Газета по-надвірнянськи
 

«Вовк» – невловимий повстанський провідник

30 грудня 2011, 11:36 | Рубрика: Духовність Версія для друку Версія для друку 489 переглядів

Народився майбутній повстанець Дмитро Романюк (псевдо «Вовк») 1922 р. у селі Лоєва у багатодітній сім`ї (5 хлопців і 3 дівчини). Проте за мірками того часу сім`я не була бідняцькою, а, скоріше, заможною. Його батько Романюк Федір (Федьо Базів) – знаний і шанований у селі чоловік, володів чималою частиною землі. Уже в дитячі та юнацькі роки Дмитро відрізнявся від своїх однолітків тим, що мав загострене почуття справедливості й добра, умів організовувати навколо себе однодумців. Проживаючи під польською окупацією рідного краю, відчув на собі, як і інші українці, зверхність польської шляхти. «Бидло», «хлоп», «кабанє» – ці образливі слова довго гнітили душу юнакові.

Закінчивши 5 класів Делятинської школи, допомагав батькам по господарству, оскільки був найстаршим серед дітей. Уже тоді патріоти української землі в особі ОУН викликали в нього захоплення і гордість. З початком радянсько-німецької війни мобілізований німцями у т. зв. «баудінст» – трудові табори, які працювали для потреб рейху. Серед багатьох інших Дмитро працював на будівництві вузькоколійки в с. Микуличині. Важка робота тривала весь світловий день (норма – 120 тачок глини і каміння).

У 1943-му став членом ОУН і за завданням проводу поступив на службу в українську поліцію, щоб мати більше можливості легально, під прикриттям володіти даними розвідувального характеру. Будучи на службі в поліції, він у тому ж році разом із представником крайового проводу Миколою Байляком («Перун») із Гаврилівки, районним провідником Василем Маланюком («Дух»), військовим референтом Михайлом Лукачем («Цяпка») створили перші на теренах Надвірнянщини загони Української національної самооборони (УНСО). Пізніше Романюка переводять на службу в район Львова. За свідченням колишнього активного учасника національно-визвольних змагань Миколи Грицюка (тепер уже покійного), Дмитро приїздить у короткий відпуск додому на Різдвяні свята 1944 р.

Коли радянські війська починають звільняти Галичину і фронт проходить далі на захід, Романюк не відступає з німцями, а за завданням проводу повертається в рідні краї. Тут очолює боївку СБ спеціального призначення – боротьба з енкаведистами, шпигунами, диверсантами, зрадниками. Район дій боївки – в основному терени Лоєвої, Стримби, Пнів`я, Пасічної, Зеленої.

Починається новий етап боротьби за Українську Державу, тепер уже з «червоними визволителями». Провідник прекрасно усвідомлює, яку небезпеку для УПА і підпілля становлять вишколені чекістські кадри, котрі мають великий досвід боротьби з ворогами радянської влади, зокрема, т. зв. «бандитами» та «зрадниками». Тому боївка весь час рейдує гірськими місцевостями району. Так, влітку 1945 року 16 чоловік знаходилися у гірських масивах Лоєви і Заріччя. Причому були добре озброєні, зокрема, мали 2 ручних кулемети, автомати, гвинтівки пістолети, гранати. Для знищення повстанців бути задіяні 210 осіб, у т. ч. 145 червоноармійців, 35 членів радянського партактиву, 20 бійців т. зв. «винищувальних батальйонів», оперативного складу –10 чоловік. Ця операція мала відбутися 2-3 серпня 1945 року, причому відповідальний за неї був безпосередньо начальник райвідділу НКВС, старший лейтенант держбезпеки Лук’яненко. Боївку так і не знищили. Більше того, вміло маневруючи, завдяки командирським здібностям провідника, вона зуміла перейти без втрат на інші місця постою («План ліквідації банди УПА і оунівського підпілля по Надвірнянському району» цілком таємно, секретар Надвірнянського РК КП (б)У Бутко, начальник Надвірнянського РВ НКВС старший лейтенант держбезпеки Лук’яненко, начальник Надвірнянського РВ НКДБ капітан держбезпеки Шитиков). Нові архівні матеріали дають змогу наочно відкрити сторінку воістинно безкомпромісної і жертовної боротьби мужнього есбіста. Радянські каральні органи в особі НКВС і МДБ влаштовують не одну засідку, залучаючи при цьому колишніх упівців з метою знищити відважного провідника.

