Василь Левицький. Великий день. Пізнє літо.
Новели та оповідання / Упорядник та редактор
Іван Гриджук. – Надвірна, 2010. – 456 с.
Львівський прозаїк Василь Левицький (1957-1989), родом із села Красна Надвірнянського району Івано-Франківської області, встиг за своє життя написати і видати дві книги прози «Великий день» (1985), «Пізнє літо» (1989). Другої книги він не дочекався побачити: трагічно загинув у червні 1989-го на Миколаївщині, куди поїхав на заробітки. Так-так, український письменник загинув при нез`ясованих досі обставинах на заробітках. Тому можна вважати Василя Левицького однією із найперших жертв українських літераторів на зорі незалежницької доби.
Резонанс його книги мали дуже добрий, появилося декілька рецензій, молодого автора взялися перекласти і видати російською у Москві. Але, як це завжди буває, поговорили-поговорили, та й поволи почали забувати. Книжки присіли порохом на полицях бібліотек, і тільки деколи справжні шанувальники української літератури, – а такі завжди були і будуть, – згадували творчість молодого самобутнього новеліста, який так міцно і твердо продовжував традицію Василя Стефаника та Григора Тютюнника в українському художньому слові.
Але кожний справжній письменник, – а Василь Левицький є саме таким, – має своїх шанувальників, які не дозволяють забути талановитої постаті. Таким шанувальником творчості Василя Левицького виявився Іван Гриджук – журналіст, редактор надвірнянської районної газети «Народна Воля». Саме Іванові належить ідея перевидати книги Василя Левицького. Навіть, не перевидати, а подати найповніше видання творів українського новеліста із додатком спогадів та критичних матеріялів про нього. У двох книгах В.Левицького опубліковано 32 новели та оповідання, серед яких такі перлини як «Шапка пропала», «Такий приємний, добрий сон», «Великий день» (збірка «Великий день»), «У сусіда хата біла», «Пізнє літо», «Гафтанюк співає» (збірка «Пізнє літо»). Також у запропоноване видання увійшли два твори, що не входили у названі книги – «Сніг із торішньої зими», «Без телеграми» і літературно-критичні статті, рецензії та спогади про Василя Левицького.
Морально-етичний пласт є домінуючим у творчості Василя Левицького. Його герої проходять шлях внутрішнього очищення, який і стає ключовою інтригою сюжету новел та оповідань прозаїка. Дуже часто цей катарсисний стан перетворюється у необхідну передумову звільнення від усвідомленого чи неусвідомленого гріха. Чи, принаймні, першим кроком на шляху до звільнення… У книгах Василя Левицького маємо щось глибинного, містичного, сакрального, що і дозволяє говорити про нього завжди у часі теперішньому. Бо Василь, сам того не усвідомлюючи, став співцем вимираючого села. І в цьому – найголовнішому лейтмотиві його прози – Василь продовжив традицію ще одного класика української літератури Марка Черемшини («Село вигибає»).
Думаю, нагальним стає питання введення творів Василя Левицького у шкільну програму (як початок, – уроки «Літератури рідного краю»), бо саме такі автори закладають підмурівок тієї будівлі, в якій формується моральна, національна, творча особистість.
Що стосується упорядника і редактора цього видання, а також автора передмови-нарису «Осягав високе і благородне слово» Івана Гриджука, то його робота заслуговує читацької поваги і літературної відзнаки (районної премії імені Надії Попович). Бо надто вже переживаємо еґоцентричний час: надто всі люблять себе і вдавано відвертаються від любови до ближнього. Гриджук показав себе людиною професійною і відданою. Цих рис сьогодні так усім бракує…
Євген БАРАН,
м. Івано-Франківськ.