Газета по-надвірнянськи
 

Євген Коновалець. Полковник. Провідник. Герой

21 червня 2011, 10:34 | Рубрика: Духовність Версія для друку Версія для друку 828 переглядів

14 червня виповнилося 120 років від дня народження полковника Армії УНР, Провідника Українських Січових Стрільців та Організації Українських Націоналістів Євгена Коновальця.

Євген Коновалець народився 14 червня 1891 року в селі Заш­ків, що на Львівщині, в сім`ї вчителів. Уже в десять років батько відправив Євгена до Львова на навчання. Академічна гімназія – до речі, один із найкращих закладів того часу, – без проблем прийняла нашого героя – іспити він склав відмінно. А в 1909 році він вступив на юридичний факультет Львівського університету. Євген уже зі студентських років проводив активну громадсько-політичну діяльність. У 1910 р. він активно брав участь у боротьбі студентства за укра­їнський університет у Львові.

Через два роки після жахливих подій студентського виступу Євгена Михайловича обрали секретарем львівської філії «Просвіти», а вже через рік він обраний до головної управи Українського студентського союзу, де належав до національно-демократичної секції. Незабаром став членом Української національно-демократичної партії.

Уже в 1913 році як представник студентства Євген Коновалець стає частиною «Тіснішого народного комітету» УНДП під головуванням Костя Левицького. Здавалося, легальна боротьба за Україну так її незалежність може бути плідною – реально від­чувалася довіра людей до УНДП, віра у можливість побудови Української держави.

На початку Першої світової війни, 2 серпня 1914 року, Коновальця мобілізовано до австрій­ської армії. Кілька місяців вишколу – і його приписали до 19-го полку Крайової оборони Львова. Не минуло й року, як під час кровопролитних боїв на горі Маківка він потрапляє до російського полону. Потім був довгий рік у таборі Чорний Яр, а з кінця 1916-го Євгена переводять у Царицин (тепер Волгоград). У вересні 1917 р. Коновалець утік з табору і незабаром добрався до Києва. У жовт­ні-листопаді він разом із Романом Дашкевичем та іншими членами Галицько-Буковинського комітету сформував Галицько-Буковинський курінь Січових стріль­ців, який незабаром перетворився на одну з найбоєздатніших частин армії Української Народної Республіки.

У січні 1918 року Євгена Коновальця обирають командиром куреня Січових стрільців. У кінці січня – на початку лютого 1918 року частини Січових стрільців відзначились під час придушення антидержавного заколоту в Києві та у боях проти більшовицьких військ на підступах до міста. В період діяльності Української Центральної Ради Січові стрільці на чолі з Коновальцем фактично виконували функції національної гвардії, забезпечуючи роботу уряду в найскладніші часи української державності. 1-2 березня 1918 року стрілецькі частини під командуванням Коновальця спільно із Запорізьким корпусом та Гайдамацьким кошем Слобідської України визволили від більшовиків Київ. Як комендант міста, перше, що зробив Коновалець, – звелів на ки­ївських крамницях за 24 години переписати українською мовою всі вивіски.

Але з приходом до влади гетьмана Скоропадського полк Січових стрільців 1 травня 1918 року на вимогу німецького командування роззброїли та розформували. І вже наприкінці серпня Коновалець отримав від гетьмана Павла Скоропадського дозвіл на формування окремого загону Січових стрільців з осідком у Білій Церкві. На початку листопада 1918 року він за сприяння Дмитра Дорошенка, а згодом і особисто, вів переговори з гетьманом про умови надання національно-демократичними силами (у т. ч. Січовими Стрільцями) під­тримки гетьманському уряду та наголошував на недопустимості укладення федеративного союзу з Росією. У листопаді того ж року Січові стрільці під командуванням Коновальця підтримали Директорію УНР у повстанні проти влади Скоропадського і в Мотовилівському бою 1918 року розбили гетьманські частини.

Коновалець брав найактивнішу участь у зміцненні боєздатності республіканської армії. У 1918-1919 роках командував дивізією, корпусом і групою Січових стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких і денікінських військ. Але вже після прийняття 6 грудня 1919 року на нараді головного отамана з представниками уряду та військовими керівниками УНР рішення про розформування українських регулярних частин Коновалець видав наказ про самодемобілізацію підрозділів Січових стрільців.

Після поразки Української національної революції Євген Коновалець не полишив визвольної боротьби, як це зробили багато політичних діячів. Він зумів перевести її на інший рівень – підпільної боротьби в умовах окупаційного режиму. 1920 року створено Українську військову організацію (УВО), яка мала завдання запобігти утвердженню польської окупаційної влади у Західній Україні. А взимку 1929-го на першому конгресі українських націоналістів у Відні створено Організацію українських націоналістів (ОУН) – єдину по­літичну силу, що прагнула відновити українську державність на всіх етнічних українських землях. Очолив її Євген Коновалець.

…Із грудня 1922 року Коновалець був змушений жити в еміграції у Чехословаччині, Ні­меччині, Швейцарії та Італії. Жит­тя за кордоном було гірким, красоти Європи не тішили, бо думки весь час линули в Україну.

Коновалець неодноразово робив спроби збудувати агентурну мережу на окупованих більшовицьким режимом українських землях. Відчуваючи у полковнику небезпечного і могутнього ворога, більшовицьке керівництво за наказом самого Сталіна вирішило вбити його. Вирок виконав 25 травня 1938 року радянський агент Павло Судоплатов (пізніше саме він керуватиме облавою на Романа Шухевича, останнього командира УПА). Судоплатов зміг втертися в довіру до Коновальця і передав йому смертельний подарунок, замаскований під коробку цукерок з українським орнаментом «від друзів».

Свій останній спочинок великий патріот України знайшов на чужині – у голландському Роттердамі, на цвинтарі Кросвейк…

Через два роки після загибелі Коновальця, на превеликий жаль і трагізм для українців, відбувся розкол ОУН, неодноразово траплялися конфлікти та непорозуміння. Але прапор визвольної боротьби підняли Степан Бандера і Роман Шухевич, а націона­лістичний рух і надалі набирав силу. Варто не збавляти цього гарту в наші дні, ретельно враховуючи защораз нерідко складні уроки історії.

За матеріалами преси.

 

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!