Газета по-надвірнянськи
 

Відчули себе птахом хоч на мить

5 серпня 2011, 11:00 | Рубрика: Духовність, Здоров`я Версія для друку Версія для друку 360 переглядів

Ми закохалися в небо. Саме так скаже кожен учасник мандрівки «Летючі голови» молодіжного товариства «Милосердний Самарянин».

13 липня ми помандрували до села Луквиця на летунську оселю «Чота Крилатих», щоб по­літати на паропланах, зрозуміти основні принципи аеродинаміки, набратися нових вражень і просто гарно провести час. В автобусі, наданому райвідділом освіти РДА, що вирушав від Надвірнянської ЗОШ № 3, цілу дорогу лунали пісні, незважаючи, що було добряче гаряче.

«Чота Крилатих» зуст­річала нас приємною прохолодою та усміхненим обличчям основного інструктора з паропланеризму Олександра Красілича. А здивуванню дітей не було меж, коли вони побачили на території оселі справжнісінький гвинтокрил, у кабіну якого можна було зазирнути, доторкнутися до усіх перемикачів і відчути себе справжнім пілотом.

Оглянувши територію, ми почали розтаборовуватися. Діти разом вчилися правильно розкладати намети, будувати кухню, розпалювати вогонь і готувати собі їжу.

Кожна трапеза розпочиналась і закінчувалась молитвою. Після обі­ду почалася найцікавіша і найзахопливіша частина нашої мандрівки. Ми спустилися до кришталево чистого озе­ра і почали купатися. По­года була дуже сонячна та тепла і всі досхочу пірнали, плавали у воді і, навіть, каталися у човні, який має чудернацьку назву «Метаморфози». Незмінним його керманичем був Ігор Стецик, який плавав від берега до берега, перевозячи галасливих пасажирів.

Накупавшись досхочу, всі вирушили на майс­тер-клас із паропланеризму до Сашка Красілича. Він нам розпо­вів і показав з чого склада­ється пароплан, як його слід правильно підняти у небо. І тут ми зрозуміли, що значить «пройти тернистим шляхом, щоби себе відчути птахом». Кожен з нас спробував одягти на себе пароплан та підняти його у небо. Злетіти пощастило не всім, не було попутнього вітру, але вражень було пребагато.

Християнська молодь разом із своїми наставниками

А коли почало заходити сонечко, інструктор показав нам паратрейк (пароплан з пропеллером) і запропонував з ним наблизитись до хмар. Політати високо у небі хотілося кожному, але сміливості бракувало. Отже, першою випробувати долю відправили генерального секретаря товариства – Тетяну. Політ видався на славу: діти, побачивши, що це цілком безпечно, і собі захотіли від­чути себе птахами.

А коли ніч оповила своїм покривалом «Чоту Крилатих», ми, повечерявши, сіли навколо ватри і під акомпанемент Сашкової гітари залунала пісня «Лицар-мандрівник» та багато інших.

Новий день зустрів нас хорошою погодою і масою нових вражень. До нашого табору завітали гості, а найбільш очікуваними були духівники товариства отці УПЦ Київського Патріархату Олег та Любомир Траски і голова товариства «Милосердний Самарянин» Сергій Гриньків. Малеча з самого ранку їх виглядала. І тут почалося все заново: купання в озері, плавання в човні, а найбільше – літання на паратрейку. В небо піднялися всі і з висоти пташиного лету споглядали село Луквицю. Хвилини, які ми перебували у польоті, збігали так швидко, а нам хотілося ще.

Потім знову була ватра, співи і понеслося над селом «Де гори Карпати». Коли вогонь погас і всі міцно заснули, дітей розбудили старші, сказавши, що треба боронити табір від злих кабанів (насправді, це було лише випробування на сміливість і те, чи ти не покинеш свого друга в біді). Діти, усвідомивши, що навколо небезпека, поводилися дуже від­важно, а коли «загубилися», керівники товариства, всі гуртом вирушили на пошуки. Відшукати зниклих дуже легко: вони чекали всіх біля ватри, для того, щоб провести посвяту у дійсні члени товариства «Милосердний Самарянин». Кожному вручили значок організації, на обличчі попелом намальована відзнака і подяка за гідну поведінку під час випробування.

На третій день всі засумували, бо вже надходив час прощання. Згорнувши табір, востаннє поглянувши на озеро і самотній човен, ми вирушили додому, але наші серця залишилися в оселі «Чота Крилатих».

Нам хочеться висловити подяку директору оселі «Чота Крилатих» Степану Красіличу, який нас у себе прийняв і непосильною працею якого оселя постійно розбудовується і процвітає. Також ми дякуємо великому професіоналу своєї справи Сашку Красіличу, який абсолютно безкоштовно проводив нам майстер-класи з паропланеризму.

Повернувшись додому, кожен з нас сподівається, що ще хоч раз повернеться у Луквицю, щоб хоч на короткий час знову відчути себе птахом.

Тетяна ГРИНЬКІВ,

генеральний секретар товариства «Милосердний Самарянин».

Світлина Оксани БОТУЛІНСЬКОЇ.

 

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!