Так депортували етнічних українців з Польщі

Європейським державам 1945 рік у травневі дні приніс довгоочікуваний мир. А українцям, які не мали своєї держави та опинилися на території відновленої Польщі, не було порятунку ні від кого, бо при владі «народної демократії» опинились послушні Москві комуністи.

На думку заступника голови Львівського товариства «Надсяння» професора Володимира Бадяка, поляки різних ідейно-політичних орієнтацій у національно-державницьких інтересах – єдині. Але Сталін на польсько-український конфлікт мав свій сценарій розв`язання: немає людей – немає проблем.

Повстаннями поляків у Львові проти німців 23-26 липня 1944 р. та у Варшаві 1 серпня 1944 р. Армія Крайова (АК) намагались поставити Червону Армію перед фактом: хто тут господар? Але конртвідповіддю стала угода між Польським комітетом національного визволення (ПКНВ) і УРСР від 9 вересня 1944 р. про евакуацію поль­ських громадян з УРСР й українського населення з території Польщі до УРСР. Початок евакуації набирав силу з 15 жовтня 1944-го. Наслідки цієї угоди, незважаючи на її воєнний зимовий період 1944-1945 рр., стали доленосними.

Неймовірний опір укра­їнських селян, які не хотіли покидати етнічну землю, підтримки УПА, спроба примирення між УПА та АК і повне визнання комуністичної влади, що засвідчила у Варшаві українська представницька делегація трьох воєводств 24 липня 1945-го, виявились безрезультатними. Протягом 1945-1946 років виселено до Польщі близько 800 тисяч поляків і прийнято в УРСР майже 488 тисяч українців.

Пік найбільших жертв українців при депортації припав на 1945 рік. Біля великих могил поблизу Перемишля у селах Павлокомі і Пикуличах, куди кожного року товариство «Надсяння» організовує поїздки зі священиками і тими, хто залишився живим із цих місць, відправляють панахиди за жертвами, загиблими від рук польських банд.

Але найбільша жертва українців – фактична втрата землі найзахіднішої гілки українського народу – лемків, західних бойків, надсянців, підляшців, холмщаків. Після виселення лемків у 1946 році уряд радянської України перестав приймати українців. 28 квітня 1947-го оперативна група «Вісла» під командуванням заступника шефа Ге­нерального штабу (війська поль­ського) Бригадного генерала Стефана Моссора розпочали насильне виселення 150 тисяч українців до воєводств північної та Західної Польщі. А кілька тисяч українських громад, у т. ч. жінок, дітей та священиків інтернували в Центальний Табір Праці в Явожне, на території якого колись знаходився відділ фашистського табору смерті «Аушвіц». Але про акцію «Віс­ла» – інша тема, хоч це також – депортація укра­їнців.

Настала весна 1951-го. Люди орали, сіяли, садили. І раптом, як грім з ясного неба – наказ про повне і цілковите виселення з Нижньо-Уст­ріцького району та половини Стрелківського тодішньої Дрогобицької області, пов`язане із необхідністю вирівняти кордон чи у зв`язку з обміном територіями з Поль­щею. Людей звозили на залізничні станції в Устріках і Коростенко. Там вони сиділи під відкритим небом, чекаючи на вагони, котрі їх повезли в незнане – в Сталінську (Донецьку), Херсонську, Миколаївську, Одеську області. У степах люди мусіли рити землянки, щоб десь жити. Під час від­правлення ешелонів на станціях грала музика і на вагони чіпляли плакати, що добровольці-переселенці їдуть у східні області України.

Про все це та багато інших фактів йшлося на нещодавній регіональній науковій конференції у Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника, присвяченій депортації етнічних укр­їнців із Польщі в 1944-1946 та 1951 роках. У конференції взяли участь і виступили заступник голови ОДА Роман Іваницький, перший заступник голови обласної ради Василь Гла­дій, Івано-Франківський місь­кий голова Віктор Анушкевичус, голови обласних товариств «Лемківщина» – Степан Криницький, «Надсяння» – Григорій Керниця, «Бой­ківщина» – Дарія Петречко та ін.

* * *

На світлині Михайла ЛУКАЧА: о. Анатолій ДУДА з Монастириська з Надвірнянською делегацією

Делегація Надвірнянського районного осередку обласного товариства «Лемківщина» взяла участь у посвяченні хреста у скверику «Княгинин» в Івано-Франківську на місці, де будуватимуть церкву Святих Апостолів Кирила і Методія на відзначення трагічних подій 1945-1946 і 1951 років.

* * *

27-28 серпня ц. р., на свято Успіння Пресвятої Богородиці, оргкомітет запрошує усіх виселених 1951 р. і співчуваючих у Нижні Устріки на спільну молитву і панахиду за жертви депортації, 60-річчя якої тепер припадає, і за тих, котрі не дожили до наших днів. Нещодавно Путін сказав, що війну Росія виграла без України. То нехай собі святкують. Але не на людських могилах, які залишились після війни, і як хочуть це зробити тепер у Бабиному Яру. Хіба можемо 9 травня святкувати? Це є День пам`яті, про який ми не маємо права забувати.

Ігор ЛІНГ,

учасник наукової конференції.