Начальник Надвірнянського РВ МДБ майор Шитиков у доповідній записці секретареві Надвірнянського РК КП (б)У тов. Воронкову від 10 липня 1946 р. прямо вказує на провал операції з боку РВ МВС, зокрема, на вину його начальника Шлямо щодо провалу комбінації в с. Лоєва із затримання районних керівників ОУН і СБ – «Вовка» і господарчого «Дзвін» (П-21, П-25 № 43 цілком таємно). Ще раніше до того, коли протягом січня-лютого 1946-го у Лоєвій впали 4 бункери, Дмитрові Романюку разом з іншими вояками вдалося прорватися з боєм і вийти цілими і неушкодженими. Того року випали великі сніги, оскільки повстанка Марія Романюк (сестра Дмитра) була виснажена і не могла іти, він ніс її на плечах. Про те, що «Вовк» був знаний у Надвірнянщині і становив серйозну небезпеку для енкаведистів і запроданців, свідчить той факт, що майже всюди: і в доповідних записках, і в довідках з агентурно-оперативної роботи по Надвірнянському району згадується ім’я провідника. Легендарний месник був практично в курсі всіх подій, які відбувались на теренах краю, оперативно доповідав керівництву проводу про них, зокрема, про героїчну загибель повстанців у бункерах під горою Затовстий, станичного Зелениці «Орла» та бункера підрайонного провідника «Чуприни» в урочищі Зубричний 3-4 січня 1946 р.

У другій половині 1946-го курені і сотні УПА, як такі, фактично не існували в результаті великих втрат у боях із НКВС, жорстокими репресіями з боку каральних органів, прихід із «повинною» великої кількості повстанців. Промовистий факт: з куреня «Чорноти» ТВ 22 Станіславський «Чорний ліс», який нараховував 360 вояків у квітні 1946 р. з’явилися на збір в умовному місці 45 вояків. Боротьба тепер уже проходить на рівні боївок. Фактично залишилися найвідданіші ідеї борці, які вирішили іти до кінця. Дмитро Романюк – один із них.

Чекісти крок за кроком в результаті провокації та зрад знищували повстанців і провідників. Склад боївки «Вовка», у залежності від обстановки, постійно змінювався. Вона нараховувала 16 чоловік влітку 1945 року і 4-6 чоловік влітку 1947-го. Провідник з боївкою постійно рейдує по районі, прекрасно розуміючи, що знаходитися на місці – рівносильно смерті. Тому в архівних справах з агентурно-оперативної роботи по Надвірнянському району за станом на 24 грудня 1946 р. відмічено, що боївка діє в районі сіл Пнів, Лоєва, Стримба, Пасічна, Зелена і деяких населених пунктів Ланчинського району. На боївку СБ «Вовка» заведено агентурне опрацювання № 260 під кличкою «Розбійники». Для того, щоб знищити боївку та її керівника, начальник Надвірнянського РВ МДБ старший лейтенант Пашкевич пропонує використати агентурно-інформаційну сітку агентів, а саме: «Ігла», «Куст», «Ярий», «Гречко», «Кривонос», «Леснік», «Діана», «Василь» та інші. Але невловимий провідник під самим носом чекістів в червні 1946 р. за завданням проводу виконує атентат на одного з чільних провідників на теренах Надвірнянщини. Разом із бойовими побратимами Будзаком Миколою («Мартин») зі Стримби та Миколою Масевичим («Лис») із Делятина вони знешкоджують зрадника в Надвірній, який зголосився з «повинною» до більшовиків. Більше того, свою провину спокутував «чесною працею»: став командиром районної оперативної спецгрупи зі знищення повстанців і тих, хто їм допомагав. Не одна жінка чи дівчина у селах Пасічна, Пнів, Стримба, Лоєва заплакала від його ударів. Це стало заплатою за те, що вони не раз, дальше чи ближче, вдень чи вночі, в непогоду чи жару, нести їсти… (Український національно-визвольний рух на Прикарпатті в 20 ст. Документи і матеріали, том другий, книга друга (1945-1946 рр.), стор. 398, Івано-Франківськ 2010 р. Відповідальний редактор проф. Микола Когутяк).

Кільце навколо боївки «Вовка», як і інших повстанців, починає поволі замикатися. На початку липня 1947-го провідник разом із О. Збіглеєм та В. Штогрином зі Стримби, переходячи на нове місце постою в присілку Бухтивець с. Пасічна, загинули у нерівному бою. Тіло загиблого повстанця доставили в Надвірну, де він лежав на драбині біля приміщення НКВС для залякування жителів краю. Пізніше його закопали разом з іншими повстанцями на території районного шляхово-ремонтного управління.

У 1993-му члени районного товариства «Меморіал» на чолі з Олександрою Зварчук відкопали останки загиблих. Їх перепоховали з участю колишніх вояків УПА та жителів навколишніх сіл на старому цвинтарі м. Надвірна. У пам’ять про славного сина України іменем Романюка названа вулиця у с. Лоєвій. Його ім’я поряд з іменами інших викарбувано на Символічній могилі борцям за волю України біля горішньої церкви с. Лоєва. Він згадується у пісні про Лоєву, слова якої написав автор цих рядків.

І чим далі від нас відходять роки героїчного змагу за Українську державу 1940-1950 рр., тим величнішим і зримішим постають перед нами образи борців. У когорті незламних і нескорених у боротьбі за Україну Дмитро Романюк займає гідне місце.

Іван КМЕТЮК,

заступник голови районного товариства «Меморіал» ім. В. Стуса.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!