Кооперація має служити інтересам селянина

З цікавістю прочитав книжку «Кооперація Над­вірнянщини» під редакцією Михайла Максим`юка.

Дійсно, непростий і доволі нелегкий шлях про­йшла споживча кооперація. Були тут злети і падін­ня. Але в цілому споживча кооперація, незважаючи на численні труднощі, вистояла, перетворившись в індустріальну багатофункціональну галузь. Так би мовити, маленьку державу у великій державі.

І це насправді так, бо тут успішно розвивались і невпинно діяли, крім торгівельної діяльності, такі галузі, як заготівля лишків сільгосп­продукції, вторинної і лікарської сировини, дикоростучих плодів, ягід і грибів та їх переробка. Із закупленої сировини виробляли ковбаси та м`ясокопченості, консервовану продукцію, соки і сухофрукти, засолювали овочі, ус­піш­но розвивали хлібопечення, розвинуте сувенірне і виробництво алкогольних напоїв. Для забезпечення своїх виробничих потреб власною сировиною відгодовували свиней і, навіть, вирощували пухнастих звірів. Діяло швейне виробництво з пошиття спецодягу, ковдр, матраців й інших речей.

Завдяки розвинутій будівельній індустрії збудували значну кіль­кість торгівельних об`єк­тів виробничого та соці­ального призначення, що значно примножувало і зміцнювало матеріально-технічну базу споживчої кооперації. Всі галузі не могли б нормально функціонувати без транспортної системи, парки якої бу­ли оснащені відповідними автомашинами. Немаловажну роль у всіх цих процесах відігравали фахівці, яких готували в кооперативних ін­ститутах, технікумах та училищах.

Усю заготівельну діяльність проводили через відкриті майже в кожному селі та селищі приймально-заготіве­льні пункти, а переробляли у виробничих цехах.

Однак всі ці успіхи та досягнення належать, на жаль, до минувшини нашої кооперації. Що ж ми маємо сьогодні? Сьогодні, як не прикро констатувати, повністю зникли заготівельна та переробно-виробнича галузі споживчої кооперації. Ні в одному селі немає жодного приймально-заготівельного пункту. У той же час у селян накопичилась значна маса ганчір`я (старий одяг), макулатури, скляних і поліетиленових пляшок, які просто нікуди дівати і люди змушені викидати їх де тільки можуть, за­смічуючи довкілля. Невже ми такі економічно багаті, що всі ці речі є звичайним непотребом, і невже їх не дешевше використовувати для виготовлення цих же пляшок, паперу чи застосовувати в іншому виробництві?! Очевидно, тут потрібен розсудливий, кмітливий та ініціативний керівник-господар. Бо вирішення цієї проблеми послужило б на руку і владі, і людям.

Серйозної уваги за­слуговує і відкриття у населених пунктах невеликих сезонних цехів з переробки грибів, дикоростучих плодів і ягід. Це дало б змогу жителям гірських сіл зекономити свій час, затрачений на поїздку в район чи область для продажі зібраних ними грибів і ягід. Тим більше, що заготівельно-переробна діяльність завжди прибуткова і не варто забувати про це.

Бо коли ж ми читаємо у книжці, що організації і підприємства пра­цюють на задоволення соціально-економічних інтересів пайовиків, всіх жителів нашого чудового краю, продовжують та примножують надбання і традиції своїх попередників, то змушені з сумом заперечити цим твердженням. Адже за останні десять років в районі не побудовано споживчою кооперацією жодного об`єк­та. Більше того, відчужено ряд об`єктів тор­гівлі і виробництва за неповернені кредити.

Причина такого занепаду споживчої кооперації пояснюється створенням в державі ринкових умов, зростанням інфляції, утворенням конкурентної приватної торгівлі.

Стосовно торговельної діяльності в деякій мірі можна погодитись. Але щодо заготівельної і виробничо-переробної галузей, то тут конкурентів не існувало, не­має і виправдань жодних не може бути. Просто потрібно згадати основну функцію кооперації, яка полягає в обслуговуванні пайовиків, чиї внески свого часу сприяли розвитку і зміц­ненню кооперації, та в обслуговуванні сіль­ських жителів. А це і робочі місця, і забезпечення ринку продуктами та сировиною, закупленою в селян, як лишки в їхніх господарствах. Бо ж здача власних торгових підприємств в оренду приватникам не вирішує основного завдання споживчої кооперації і зіслання своєї бездіяльності на об`єктивні та суб`єктивні причини можуть викликати певний сумнів в уповноважених пайовиків про можли­вість і доцільність перебування такого керівника на займаній посаді.

У цьому відношенні свою конкретну позицію і свою принциповість мали б виявити і керівники владних структур району й області. На що і сподіваємось.

Микола ОСТАШУК,

житель с. Зелена.