Газета по-надвірнянськи
 

У полоні віршів і пісень

28 жовтня 2011, 10:44 | Рубрика: Новини Версія для друку Версія для друку 829 переглядів

До кожного з нас один раз на рік приходить день народження, а серед них яскравими зорями засвічуються ювілеї. І для кожного ця ювілейна мить набирає окремішньої гідності й вартності: у когось це свято скромно сивим смутком стелиться під ноги, бо життєва дорога все коротшає; у когось – висіяна мудрістю, повагою і щирістю від людей; а в когось – мережиться віршами і піснями.

Свій невеликий есей сьогодні я присвячую Ганні Іванівні Попович, до порога якої разом із падолистом у сяєві золотої карпатської осені поважно приступив 55-річний ювілей.

Ганна Іванівна – жінка дивовижна, життєлюбна і непогамовна, у серці якої вмістилося найбільше духовне багатство людства – Любов: до України і своєї малої батьківщини Гуцульщини. Бо відчуває Вона себе її частинкою; до своїх учнів і колег, бо вчителька; до пісні, бо народилася серед таїнства мелодій смерекових лісів; до поетичного слова (прозового також), бо вже понад дванадцять років систематично відвідує літературну студію «Бистрінь» при редакції газети «Народна Воля». Вона непосидюща, як справжня гуцулка, – народилася у Поляниці, де зорі торкаються верховіть ялиць; учителює в Яблуниці, де голос трембіт заклично запрошує гостей на відпочинок; мешкає у Татарові, де Прут плюскоче хвилями і несе удалеч музику вічного мандрівника. Вона щаслива, бо є матір`ю чотирьох дітей, виростивши їх гідними, навіть, у цьому розворушеному, наче мурашник, світі. Бо вважає, що не існує ні об`єктивності щастя, ні суб`єктивності нещастя, – є доля, визначена Творцем. Вона горда (але не гордовита), бо дарує свої пісні й слово людям в Україні і поза її межами як солістка Народного оркестру народних інструментів міста Рахова. Її пісенно-поетична програма «Я йду до вас з любов`ю» нераз захоплювала глядачів Прикарпаття, Буковини і Закарпаття, Угорщини, Румунії і Болгарії, а власна пісня «Я упаду в твої долоні…» на слова найближчої подруги Василини Бузак (також колишньої членкині літстудії «Бистрінь», котра у розквіті життєвих і творчих сил передчасно відійшла у засвіти) не одного примушувала розчулитися і заплакати.

Запитую себе: у чому ж полягає прихильність глядачів до пісенної творчості Ганни Попович?.. У чому суть її психологічних мотивацій?.. Мабуть, у закоріненості в національну спадщину землі гуцульської, у тому чуттєвому просторі душі мисткині, де не загинула материнська пісня і не забулася батькова наука. Бо тим пісням, які вона співає, притаманна не тільки барвиста ліричність, зумовлена народною ідентичністю гуцульського краю, знаного у всьому світі завдяки Міжнародним Гуцульським фестивалям (до речі, Ганна Іванівна за виконання своїх пісень на ХІІІ фестивалі у Вижниці Чернівецької області нагороджена медаллю та грамотою «За авторство»), але й намаганням віднайти шлях до себе справжньої, до своєї духовної території порятунку, до осягнення, врешті-решт, можливостей для щирої бесіди з людьми і рідною землею.

Але Ганна Попович не тільки співачка, яка стала співавторкою музичних альбомів «Жоржини-3», «Білі троянди-2», «Марічка-2» і двох компакт-дисків «Українська весільна», але й поетеса, навіть, у тому сенсі, що пише вірші на власну музику. Можливо, як на мене, простір її поетичних творів не надто обширний, зате завжди співзвучний тональності власного серця авторки. Про це засвідчують мотиви творів, надрукованих у часописах «Молодь Закарпаття», «Ровесник», «Народна Воля», «Освітянський вісник» та «Яремчанський вісник», у двох альманахах студії «Клуб любителів слов`янської поезії», у спільних книжках літстудії «Бистрінь» – альманасі «Купальська злива» й антології «Літоплин над Бистрицею». Такою і досі вона прагне бути у своїй людській світоглядності, у намаганні досягти живої присутності ліричної героїні серед сюжетних колізій, оскільки поетеса вважає, що добре поетичне слово важить тільки тоді, коли за ним є розуміння читачів.

