Нехай цей пам`ятник стане засторогою

Прочитала у «Народній Волі», від 2 грудня у № 140-142 статтю пана Михайла Плитуса, члена громадської ради при Івано-Франківській ОДА  «Навколо спорудження пам’ятника воїнам-афганцям у Надвірній. Ми – проти».

Ні в якому разі не хочу нікого образити, та насмілюсь все-таки запитати: «Хто ми?…Люди, в чиїх родинах немає жодного загиблого? Чи люди, яким байдуже чуже горе?». Впевнена, що байдужих людей  в нашому місті немає.

А серед тих солдатів, яких Ви називаєте «радянськими», були звичайні хлопці з українських міст і сіл, ті, котрих не було кому захистити, кого виховували матері-одиначки, у кого не було «дядечок», які могли б «відмазати від армії». І ці діти просто виконували безглузді накази на безглуздій війні та віддавали свої життя. Такими безневинними дітьми стали і восьмеро наших краян (з Надвірнянщини і Яремчанщини), які загинули в афганському пеклі.

То хіба має значення, як тоді називалась армія, якщо гинули молоді люди, які зовсім не знали життя, які б могли стати гордістю нашої країни і її опорою? Скажіть, будь ласка, чи маємо ми моральне  право так не поважати померлих та їх пам’ять?

Чи не краще створити такий пам’ятник, щоб люди, які до нього підходитимуть, відразу зрозуміли  наше ставлення до цієї війни і воєн взагалі та повагу до безневинно загублених життів. Це буде найкращою оцінкою  громади  нашого міста.

Пам’ятаймо, що ми – горда, сильна, незалежна, мудра і героїчна нація. Ми – українці.  Не має значення, яка війна, а має значення тільки те, що війна – це завжди смерть, сльози, страх і біль. І нехай ми та жодне з майбутніх поколінь не пізнаємо цих жахіть. Нехай цей пам’ятник стане для нас засторогою і побажанням мирного майбуття.

Світлана ЛАХВА,

голова громадської організації «ПРО ЛІСОК».