Газета по-надвірнянськи
 

Іванові Голінею виповнилось би 80…

16 грудня 2011, 11:46 | Рубрика: Духовність Версія для друку Версія для друку 419 переглядів

Хто такий Іван Голіней? Друзі-однодумці казали, що це Яремчанський Чорновіл, а частина жителів називала його Яремчанським Хмарою. У листах із Києва від друзів переважало звертання «Сизокрилий Карпатський Орле!». Влада ж називала його не інакше, як «заклятий уніат», «націоналіст», «бандьора».

Іван Голіней закінчив Надвірнянську середню школу, тому що його виключили за спротив вступу у комсомол із Ланчинської середньої школи, хоча його малюнки-портрети Івана Франка і Тараса Шевченка на республіканській виставці представляла Ланчинська школа.

Під час навчання у Надвірнянській школі організували з молодих сміливців боївку у складі Івана Голінея, Миколи Гуйтина, Федора Ковтуна, Василя Дем`янчука (отаман). Під орудою надвірнянця Василя Дем`янчука у той час, коли «зав`язувалися» колгоспи, вони підпалили скирти сіна у Фитькові у колгоспі. Як не намагалися працівники райкому, НКВД та міліції знайти винних у підпалі, про сміливців-учнів ніхто й не здогадався.

Насправді це був справжній український інтелігент, кваліфікований лікар, чуйний товариш, людина високої душі і щирого серця, з тонким розумінням історії своєї нації, рідної мови, любові до Бога і України (Поняття «Бог і Україна» він не розділяв).

Малював ескізи околиць і самі церкви, костели і каплиці. Як голова міської організації УРП Яремчанщини, разом із отцем Олександром став першим ініціатором будівництва храму Івана Хрестителя в Яремчі. Належав він до сильних духом, до тих, котрі у муках омріювали волю і незалежність України. Своє життя і талант присвятив поширенню слави про Україну. Ось його власні думи і слова-звернення до друзів: Чи знаєш ти, Кохана,// Що зветься в нас Любов?// Любов – це Україна,// Це Бог, це правди зов!// Чи знаєш ти, Голубко,// Яка в нас їй ціна?// За неї платим кров`ю,// За неї віддаєм життя!//.

У час жорстокої руйнації нашого духовного життя вирішив зберегти для нащадків хоч пам`ять про священні храми України. Лікар за спеціальністю, взявся за малювання храмів цілої України. Змалював Іллінську церкву, споруджену над Дніпром 1662-го на тому місці, де у 945-му існувала, мабуть, перша на Русі церква. У ній представники князя Ігоря (християни) приймали присягу з приводу підписання миру з греками; а також церкву Миколая Набережного з дзвіницею готичного стилю, котра розміщувалася поруч, але використали її як склад для кінострічок та пивних цистерн.

Разом зі своїм однодумцем і побратимом Федором Ковтуном проїхали цілу Україну, змальовуючи храми, збираючи одночасно історичні дані про час будівництва їх та будівничих і священнослужителів.

Думки, що мову, традиції, пісні можуть розтоптати чужинці-азіяти, і все це щезне, буде віддано забуттю, не давали йому спокою. А ще тієї пори його гостро вразило знищення каплиці у с. Залуква Галицького району (1986 р.), збудованої 1848-го як пам`ятник скасуванню панщини. Нині вона відбудована і реконструйована. При цьому використовували і замальовки Івана Голінея (Усі замальовки він робив, дотримуючись розмірів згідно з маштабом).

При обшуках у нього забирали малюнки і не всі повертали, зокрема ті, на яких яскраво виражені сліди руйнації. І все ж таки залишилось понад 260 робіт, котрі представляли на виставках у Яремчі, Ланчині, Надвірній, Івано-Франківську. В обласному центрі виставку організував відомий історик-дослідник Петро Арсенич. Як правило, після кожної виставки кількість малюнків зменшувалась.

Іван Голіней усе життя боровся із засиллям чужинської ідеології, за побудову незалежної, самостійної України. Його неодноразово викликали в органи КДБ, «приглядались» до його діяльності, залишали на 2-3 дні без їжі у кімнаті допиту, залякували звільненням з роботи за антирадянську діяльність. Іван часто говорив із жалем, що йому легше було б у тюрмі, ніж на такій волі, що вже й дихати йому не дають, що тут він чужий серед своїх, а там був би з друзями й однодумцями.

Він боровся за справедливість, відстоював інтере­си хворих, рішуче виступав проти хабарів і «подарунків» у лікарській практиці. Працював головним лікарем Яремчанського тубдиспансеру й одночасно головою комітету профспілки лікарів Яремчанського району, але після чергового конфлікту з головним лікарем району Рибертом і першим секретарем райкому партії Сілявою його звільнили з роботи, а тубдиспансер ліквідували (Справа Голінея-Риберта-Сіляви). Іван Іванович залишався без роботи понад 2 роки.

Він, мабуть, єдиний в Яремчі, підтримував зв`язки із Євгеном Сверстюком, Валентином Морозом (влаштував його під час хвороби в лікарню у с. Делятин під чужим прізвищем без відома адміністрації та органів партії), Ліною Костенко, Ерастом Гуцуляком, Василем Яременком та іншими представниками української інтелігенції Києва, Львова, яких переслідувала агентура КДБ.

Брав активну участь у збиранні коштів і передавав їх у Київ для передплати літератури й преси дисидентам, котрі знемагали у тюрмах і таборах «большевицького раю». Подавав окремі дані для самвидаву Валентинові Морозу. В Яремчі організував розкопки загиблих повстанців УПА, на місці яких у Яремчі побудована капличка великомученика Степана у честь річниці народження Степана Бандери. Проект каплички виготовив головний архітектор м. Яремче за ескізом малюнків Івана Голінея.

Документацію і проект виробив та оформив автор статті Степан Голіней, допомагав Михайло Сміх, спонсорував будівництво Петро Семків, відкриття й освячення кап­лички провели о. Миколай зі Львова та колишній парох м. Яремче о. Никанор.

Іван Голіней на той час уже упокоївся у Бозі. Він глибоко переживав усі незгоди, які переживає ще й нині Україна.

Чорнобильська трагедія стала і його особистою трагедією: у лютому 1992-го він помер від саркоми в короткім часі після третього повернення з Чорнобиля, де організовував допомогу своїм братам-українцям, котрі опинилися у біді.

Іншим допомагав. Собі ж допомогти не зміг. Але дух, ідеї, які він ширив, живуть, вони долають простір і оселяються у серцях людей іскрами великої любові до неньки України.

Від імені родини прошу рідних, друзів, знайомих Івана Голінея: помолімся разом за упокій щирого патріота України! Вічна йому пам`ять, а земля нехай буде йому пером.

Слава Ісусу Христу! Слава Україні!

Степан ГОЛІНЕЙ,

Соросівський учитель, смт. Делятин.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!