- Народна Воля - http://volya.if.ua -

У координатах думки і пера

Posted By Модератор On 23.12.2011 @ 13:37 In Свята | No Comments

(Слово про Друга)

Оглядаючись на прожиті роки, даровані нам Всевишнім, кожен вряди-годи згадує друзів і приятелів, усвідомлюючи, що людське життя – це історична мить, що називається долею. І нічого в ній немає випадкового, хоча не завжди вона (доля) видається послушною, доброю, легкою. Але і тоді ті історичні миті складають сумарно Вічність, яка огортає своїми крильми кожну людину, дарує друзів і недругів, хвилини стрічання і розлуки, відчуття радості або втоми від житейських проблем. Власне – це банальні істини, про що писано-переписано мільйони разів, і все ж ми повертаємося до них знову як до вічних джерел, із яких п`ємо невтолиму жадобу пізнання. Говорив-бо Нобелівський лауреат француз Андре Поль Гійом: «Все, що повинно бути сказано, уже сказано. Але оскільки ніхто не слухав, доводиться повторювати усе спочатку».

Отже – спочатку: слово моє про друга, Івана Миколайовича Гриджука, з яким мій життєвий шлях перетнувся під завісою кінця 80-их, коли зароджувалися паростки демократичних процесів у нашому краї.

Природно, що засоби масової інформації у такі часи відіграють чи не ключову роль у спілкуванні із народними масами. Тоді єдиний друкований орган Надвірнянщини «Радянська Верховина» став ареною боротьби за правду. А в ньому Іван Гриджук, випускник факультету журналістики Львівського державного університету ім. Івана Франка 1979-го року, обіймав посаду завідувача відділу промисловості. Я ж друкував почасти на шпальтах «районки» свої поетичні твори. Зустрічаючись у редакції з цим високим на зріст статечним молодим чловіком, щирий погляд очей якого повсякчас теплив душу, мене вабила розкутість його думки, загострена увага на головних проблемах тої сучасності, тривога за майбутнє України. Часи стояли неспокійні, так звані «перебудовні». Пробуджувався національний дух, у повітрі чувся голос майбутніх перемін. І тоді я вперше почув із вуст Івана Миколайовича його світоглядно-професійну позицію: журналіст не має права говорити те, чого не чує серцем і душею.

[1]

У товаристві «народновольців» – завжди найтепліше. Липень 2011-го

Ми заприятелювали і, признаюся, відтоді я прискіпливіше намагався зрозуміти Івана Миколайовича як людину і журналіста. І невзабарі зрозумів, що доля подарувала мені розумного, чуйного, доброго товариша, обдарованого глибоким творчим мисленням. Іванові матеріали, що друкувалися в газеті, завжди наповнені характерами і настроями живих, самобутніх людей, художніми деталями, що запам`ятовувалися. Це не просто газетні інформації, в яких чулося нерідко совіцьке вихваляння в стилі соцреалізму, а сміливі зарисовки, нариси, кореспонденції зі своїм авторським почерком, своїм внутрішнім переконанням, душевним переживанням. Якось Павло Тичина висловився: « Усе можна виправдати високою метою – та тільки не порожнечу душі». У душі Івана Гриджука ніколи не було і немає порожнечі. Він повсякчас у клопотах, завше у координатах думки і пера, вічно пройнятий роздумами про посутнє, людське. Знаю це не зі сторонніх розмов, а як наслідок особистісних стосунків упродовж майже тридцятилітнього часу.

Навесні 1987-го в одній із наших розмов Іван Миколайович вдумливо натякнув, а чи не створити при редакції районної газети літературну студію, де могли б спілкуватися у творчому горінні усі, котрі прагнуть знайти себе у Слові. Щоправда, існувала на початку 80-х літстудія «Світанок», але вона розпалася, так і не виконавши запрограмованої місії. За сприяння Івана Гриджука газета покликала до об`єднання усіх творчих людей нашого краю, котрі мають «у серці те, що не вмирає» – любов до рідної мови. На самого Івана Купала того ж року у приміщенні редакції районної газети зібралося доброго півтора десятка літераторів Надвірнянщини й утворили літературну студію «Бистрінь». Хоча первинно пропонувалося назва «Берегиня», але дехто із тодішніх районних керманичів угледів у цьому якусь мовну крамолу. Не вдаватимуся до промовистої розповіді про те, що зробила літстудія «Бистрінь» для літературного процесу в нашому краї та поза його межами, скільки видала поетичних та прозових книжок за майже своє чвертьстолітнє творче існування – вже одне те, що перша спільна ластівка «Страгора» розлетілася по всьому світі, заслуговує на неабияку увагу. Але це інша тема, яка чекає свого висвітлення, і місце у ній знайдеться усім, котрі причетні до неї, у тому числі й для Івана Гриджука.

