Газета по-надвірнянськи
 

На Івана – без Івана

8 липня 2011, 10:53 | Рубрика: Духовність Версія для друку Версія для друку 399 переглядів

(короткий спогад про Івана Андрусяка)

Він народився і зростав у Биткові. У 1931 році восьмирічним залишився сиротою. У родині Андрусяків не було більше дітей, а тому малого взяла на виховання бабуся Катерина Димид. І виховала порядним та люблячим Рід­ний край хлопцем.

Двадцятирічним Іван Андрусяк потрапив до лав Укра­їнської дивізії «Галичина» і, поклявшись відібрати у ворога Батьківщину, воює проти комуністичного СРСР, згодом проти армії Йосипа Тіто. Чудом вижив.

По закінченні війни якийсь час перебував в еміграції у Західній Німеччині, далі в Англії. Дивізійників поривалися затягнути на розправи до того ж сталінського СРСРу. Рятується від ще однієї загибелі завдяки архиєпископові УГКЦ Іванові Бучкові, котрий переконує папу Римського про доцільність захистити ук­раїнських вояків. Святий отець, очевидно, домігся захисту та покровительства для українців у самої королеви Англії. Англія ж мотивувала Сталіну, що вони не «ізмєннікі Родіни», бо, власне, жили в іншій державі, тобто у Поль­щі (оскільки Галичина якийсь час входила до складу цієї держави). Правдивіше сказати б, були захисниками своєї землі, воювали зі споконвічним ворогом – більшовизмом. Мріяли про цілковиту незалежність України.

Отож, дорога додому Іванові Андрусяку виявилась заказана на довго. А мріяв про рідну землю всім серцем. На­віть там, на чужині – у Захід­ній Німеччині, Англії і Канаді, куди доля занесла, він не полишав думки про милі Карпати – славні битківські верхи Бубон, Кливу, Гиґу чи Діл. Навчався виживати у нових умовах, працював, здобував освіту, зростав духовно. Будував першу в Торонто електровню. Загалом на індустріальних будовах Канади пропрацював 38 років.

У канадському місті Торонто Іван Андрусяк активно долучився до громадської роботи. Було тут чимало земляків, однодумців. Щоб не забути рідне, друкувались у ряді видань, які виходили українським словом у Канаді.

У січні 1951 року став членом Українського національного об’єднання, згодом секретарем цієї організації. Орга­нізовував (як містоголова Укра­їнської Стрілецької Громади Канади) демонстрації: перед совєтською амбасадою в Оттаві – у 50-ліття Голодомору в Україні, перед парламентом Онтаріо в Торонто – пов’язану з Чорнобильською трагедією і багато інших.

Любив пісні. Улюбленими його були «Червона рута», повстанські та гуцульські спі­ванки…

Згодом, у 1972 р., з однодумцями Іван Андрусяк засновує Товариство «Гуцульщина», а оскільки мав здіб­ність організатора, то битківця обирають головою цього Товариства. З його ініціативи Товариство почало видавати свій друкований орган – часопис «Гуцульщина», котрий проіснував доти, доки жили і чулися ще в силі ті, котрі зачинали часопис, тобто енту­зіасти з-поміж яких й – Іван Андрусяк, доктор Мирослав Небелюк, Марта Онуфрів та інші. Загалом видано 64 числа часопису, котрий вирізнявся обновою гуцульської етно­гра­фії, зокрема творчіс­тю та фольклором. А також – ностальгічною роз­пругою жаданої волі Довбушівського від­го­мону, який ніколи не дозволяв забувати земляцтву про вільну Україну та рідні Карпати.

І дочекалися вони волі, хоч правда й не всі. У 1992-му після проголошення Незалежності України здійснилася заповітна мрія й самого Івана Андрусяка, котрий наважується їхати до столиці України – Києва, а далі – до Івано-Франківська, де зуст­ріли його під звуки Національного славня.

