Степан Ленкавський – ідеолог Організації Українських Націоналістів (ОУН)

Надвірнянська районна організація Української Народної Партії щиросердечно дякує депутатам Надвірнянської міської ради, які підтримали проект рішення про присвоєння Степанові Ленкавському звання почесного громадянина м. Надвірна у зв`язку із 20-річчям Незалежності України, із клопотанням про що райорганізація УНП звернулася до міської ради ще минулого року.

Степан Ленкавський народився 6 липня 1904 року в с. Угорники Станіславського повіту в родині отця УГКЦ Володимира Ленкавського і Марії з родини Антульських. У 1909 р. батька С. Ленкавського призначили парохом с. Фитьків у Надвірнянщині, де він змінює пароха Льва Левицького. Родина переїздить з Угорників до Фитькова.

У Фитькові С. Ленкавський закінчив чотири класи сіль­ської школи, а потім навчався у Станіславській гімназії. Під час навчання у гімназії Степан приїздить у Фитьків, проводить із молоддю зустрічі на патріотичну тематику. Молодь і жителі села називали його «Штефком».

Світогляд Степана Ленкавського формувався під впливом національно свідомих жителів села, 46 з яких знаходилися у лавах Укра­їнських Січових Стрільців та Української Галицької Армії. Троє з них були сотниками. С. Ленкавський також проводив бесіди із соціал-демократами.

У 1922 році родина Ленкавських переїздить у с. За­гвіздя біля Станіслава, де батько служив на парохії до 1944-го.

У гімназії Степан належить до організації Вищих кляс Українських Гімназій, Союзу Української Націоналістичної Молоді (СУНМ). Опісля поступає у Львівський університет на філософські студії, входить до  проводу СУНМ. Співпрацює із журналом «Смолоскип», публікує нарис про філософські основи ідеології Дмитра Донцова, сприяє створенню структур СУНМ і у Надвірнянщині. Він розробляє питання націона­лістичної ідеології, будуючи її на ідейних засадах Міхнов­сь­кого і Донцова, кладучи в основу героїзм Українських Сі­чових Стрільців і студентів, які загинули під Крутами.

Степан Ленкавський належав до найпершої групи молодих націоналістів, які активізувались у 20-их роках після програшу визвольних змагань. У 1929 році у Відні на Конгресі Українських Націоналістів серед 30 делегатів Степан Ленкавський виголошує реферат «Суверенна Україна та національна революція». Третього лютого 1929-го на Конгресі приймають Уст­рій Організації Українських Націоналістів. Новозаснована ОУН нараховувала 28 членів, серед яких і Степан Ленкавський. Він привіз до Львова напрями розбудови ОУН на західноукраїнських землях, котрі отримав від Євгена Коновальця. Редагує підпільний часопис «Юнак», присвячений ідеологічно-політичному вишколові юнацтва. Влітку 1929 року С. Ленкавський укладає «Десять заповідей Українського націоналіста» («Декалог»). У зв`язку з проведенням польською владою пацифікації (умиротворення) переїздить у 1930 році до Кракова, де студіює філософію в Ягеллонському університеті.

2 лис­топада 1931 р. Степана Ленкавського заарештували полки на 4 роки…

У квітні 1941-го у Кракові відбувся ІІ Надзвичайний Великий Збір ОУН, на якому обрано Провідником Степана Бандеру. Степан Ленкавський очолює секцію політичної пропаганди і стає заступником керівника Проводу.

30 червня 1941 р. у Львові проголошують Акт відновлення Української держави. На чолі тимчасового Державного правління стає Ярослав Стецько. У Львові Степан Ленкавський керує пропагандивною референтурою, формує похідні групи на схід України і забезпечує їх пропагандивними матеріалами.

29 липня 1941 р. німецька таємна поліція арештує ке­рів­ника пропаганди професора С. Ленкавського і відправляє до краківської тюрми «Монтелюнніх», а в 1942 році відправлений до німецького концентраційного табору «Аушвіц». Катування тривали і вдень, і вночі, але у таборі був жартівником й оптиміс­том, де піднімав дух українських в`язнів. Пробув у концент­раційному таборі до 1944 року.

Після завершення війни С. Ленкавський перебуває у Римі, де проводить пропагандивну роботу серед інтегрованих українських вояків. Потім перебирається до Мюн­хена, куди прибуває і Степан Бандера. Створюються Закордонні частини ОУН (ЗЧ ОУН), у провід яких входить професор Степан Ленкавський, який займається питанням внутрішньої політики ЗЧ ОУН. У цей час він пише праці «Історія українського націоналізму», «Українська  Війсь­кова Організація», «Положення України в часі ІІ світової війни», «Мельниківська група».

Після вбивства в 1959 р. Степана Бандери ЗЧ ОУН очолив Степан Ленкавський, який став ідейним засновником координаційного центру громадського життя укра­їнців у діаспорі – СКВУ, офіційним редактором часопису «Шлях перемоги».

Якщо зібрати статті і праці С. Ленкавського, то вийшла б багатотомна книга. В останні роки свого життя він відредагував та впорядкував збірник творів Степана Бандери «Перспективи української революції». Багато уваги приділяв справі захисту укра­їнських політв`язнів у 70-их роках минулого століття. Він належав до тієї категорії провідників ОУН, які не любили влади і за владу ніколи не змагалися, був людиною скромною, але дуже великого і багатого таланту, сумлінням ОУН. Як націоналістичний ідеолог він був безкомпроміс­ним революціонером.

Не мав ні сім`ї, ні дітей. Пов­ністю присвятив себе служінню Україні. Досить драматично завершився шлях матері видатного борця…

Після важкої недуги Степан Ленкавський помер 30 жовтня 1977 року в Мюнхені. Його захоронено на україн­сь­кій частині кладовища  Вальд­фрідгоф.

Ігор АНДРУНЯК,

депутат районної ради, голова Надвірнянської райорганізації Української Народної Партії.