на випадок війни. Раніше тут проводили складні хірургічні втручання. Сьогодні міська лікарня вкрай потребує капітального ремонту, оновлення комунікаційних мереж, двох котлів, заміни 64 вікон, а також і нового медичного устаткування: УЗД-апарату, сухо-жарової шафи, центрифуги. У лікарні відсутня дезкамера. І так знадобився б дефибрилятор у палату інтенсивної терапії!

Зрештою, після ознайомлення з кожним відділом (учасники робочої групи спільно з головним лікарем не оминули жодного приміщення) нелегка розмова продовжилася у кабінеті головного лікаря міськлікарні. Відчувалося його вболівання за стан справ й усвідомлення того, що не все вдасться зробити із запланованого. Хоча головний не сидить, склавши руки: стукає в усі двері. Та деякі види ремонтних робіт вимагають чимало витрат, що не кожен спонсор їх «потягне». Тому і жевріє надія здебільшого на бюджетні кошти. І цю надію підсилює дарунок лікарні сільського художника Ігоря Іваночка, який уособлює вічні цінності і волю Творця.

У Середньому Майдані до ФАПу ми прийшли з депутатом районної ради Богданом Кінашем та бухгалтером сільської ради Марією Михальчук. Завідувач ФАПу Галина Дужак щойно повернулася з виклику. Середній Майдан – досить віддалене як від райцентру, так і від Ланчинської міської лікарні село. Тому роботу сільських медиків тут важко переоцінити чи недооцінити. А якщо додати, що в цілому ФАП потребує негайного ремонту, від­сутнє опалення, то неважко здогадатися, що умови і для медиків, і для пацієнтів – не найкращі. До того ж, дівчата (і добре, що місцеві) у визначений час добираються до Глинок (присілку села) 2,5 км. Та й автобус до Середнього Майдану – тільки 1 рейс (туди й назад). У результаті виникає питання взагалі доступності медицини жителям Серед­нього Майдану. То ж і логічним серед побажань дівчат-медиків – …скутер (щоб легше добиратися до хворих). Цю та інші пропозиції занотував Степан Дричак.

На основі зібраних мате­ріалів усі пропозиції узагальнять, підготують відповідний проект рішення сесії районної ради, що можливо, сприятиме покращенню надання медичних послуг.

Леся ДУТЧАК

«Народна Воля»