Газета по-надвірнянськи
 

Тішитися, що є болюча і нікому не потрібна Правда

5 серпня 2011, 11:13 | Рубрика: Духовність Версія для друку Версія для друку 449 переглядів

Якщо бути точнішим, то достеменна повна цитата є такою: «…інколи я себе ловлю на думці, що нам давно час відкривати у містах і селах… Будинки Правди. Аби кожен з нас за відпо­відну плату міг прийти і розказати про наболіле. А потім ви­йти на вулицю і тішитися життю. Тішитися, що вона є таки – ця болюча і нікому не потрібна Правда…».

Може, дещо незвично сприйме кожен читач ці слова. Однак, Євген Баран ними засвідчує свою позицію – письменника, людини, небайдужої до всього, що твориться у наших душах і в нашому суспільстві. А ще він зізнається, що стоїть перед дилемою: або говорити правду і не мати друзів, або мати за друзів тільки книги. Йому сильно допікає, що своїм потуранням і байдужістю, навіть, небажанням запропонувати альтернативні сюжети на національній основі, ми програємо душі.

У царині Слова. Євген Баран

Літературознавець Михайло Слабошпицький переконаний, що «присутність Євгена Барана у літературному процесі помітна й важлива. За нею – позиція, характер і майже релігійна віра в літературу». Богдана Ковалюк вважає, що Євген є своєрідним каталізатором сус­пільства і не є зацикленим критиком, бо керується у сво­їй творчості і розумом, і серцем (а щоб так і далі ставалося, то подарувала йому пляшку із загадковим, достеменно оковитим напоєм). А Василь Равлюк у своєму акровірші, присвяченому Євгенові Барану, визначає його від «Єдиноборець за правду,/В літературу закоханий,/» до «Авторитетний і цілеспрямований,/Нелукавий, а цікавий». На думку Люби Василик, яку вона висловила у своєму святковому вітанні на ювілейному творчому вечорі автора у Над­вірній, література для Євгена Барана – то весь Коран, а може й Камасутра.

Літературний світ про Єв­гена Барана, який цьогорічного травня відзначив свій полудень віку, знає, що він – кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, голова обласної організації НСПУ, лауреат премій: ім. Білецького у галузі літературної критики, Івано-Франківської місь­кої ім. Івана Франка у галузі літератури, Міжнародних літературних премій ім. М. Гоголя «Тріумф», ім. Б. Лепкого, ім. Д. Нитченка, ім. Сковороди «Сад божественних пісень», обласної ім. В. Стефаника. Літстудійці «Бистріні» шанують Євгена за те, що він співпрацює з ними, цінує їхню творчість (благословив у світ кілька книжок «бистрінців» і, зокрема, творчість та вміння впродовж двох десятиліть плекати таланти «Бистріні» її керівника, члена НСПУ Нес­тора Чира. Нестор же має Євгена не просто за земляка, але й за талановитого літературного побратима, який своєю вимогливістю не дозволяє розслаблятись у творчості. Тоді ж на святковому вечорі Євген Баран повідомив, що письменницьку Спілку України поповнила надвір­нянка Надія Павлик. Вона, а також члени НСПУ Люба Василик і Марія Дзюба щиро ві­тали ювіляра, зичили йому подальшої розлогої літературної долі і попри все любити людей, літературу, і нас, читачів.

Вітання Галини Христан і Василя Равлюка не лише щире, але й смішне

Своїми творчими набутками (він автор 12 книг, готує докторську дисертацію) «Замах на міражі», «Зоїлові трени», «Читацький щоденник», «Порнографічна сутність правди», «Наодинці з літературою», а ще збірник есеїстики «У полоні стереотипів», «Тиша запитань. Люди. Книги. Життя.» Євген заявляє про себе як літературознавець, літературний критик, есеїст. Його цікавить як конкретна доля окремого літературного твору, так і літературної творчості письменника, він простежує тенденції у нашому письменництві, загостроює увагу своїм аналізом суспільних і громадських подій і явищ, подає погляд на історичні події у нашому національному поступі. І в кожній праці відчувається вболівання за українське слово, за внутрішню потребу давати йому ширші й об`ємніші обрії, намагатись вивести українське слово і літературу на між­народний рівень, зуміти показати велич українського письменства минулих століть. Впадає в око його безкомпромісність до різнорідних кололітературних прилаштувань, не терпить він панібратства і зайвої патетики.

Добре й щире слово того дня про Євгена і його твор­чість мовили ведуча вечора Марта Кушнерчук, літсту­дій­ці член НСПУ Галина Христан, а також Марія Стефурак і Василь Равлюк, заступник начальника відділу культури РДА Ольга Багрійчук, депутат Надвірнянської міської ради Володимир Гринішак, веселили юні танцюристи. Своїм співом склали дарунок тріо «Ягілочка» (Наталія Байдак, Наталія Гурмак, Олена Сільчук), юний соліст Микола Ровенко, Лілія Іванчук та інші.

…Ювіляр щиро ставив автографи вдячним учасникам вечора, обмінювався короткими репліками. А в думці знову випливло його: «Я часто буваю різким і категоричним. Але це говорить у мені Біль Чистоти. Біль Ідеї. Зрештою, інколи така різкість і категоричність потрібна, насамперед, мені, аби не збайдужіти до Слова. Слова як Чину і Форми».

Іван ГРИДЖУК

«Народна Воля»

(текст і світлини)

 

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!