Як живеш, сільська медицино?

Триває підготовка до чергової сесії районної ради, на якій обговорюватимуть питання «Про роботу закладів охорони здоров`я з надання медичних послуг жителям району». Згідно з відповідним розпорядженням голови районної ради Василя Поповича створені робочі групи, які безпосередньо на місцях вивчають стан надання медичної допомоги краянам, зокрема, жителям сіл і селищ району. Два дні робоча група під вмілим керівництвом радника з питань організаційного забезпечення діяльності постійних комісій, депутатських фракцій та груп районної ради Степана Дричака ознайомлювалася з діяльністю фельдшерсько-акушерських пунктів та лікарських амбулаторій Переріслянського та Ланчинського напрямків. За участю депутатів районної ради Дмитра Гандзюка, Богдана Цюрака та юриста РДА Олексія Госедла, які входили до складу цієї робочої групи, вдалося зібрати достовірну об`єктивну інформацію про життя сільської медицини, як мовиться, з перших уст, що стане основою підготовки відповідних матеріалів на сесію. Візит депутатів районної ради до кожного закладу охорони здоров`я в тому чи іншому населеному пункті супроводжували представники органів місцевого самоврядування.

Загалом є всі підстави стверджувати, що сільські та селищні заклади охорони здоров`я функціонують у межах відповідного фінансування, що, традиційно є недостатнім для такої соці­ально вразливої галузі як медицина. Поки що ситуацію суттєво не змінила на­віть і нещодавня передача ФАПів у підпорядкування центральної райлікарні (згідно із започаткованим реформуванням первинної ланки надання медичної допомоги у контексті цілісної реформи медицини). Як відомо, раніше ФАПами опікувалися місцеві органи влади. Більшість завідувачів ФАПів просто ще не встигли оцінити переваги такої передачі. А деякі з їх­ніх колег вже відчули негатив, зокрема, у частині забезпечення медикаментами на першу невідкладну допомогу, канцтоварами. У не­однакових умовах перебувають сільські лікарські амбулаторії: новостворена від­ремонтована Волосівська і Тисменичанська, де спільними зусиллями намагаються втримати продовження розпочатих ремонтних робіт.

Усі ФАПи об`єднує той факт, що майже весь медперсонал, крім завідувача, працює на 0,5 окладу, що, очевидно, впливає на професійну відповідальність. Ще одним об`єднуючим фактором служать позитивні відгуки жителів Надвірнянщини про роботу міс­цевих медиків: медсестер, фельдшерів, сімейних ліка­рів, котрі нерідко за мізерну символічну платню рятують життя, дають цінні поради з виховання дітей і в будь-яку годину дня і ночі пішки спішать на допомогу. В одному ФАПі за віконним склом на видному місці вкінці графіка роботи вказано навіть номери мо­біль­них телефонів завідувача і медсестер, як безмовний доказ готовності завжди допомогти.

Назавизівський ФАП під орудою Романа Іванківа – перший у нашій поїздці. Із секретарем сільської ради Наталією Волошенюк спускаємося у… підвал міс­цевої школи. Саме тут розташований заклад охоро­ни здоров`я. В одному просторому приміщенні, симво­лічно поділеному ширмою, одночасно приймає фельдшер, зважує дитину діль­нична медична сестра, оглядає жінку акушерка (на момент нашої присутності була відсутня і, звісно, її пацієнти).

Відчувається сирість, гостро пронизує холод. Медсестра Наталія Бончак поставила на живіт маленького карапуза. Цей шестимі­сячний малюк – друга дитина Лариси Шоломон, яка принесла її на чергове зважування. Цікавлюся, чи не шкода було дитину роздягати при такій низькій температурі (приблизно 10оС). Молода мама стверджує, що побоювалася, але процедура не зайняла багато часу. Зрештою, підвальне приміщення ФАПу, де до того ж відсутній водопровід, обі­грівають електроприладами (бо опалювальний період завершився і котельня не працює). Та на той момент якраз вимкнули світло. А тим часом Наталія Бончак вже вимірює артеріальний тиск Євдокії Дерещук. 72-річна Євдокія Степанівна часто відвідує ФАП, оскільки, каже, вже замучив тиск. А тут, твердить сільська трудівниця, завжди порадять що робити, дадуть таблетку…. Перериваємо спіл­кування із завідувачем. Ще одна сільська трудівниця схвильованими очима дивиться на Романа Іванківа. Вона прийшла за порадою – щойно з планового лікування в онкодиспансері повернувся її онкохворий чоловік, але стало гірше. Жінка переконана, що сільський лі­кар дасть їй цінну пораду.