Очоливши у червні 1990-го колектив першого на теренах Надвірнянщини і третього у Прикарпатті демократичного часопису, ім`я якому нині «Народна Воля», Іван Гриджук із головою поринув у суспільно-громадську і професійну працю. Невеликий журналістський колектив стає потужною творчою організацією. На шпальтах газети появилися чесні, безкомпромісні матеріали Степана Писуляка, Миколи Питлюка, Орисі Співак, Лесі Дутчак та інших, які несли енергію національного і духовного відродження незалежної України.

Ніхто не заперечить, що творити правдиву журналістику завжди непросто. Треба уміти вкладати поміж рядки яре зерно езопівської мови, глибину своєї мудрості та журналістського досвіду. Аби вийти на вістря подій у суспільстві, журналіст має бути сучасним, бачити проблеми життя із середини. І в цьому процесі роль редактора архіважлива, пріоритетно відповідальна. Тому Іван Миколайович делікатно, але наполегливо й вимогливо домагається цього від своїх колег-журналістів і позаштатних дописувачів-авторів. Інакше популяризації видання не дочекатися.

Стосовно матеріалів Івана Гриджука, то в них часто відчувається не трибунно-популістичний, а прикметно-конкретний струмінь – такий у нього голос журналіста, такий його професійний стиль. Як митець, він завжди знав, що українське Слово бореться, несе у своєму змісті відчуття свободи. Для нього журналістика – це сейсмограф, що показує напрям, у якому прямує суспільство, а журналіст має залишатись його голосом, передбачаючи майбутні зрушення у тенденції розвитку. І йому, редакторові місцевої газети, дуже буває соромно, коли в центральних часописах немало матеріалів окремих журналістів грунтуються на компіляціях та обсмоктуванні давно висвітлених проблем або ж намаганні «обсмоктати» якусь сенсацію. Бо особисто його повсякчас турбує те, що діється сьогодні, хто відповідальний за стан справ у районі в цьому часі.

Звичайно, ті успіхи, які стали надбанням часопису «Народна Воля», редактор Іван Гриджук поділяє у повній мірі з трудовим колективом, який він очолює, зі своїми колегами-журналістами. І не тільки. Бо без тісної співпраці з районною радою, яка рівноцінно є співзасновником газети, депутатським корпусом попередніх і нинішнього скликань, з апаратом районних державних адміністрацій упродовж незалежності України, з Надвірнянською міською радою як органом місцевого самоврядування, з головами селищних і сільських рад усіх демократичних скликань, політичними і громадськими організаціями, трудовими колективами, підприємцями тощо будь-які позитиви стали б неможливими. Я зумисне не називаю імен керівників цих державних інституцій і політично-громадських об`єднань, бо ненароком можна когось і не назвати. Та й не в тому річ. Моє нинішнє слово належить Іванові Миколайовичу Гриджуку, який відзначив 18 грудня свій 55-річний ювілей.

У безмірі літ ми всі приречені на ювілеї різного кольору, які спливуть у минувшину сизими туманами, а поготів піском часу завіються наші сліди на землі і той ряст, який ми топтали у щасті і нещасті. Що ж залишиться після нас? Пустеля?.. Ні! Залишиться те, що ми доброго вчинили за свій вік. А цього доброго в Івана Гриджука немало. І він щасливий, бо має багато друзів і колег-побратимів, чудову вірну дружину Віру і доб­ру українську родину, сина Назарія і невістку Мар`яну, які подарували йому онука Остапа – продовжувача Грид­жукового роду, який сягає глибоким корінням у середньомайданську галицьку землю. Він має немалі громадські обов`язки, бо є членом секретаріату і правління обласної організації Національної спілки журналістів України, членом правління Всеукраїнської асоціації комунальних засобів масової інформації, секретар первинної організації НСЖУ (півтора десятка спілчан), делегат ХІ з`їзду НСЖУ у квітні 2007 р. І справляється з цим добре. Він один із тих, котрий опікується книговиданням місцевих письменників не тільки сучасності, але й минулого століття. То ж недарма за глибоко-аналітичну, художньо-органічну, естетично-емоційну передмову «Осягав високе й благородне слово» до книги прозових творів талановитого письменника, нашого краянина, уродженця села Красна Василя Левицького «Великий день. Пізнє літо. Новели та оповідання» його номіновано цьогоріч званням лауреата районної премії ім. Надії Попович у галузі літератури. Підготував рукопис історичної розвідки про пресу Надвірнянщини і Яремчанщини з короткими біографічними довідками членів НСЖУ нашого краю для обласної книги «Журналісти Прикарпаття», яка побачить світ до ХІІ з`їзду НСЖУ у квітні 2012-го.

