Ці слова Азарія Омелянівна промовляє настільки впевнено і переконливо, що навіть у найвпертішого скептика не виникає жодних сумнівів.
– 27 вересня мені виповниться 80, а мої друзі й досі не знають звідки я черпаю ту невтомну енергію, ентузіазм і наснагу до життя, – каже, посміхаючись, Азарія Омелянівна.
Її дитинство й юність промайнули в тодішньому Ста-ніславові. Із шести років почала навчатися в приватній жіночій семиклясовій вселюдній школі сестер Василіянок. І тепер, тримаючи в руках пожовкле від часу свідоцтво, пані Азарія із вдячністю згадує опікунку кляси Дарію Полішко та управительку школи Софронію Василишин, які одночасно були і сестрами-законницями, і досконалими педагогами. – І хоча я тут провчилась тільки два роки, саме вони, – розповідає Азарія Омелянівна, – запалили в моєму серці іскри любові до Бога, до всіх людських християнських чеснот.
Тому впродовж всього життя Азарія Пилип`юк як свій сприймає чужий людський біль, співпереживаючи і співчуваючи, а несправедливість гостро ранить її серце.
Боляче сприймала події Другої світової молода Азарія: – Я чула стогін тяжкопоранених під час авіанальотів, бачила убитих солдатів і замордованих краян у в`язниці. Гірко заплакала над змореними євреями, котрих гестапівці вели на розстріл. А в тій колоні разом із дорослими йшла на свою погибель маленька дівчина Естерка, з якою я дружила.
– Я себе запитувала, чому на світі існує така жорстокість, за що мої співвітчизники терплять такі тортури, – продовжує Азарія Омелянівна, крізь життя якої укра-їнська історія пройшла такою важкою моральною ходою, що залишила глибокий слід.
Власне під впливом усіх історичних подій формувався світогляд Азарії Пилип`юк. Станіславський учительський інститут з відзнакою за-кінчила у 19 років. Педагогічну кар`єру розпочала учителем історії у Фитькові, де пропрацювала 4 роки, згодом – 2 роки у Гвозді, опісля – майже в усіх школах Надвірної, поєднуючи заочне навчання в Чернівецькому університеті. У трудовому життєписі Азарії Омелянівни – і шестирічна робота вихователем обласного будинку дитини. А вірніше, тоді для двох сотень сиріт, покинутих батьками ангеляток, вона замінила неньку, віддаючи їм тепло своєї душі і сердечну любов. Ще чотири роки працювала в благодійній організації «Доброта і милосердя», яку заснували Роман Гурмак, Юрій Івахів та Емілія Афтаназів. Загалом трудовий стаж – сорок літ.
Та якими величинами виміряти участь Азарії Омелянівни в суспільно-політичному житті краю, України? Тільки – безкорисливим патріотизмом, альтруїстичною самопожертвою цієї шляхетної жінки пенсійного віку. Ще на світанку самостійності України вона поринула у вир національного відродження. Здається, не знайдеться жодної події всеукраїнського маштабу, в якій би не брала участь Азарія Пилип`юк. А що вже говорити про її самовіддану діяльність у столиці України під час Помаранчевої революції з першого і до останнього днів. А сходження на Говерлу?! Так, Азарія Омелянівна не приховує свого розчарування від того, що сталося після знаменитої революції і відбувається сьогодні, говорячи про це відверто та не переймаючись подобається це комусь чи ні. – Як на мене, – твердить вона, – то я зараз готова до рішучішої боротьби. Бо й ніколи не боялася, що щось втрачу, крім свого життя.
Доля подарувала осінній іменинниці доброго дбайливого чоловіка Івана Васильовича, про якого вона розповідає так: – Мій однодумець і патріот. За фахом – учитель математики та інженер. У своєму рідному Фитькові керував юнацькою ОУН, написав історичний нарис про це село.
А син Ігор порадував матір онуком Ростиславом. Та найбільша потіха нині – 3-річний правнучок Андрійко, який ніжно називає нинішню ювілярку «бабуся Зірка», при цьому твердо вимовляючи звук «р», наголошує Азарія Омелянівна.
Шістдесят років подружжя інтелігентів Пилип`юків мешкає в районному центрі. – Надвірнянці – прекрасні люди, їх я дуже поважаю, – зізнається Азарія Омелянівна. – А панії Стефанія Климковецька, Марія Шуфлин, Лідія Олендій, Стефа Гринішак, а також Володимир Андрушко є для мене прикладом високого патріотизму.
…Ще і тепер Азарія Омелянівна не полишає спорт (була свого часу кандидатом у майстри велоспорту), фізичну й інтелектуальну працю. Часто бере наплічник і вирушає в Карпати. Найбільше манять Говерла, Сивуля і Березовачка, де бункер «Грома». Майже щороку йде на прощі до Зарваниці чи до Гошева, Унева, Почаїва, Манявського скиту.
Велична скромність – ще одна із провідних рис вдачі Азарії Пилип`юк. Хіба не про це засвідчують її слова: – Таких активних людей, як я – багато. Вони – національно свідомі і зробили незрівнянно більше від мене…
Моє кредо – не боятися самовідданої праці в ім`я самостійної України. Моїм другом стає кожний, хто став другом моєї нації. Глибоке розуміння інтересів і прагнень співвітчизників та кожної людини зокрема – ось та сила, яка дає мені натхнення до праці і нехай Бог допомагає мені в цій святій справі, – бажає собі на порозі 80-ліття Азарія Пилип`юк, яка серцем завжди молода.
Леся ДУТЧАК
«Народна Воля»