Минулого тижня культурне життя Надвірнянщини яскраво позначене відзначенням 65-річчя від дня народження поетеси, педагога, громадської діячки Ірини Яцури.
Саме в день своїх іменин ця світла жінка немов повернулася із вічних світів у спогадах тих, котрі близько знали її, у своїх добрих віршах і музиці. – Я – галичанка, гілочка Карпат, – мовчазно промовляла Ірина Яцура з портрета на сцені, адже її слова стали одноіменною назвою цього літературно-музичного свята. Власне воно й продовжило творчий доробок члена Національної спілки письменників України, керівника літературної студії «Бистрінь» при редакції газети «Народна Воля» Нестора Чира «Сакральне світло поезії Ірини Яцури», опублікований у числах № 55-57 та 58-60 часопису «Народна Воля».
На святі, організованому творчою інтелігенцією району, передусім, бібліотечними працівниками й аматорами художньої самодіяльності, Ірина Яцура постала перед краянами у більш ширшому образі, ніж поетеса. Цілісний словесний портрет спільно з ведучими Христиною Богославець та Андрієм Паньківим вдало відобразили, зокрема, заступник голови РДА Богдана Ковалюк, чий виступ спонукав багатьох присутніх до глибоких роздумів над долею поета в незалежній державі та його державницької ролі в суспільних процесах сьогодення; заслужений працівник культури України Любов Орел – як професійний поціновувач творчості мисткині; учитель зарубіжної літератури Пнівської ЗОШ Ганна Джигіта, яка зворушила щирістю своїх споминів про колегу і, звісно, союзянки під орудою вічно невтомних Марії Ковальчук і Марти Кушнерчук та посестри по перу, «бистрінці» Галина Христан, Марія Стефурак, Оксана Андрухович.
А втім, давайте ще раз послухаємо їх. Богдана Ковалюк – сама з державницьким мисленням і тонкою душею поета. За її словами, знала Ірину Яцуру ще задовго до того, як очолила гуманітарну сферу району: –… Як багато держава втрачає, коли втрачає таких, як вона… Дуже часто вона асоціюється в мене з нашою державою. Тому, що для нашої держави чесність і порядність іноді теж буває «патологія», і в Ірини Василівни це теж було: чесність, вишуканість, відвертість – як «патологія». І, можливо, я багато чого не знаю з її життя… чому вона так тяжко захворіла. Але справи всі державні, і люди, і людський фактор її «добили» теж. Тому, що її серце хотіло нормальної, доброї, звичайної гармонії… Вона хотіла так жити, як Бог створив: у гармонії з усіма. Вона дуже старалася показати, що сильна,.. І, можливо, коли приходила додому, знав лише Ярослав Васильович (чоловік) і… подушка, як сприймає цей світ… Коли був похорон, прилетів голуб. Я пам`ятаю. Можливо, це – випадок, можливо – символ… Вважаю, що вона має бути в Божій картині найважливішим пазлом. Можливо, її душа закриє озонову дірку, через яку не впаде Божий гнів на інших людей. Адже вона дуже любила і вірила в людей… Для неї можна зробити одне – понести її слово, поезію – людям, для держави.
– Вона завжди прагнула допомогти всім. Тактовна і ввічлива – до всіх. А її уроки були цікавими. Зараз вчителями працюють чимало колишніх її учнів, серед яких і вчитель початкових класів, дбайлива господиня пнівчанка Оксана Лавра, – згадує Ганна Джигіта.
Полонили спогади про одне з багатьох незабутніх засідань літстудії й відому новелістку Галину Христан: – Як шкода, що тоді ніхто й не подумав взяти фотоапарат, щоб зупинити цю щасливу мить на світлині… Ірина Яцура завжди була для нас зразком. Це – диво, явище із райського куточка…
А її молода колега поетеса Оксана Андрухович прочитала власну присвяту І. Яцурі «Мені б іще дожити до весни…».
Теплі спогади тісно перепліталися з піснями. Для Любові Орел – вони особливі. – Кожен вірш Ірини Яцури – то музика, – каже митець, яка подарувала чоловікові Ярославові Яцурі «Таємну музику» – пісню на слова поетеси у супроводі муніципального оркестру народних інструментів «Аркан» під орудою заслуженого артиста України Сергія Орла.
«Жоржиновий вальс», «Каштановий дощ», «А пісня кличе» – теж пісні, які по-новому звучали у виконанні заслуженого працівника культури України Ганни Макось та заслуженої артистки України Ольги Молодій, а також неперевершеного Віктора Чудновського.
Пристрастно читала лірику Ірини Яцури Раїса Грушецька, яка переконана, що «в наших серцях Ірина Яцура залишиться жінкою-квіткою із сонячною посмішкою». Щиро декламували її вірші наймолодші учасники – читачі бібліотек для юнацтва та районної дитячої ім. І. Яцури. Естафету в них перейняли учасники дитячого фольклорно- етнографічного колективу «Шовкова косичка» під керівництвом самобутньої творчої Олени Яченко.
– Світім свічки любові при житті, – нагадали присутнім союзянки Надвірної, виклавши такими свічками ім`я Ірина, а членкиня Галина Йосипенко присвятила свого вірша, який продекламувала Галина Чуревич.
Прикметно, що кожному виступаючому на сцені дарували тендітний букетик травневих конвалій – улюблених квітів поетеси. – Конвалія цвіте лише навесні, а книги – цілий рік. Тому, приходьте в бібліотеку і читайте книги Ірини Яцури, – запросила учасників свята Галина Христан.
До сказаного можна додати лише одне. Людина живе доти, поки про неї пам`ятають. Тож, пам`ятаймо.
Леся ДУТЧАК
«Народна Воля»
Світлини Володимира МАНІВЧУКА
Версія для друку
2,067 переглядів