З ініціативи Івана Анрусяка у 1993 р. у тому ж Івано-Франківську проведено Перший всесвітній конгрес гуцулів, на котрому п. Іван виступив зі словом-привітанням від імені світового земляцтва. З невимовною радістю лунали його слова в одній з кращих зал Прикарпаття – Івано-Франківському драмтеатрі ім. І. Франка. Він тішився, що, нарешті, після довгих років поневірянь, рідна земля повернулася до таких, як він, обличчям, на Батьківщині шанують і відтворюють призабуті цінності, ведуть мову у ЗМІ про справжніх героїв – Степана Бандеру, Романа Шухевича, Василя Анрусяка («Ґрегота») та інших, підносять на національний щабель шани й рідну Гуцулію.

Згодом Іван Анрусяк приїжджатиме в Україну впродовж дев’яти років ( доки були сили). Мав нагоду брати участь у громадському, культурному і політичному житті свого народу. Побував у міс­цях, де проходили бої, молився за українське воїнство – простих хлопців-гуцулів, покутян, бойків, котрі по-чоловічому йшли боронити рідні оселі, землю від чужинців, за що і склали свої голови.

У міру можливості Іван Андрусяк допомагав у перші роки Незалежності людям, фінансово підтримував й будівництво нового храму у Биткові. У Канаді був членом редакції часопису «Гуцульщина», деякий час очолював Конфедерацію Гуцульських товариств Америки і Канади, а в останні роки життя – Головну управу української громади Канади в обороні незалежної демократичної України.

Другого лютого цього року Івана Анрусяка не стало. Такий дивний майже збіг чисел викарбувано на його могилі в Канаді : народився 1 лютого 1923 року в селищі Битків, а відійшов у вічність 2 лютого 2011 року в Торонто.

Як повідомила листом донька Івана Андрусяка Яро­слава: «Тато любив та поважав земляцтво. Він з любов’ю розповідав про своїх родичів та земляків, односельчан… У мене таке відчуття ніби я знаю вас краще, ніж ви можете собі уявити… Він уже робив великі плани на літо 2011р., повідомивши нам, що збирається до України на весілля Галі Мельник у Битькові… і хотів взяти мене зі собою… Ми з братом Ярославом дякуємо за ваші щирі молитви, співчуття та повагу до тата. Дякуємо за проведення панахиди, яка відбулася 6 лютого у Битькові, у церкві його дитинст­ва… Поки священик промовляв останню молитву (в Торонто), я передала йому маленький контейнер із землею з Битькова. Тато багато років говорив мені, що це була земля з могили його матері, і він хотів, щоб нею посипали його труну… Мама Івана Андрусяка померла, як і батько, у віці 28-ми років».

Із розмаїтих українських видань про нього довідуємося, що він дбав не лише про Гуцульщину, а й, зокрема, про всю Україну. Був попереднім головою Української Стрілецької Громади Канади (заснована Євгеном Коновальцем у 1928р.), почесним членом Дирекції Українського національного об’єднання Канади, відомим громадським діячем і великим патріотом рідної землі.

Славної пам’яті Іван Андрусяк усе своє життя присвятив справі України та укра­їнської громади Канади. Пік­лувався про долю Гуцульщини. Вічная пам’ять вам, шановний Земляче. Вибачайте, що вітаємо з іменинами дещо запізно. Хай Бог віддячить вам за благородні пориви, які ви проявляли на цьому світі. Не має ще такої України, за яку ви боролися усе своє життя, не раз ризикуючи втратити його заради волі. Позбавили вас та мільйони інших Батьківщини, ви ж тулилися до земляків і це допомагало. На жаль, знову виїжджають на чужину (іноді назавжди) вже нові покоління земляків. Губляться традиції народу – мало кого побачиш у вишиванках. Вирізують ліси у рід­них горах. Однак, ваше життя, дорогий земляче, доводить інше: навіть у найгірших часах українці виживали і доводили всьому світові, що Україна – це не просто територія на картах світу, а опоетизована легенда, за якою б’ються небайдужі серця мільйонів, напевно, в унісон – аби вона воскресла… І так з Божої ласки станеться. Вірмо у щасливий день нації, котрий настане завдяки нашій незборимій волі та дії.

Олег СЕМЕНИШИН,

головний редактор часопису «Ґрегіт», м. Львів.

 

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!