Прощаючись, Наталія Волошенюк зазначає, що землю для спорудження ФАПу сільрада виділила вже давно, але… Нині ж всі сходяться на думці про до­цільність перенесення ФАПу в недобудовану частину Назавизівської школи, яка нині «пустіє», дивлячись бай­дужими очима порожніх віконних рам. А ще поговорюють про можливість дислокації ФАПу в сільський будинок культури. Але там також бракує коштів. На ремонт…

У Фитькові завідувач ФАПу Леся Прокоп`юк згадує про співпрацю із сіль­ським головою Марією Дмит­рук, котра завітала з нами сюди, як про добрі «старі» часи. І дійсно, дивлячись на доглянуте типове примі­щення ФАПу із 4 кабінетів, переконуєшся у правдивості сказаного. Про хороші умови перебування для відвідувачів каже і мати новонародженого симпатичного первістка на руках Ірина Жидак, а також директор Фитьківської ЗОШ Роман Писклинець. Хоч його школі пощастило: є своя, шкільна медсестра. Але співпрацю тут підтримують.

Фитьківський ФАП курирує Переріслянська лі­карська амбулаторія, з якою – також хороші стосунки. А стосовно матеріального забезпечення, то молодіжний колектив Фитьківського ФАПу конкретніший: ска­жімо, на початку року медикаментами забезпечили на 200 грн. – разом із запасами на нині їх вистачає. Проте, не відмовилися б від пеленального столика, елект­рокардіографа, глюкометра (на обліку – 16 фитьківчан-діабетиків), а також потріб­на сухожарова шафа.

Цуцилівський сільський голова Микола Дутчак зараз у глибоких роздумах про ремонтні роботи у сіль­раді, де також знаходиться і ФАП. Завідувач ФАПу Василь Кінаш не приховує, що їм було краще й вигідніше в підпорядкуванні сільради. – Нині ми практично загубилися, – стверджує сільський фельдшер. До розмови приєднується депутат районної ради, меценат села, під­при­ємець Іван Микитюк. – Послугами лікарів ще не ко­ристувався, бо Бог дарував нормальне здоров`я, – каже, посміхаючись Іван Іванович. – А ось тещі доводиться звертатися за медичною допомогою і вона задоволена.

А ще Іван Микитюк хотів більше зробити для односельчан, пробуючи відкрити у своєму торговому комп­лесі «Іванка» сільську аптеку. Проте, ця шляхетна справа виявилася неможливою ще у самому своєму зародку – виготовлення всієї дозвільно-ліцензійної документації, що не в змозі вирішити місцева влада.

Тисменичанська лі­кар­ська амбулаторія загальної практики сімейної медицини розміщена у семи кабінетах правого крила місцевої сільської ради. Тисменичанський сільський голова Сергій Баланюк роботою медиків задоволений. Разом із сімейним лікарем Стефанією Бот пройшлися кабінетами, декотрі з яких потребують ремонту, а декотрі вже милували око тими справами, що вдалися. Серед пропозицій головного лікаря Марії Янко: заміна вікон і дверей; оновлення меблів, електроплитки; вста­новлення сучасних системи опалення й теплої під­логи на першому поверсі. А також – повернення коштів медпрацівникам за проїзд до місця роботи.

Про непрості стосунки з головним лікарем центральної райлікарні Каміннецький сільський голова Андрій Федорович говорив стисло і конкретно. І це зрозуміло: як повноправний ґазда в селі, завдяки своїм організаторським здібностям і невтомній працелюбності він зробив із ФАПу «лялечку». Андрій Михайлович переконаний, що людина в селі серед усього іншого повинна мати можливість «підстригтися, зуб полікувати, таблетку купити». Ці задуми намагається реалізувати повністю. Незабаром у Камінному запрацюють сучасний стоматкабінет, аптечний пункт. А деякі непорозуміння з адміністрацією ЦРЛ відносить до дрібних неприємностей. Адже за ним, головою – ціле село. І в такій довірі – най­більша сила.

Леся ДУТЧАК

«Народна Воля»

(Продовження)