Власне, літературна творчість Ганни Іванівни не обмежується тільки поезією, адже творець духовного зачасту проявляється не лише у чомусь одному. Вона пише невеликі новели й оповідання, а п`єсу «Любов перемагає» поставили аматори на кількох сценах сільських клубів. А незабаром її побачать глядачі міст Сігет і Марамуреш, куди авторку запросили румунські друзі.

Насамкінець: літературна студія «Бистрінь» і редакція газети «Народна Воля» вітають свою посестру по творчості Ганну Іванівну Попович із 55-річним ювілеєм, зичать їй міцного здоров`я, особистого щастя, родинного благополуччя і щедрого творчого довголіття.

З роси і води Вам, шановна Ювілярко!

Нестор ЧИР,

член Національної спілки письменників України, керівник літстудії «Бистрінь», лауреат літературної премії ім. Василя Стефаника.

Ганна ПОПОВИЧ

Про любов

Люблю цей світ. І все на світі.

Землі радію, сонцю, дітям…

І кожен раз в молитвах мовлю,

Що йду до Вас завжди з любов`ю.

Я всім би небо прихилила,

Щоб наша Україна мила

Вишневим цвітом розквітала

Й в росі любові нас купала.

Змахне крилом любові доля –

Розвесниться життя довкола,

І стане радість поміж нами,

Благословенна небесами.

* * *

Пам`яті Василини Бузак

 Вже сьома осінь горами без тебе

Йде тихо-тихо під блакитним небом,

І тільки десь над перевалом скрипка

Щоночі плаче стомлено і хрипко.

Ти наче з нами – але і не з нами,

Бо відійшла за синіми вітрами

У ті світи, звідкіль вертань немає,

Де серцю легко у Господнім раї.

Як ти любила осені наспіви,

Ішла у просинь, мов небесна діва!..

…Для нас усіх ти лишишся такою –

Усміхненою завжди й молодою.

Вересень 2004-го

Ти прости

Ти прости мені, друже, за все –

Не кохала тебе й не кохаю.

Вітер болі твої віднесе

За далекі світи й небокраї.

Має пташка в житті два крила…

Ти хотів, щоб тебе я кохала.

Я розкрити крилець не могла

І від того ще більше страждала.

Гірко так на душі, ти повір,

Але жаль не замінить кохання.

Ну, чому ж я така, юнка з гір,

Що коханим приношу страждання?

Навіщую тобі я добра

В пору сонячну, в темную зливу.

Знаю добре: прийде та пора,

Де життя проживеш ти щасливо.

Вишивальниця

Я із Карпат. Я народилась

в гуцульській хаті восени,

з ровесницями в школі вчилась,

де гомінливі ясени.

Ми їх всім класом посадили,

коли росилася земля.

А вишивати мене вчила

найперша вчителька моя.

Іще узорно вишивати

подушки, блузки, рушники

терпляче вчила мене мати –

і я навчалась залюбки.

Тепер, коли на них погляну,

на їх кольори осяйні,

то бачу руки ваші, мамо, –

не вистачає вас мені.

…На фестивалі Міжнародні

я по-гуцульськи вдягнусь знов,

і подарую всім народні

пісні найкращі про любов.

Низенько поклонюсь Карпатам,

хатині в рідному краю,

а вміння долю вишивати

я школярам передаю.

 с. Татарів-с. Яблуниця.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!