І через 70 літ спогади відлунюють…

З приходом німецьких військ влітку 1941 року на терени Західної України громадськість почала орга­нізовувати своє самоврядування та створила сітку тимчасових управ.

Після втечі радянських органів місцеве населення кинулось до тюрем НКВС розшукувати своїх рідних, але, як виявилось, тільки за 2 тижні в червні 1941 р. московські людожери жорстоко замордували у в’язницях західної України кілька десятків тисяч людей.

26 липня 1941 р. у південній частині м. Надвірна, біля лісу Буковинка, знайдено могилу помордованих більшовиками в’язнів. Косарі, які косили там траву, натрапили на сві­жий гріб, який виявився братською могилою. Повідомлена лікарська комісія приїхала наступного дня і після роз­криття могили підтвердила закопаних 82 трупи. Тіла були покалічені, руки поламані і позв’язувані дротом за спину. З документів при жертвах зрозуміло, що це в’язні тюрми в Ста­ніславові, швидко зліквідовані перед втечею більшовиків.

3 серпня 1941 року на міському цвинтарі у Надвірній відбулись похорони 82 жертв. Поховання набуло розголосу і до Надвірної з’їхались тисячі людей, на що жандармерія виявилась безсильною. На братській могилі встановили дубовий хрест із написом: «82 жертви большевицького терору».

І ось минає 70 років від тих подій. Спогади відлунням нагадують про десятки невинно убієнних і закатованих. Про це, зокрема, згадується у таких ви­даннях як «Українські щоденні вісті» та «Український визвольний шлях» 1960-их років, а також у публікаціях нашого краянина Михайла Дем’янчука. Пам’ятаймо і ми про це.

Наталія ЗВАРЧУК,

науковий працівник Музею історії Надвірнянщини.