В одному зі своїх віршів мій улюблений поет Микола Вінграновський вимережив рядок: «Отут я серце винянчив для неба»…

Моя душа, яка пізнала багато чого упродовж непростого життя, спонукає мене насамкінець сказати: Іван Гриджук отут, у Карпатах, на сповненій легендами Нидвірнянщині, винянчив своє серце для України. Сподіваюсь, що у трьох віршах літстудійців Михайла Михальчука, Марії Стефурак і Романа Бенюка, запропонованих у нинішньому спецвипуску літстудії «Бистрінь» (стор. 7), цей дух і неспокій Івана схоплений.

Прийміть, дорогий Іване Миколайовичу, найщиріші вітання і побажання міцного здоров`я, великого людського щастя, творчих успіхів, негаснучого вогню любові з нагоди Вашого 55-річного ювілею від усієї літературної студії «Бистрінь», яку ви обігріли теплом своєї душі під крилом «Народної Волі».

З роси Вам і води!

Нестор ЧИР,

член Національної спілки письменників України,

лауреат літературних премій ім. В. Стефаника,

ім. Я. Дорошенка, ім. Марійки Підгірянки,

ім. Надії Попович, керівник літстудії «Бистрінь».

Іванові Гриджуку – «55»

Ще один сніп доклав до кладні літ

Важкий, здоровий і повнозернистий,

Немов дитинства звершуєш політ,

Вкладаєш лінії на аркуш чистий.

Була там Федишівка й Козарів*,

Мов обереги власного розвою,

Ти б вивів Лопушанку** з берегів,

Якби зумів забрати із собою.

Ти соколом з родинного гнізда

Помчав в світи на родоводу крилах.

І Ланчин, й Львів, і Камінну стрічав,

Бо там кувались розум, щастя, сила.

Надвірна, Бистриця і дух Карпат

З`єднав в душі в одному колориті,

Бо Ти їх син, їх учень, їхній брат,

Все те святе, що є у цьому світі.

Ти – патріот, борець і журналіст,

Творець будущини в надійнім слові,

Ти той нев`янучий зелений лист,

Який любов розносить по діброві.

Вже звив гніздо. Назар став на Твій плай,

Світлинами підніс «Народну Волю»,

І любить Україну й Рідний Край

Твоєю світанковою любов`ю.

Живи ще з ними довгу низку літ,

Бо щастя в них невичерпані плеса,

Добробуту зернистий околіт,

Щоб внуки завжди були на колесах.

Нехай життя розстелює обрус

Твоїм невтомним світанковим плаєм,

Нехай Тебе окрилює Ісус

І Матінка Свята оберігає.

Михайло МИХАЛЬЧУК

18 грудня 2011-го.

Делятин-Надвірна

* Федишівка, Козарів – родинні місця ювіляра у Середньому Майдані

** Лопушанка – річечка у  рідному селі

Ліхтарі

(Гриджукові І. М.)

Зіркова ніч. Читаю міф. В Китаї –

Біля хатини в затишнім дворі

Родився син, там янголи кружляють,

В небесну вись злітають ліхтарі.

І тільки той ліхтар здійметься вище,

Який не злато, не коштовна річ.

Котрий горить, хоч вітер грізно свище,

І подорожнім світить цілу ніч.

Ось так в житті. В родині знову свято.

Коли через життєвий літоплин

Зійшлися друзі і гостей багато,

У батьків день народжується син.

І знову в небо рвуться білі кулі,

Кладучи долі на один вівтар.

А в хаті – тиша, тільки – люлі-люлі…

Чекає черги внук на свій ліхтар.

Роман БЕНЮК.

смт. Битків.

Ювілейне

В Карпатах спали шати всі

І забіліло в нашім краї.

Та чи Карпати винні в тім,

Що ювілей вже наступає?

Статечним красенем Він став,

На рік цілий Він помудрішав,

І без усяких там застав

Газету в наше завтра пише.

Хай пише, творить хоч до ста –

На радість внукам, щастя, втіху!

Роки – річ дуже непроста.

– Вам 5+5, – шепочуть стиха.

Марія СТЕФУРАК,

м. Надвірна.


Article printed from Народна Воля: http://volya.if.ua

URL to article: http://volya.if.ua/2011/12/u-koordynatah-dumky-i-pera/

URLs in this post:

[1] Image: http://volya.if.ua/wp-content/uploads/2011/12/IMG_0352_1.jpg

© 2010 Narodna Volya. Всі права застережено.