Газета по-надвірнянськи
 

«Я б обрав життя, яке прожив» ( В. М. Чорновіл)

23 грудня 2011, 12:56 | Рубрика: Духовність Версія для друку Версія для друку 457 переглядів

(до 74-річчя з дня народження)

В’ячеслав Максимович Чорновіл – відомий український політик, державний діяч, публіцист і журналіст – народився 24 грудня 1937 р. у селі Єрки Звенигородського району Черкаської області в родині сільських учителів. До школи пішов у 1946-му відразу до 2-го класу (читав із чотирирічного віку). У 1955 р. закінчив Вільховецьку середню школу із золотою медаллю і того ж року вступив до Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка на філологічний факультет, потім з другого курсу перевівся на факультет журналістики. Уже в університеті за свої погляди мав неприємності. У 1960-му закінчив університет з відзнакою. З 1960 по 1963 рр. працював редактором на Львівській телестудії. Цього ж року переїхав до Києва, щоб продовжити наукову роботу з історії української літератури. Відтоді до вересня 1964-го працював на будівництві Київської ГЕС. У 1964 р. склав кандидатський мінімум, пройшов за конкурсом до аспірантури Київського педінституту, але його не допустили до навчання через політичні переконання. Це стало перешкодою до захисту дисертації. Започаткував в Україні національно-визвольний рух «шістдесятників» разом з І. Світличним, І. Дзюбою, Є.Сверстюком, А. Горською, В. Стусом, Л. Танюком та іншими.

Чорновіл – один із найяскравіших організаторів та активістів цього руху, що у 60-70-ті роки протистояв тоталітарному режимові, виступав за відродження України, її мови, культури, духовності, державного суверенітету. 4 вересня 1965-го після виступів разом із І. Дзюбою та В. Стусом у кінотеатрі «Україна» на прем’єрі фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» виступив із протестом проти арештів української інтелігенції. За участь у правозахисному русі звільнений з роботи, почали гоніння та посилили репресії. Вперше засудили у 1967 р. за звинуваченням у «Наклепі на радянський суспільний і державний лад». Звільнений у 1969-му. Безробіття, випадкові заробітки. Із 1970 по 1972 роки нелегально видавав журнал «Український Вісник». 12 січня 1972 р. вдруге заарештований і згодом засуджений за «Антирадянську пропаганду і агітацію». Але ні репресії, тюремні камери не могли зламати Чорновола. Після звільнення в 1985 р. – кочегар міськрембудтресту школи-інтернату м. Львова.

У 1987-му відновив випуск позацензурного журналу «Український Вісник». Учасник та організатор львівських мітингів, демонстрацій, інших акцій 1988-1990 років. У 1990-му – голова Львівської обласної ради. 1991-го – кандидат у Президенти України (друге місце – 23,27% голосів). У 1992 р. обраний головою НРУ. 1995-го заснував першу національно-демократичну газету «Час – time».

Усе життя Чорновіл боровся за права і свободу. Він вельми часто заважав окріплим олігархічно-владним кланам «проводити свої чорні справи».

У 1998-1999 роках активізується підступна робота з тим, аби привласнити НРУ, відсторонивши В. М. Чорновола від його керівництва. Зробити переворот у НРУ, або ж привласнити партію «прагматикам» не вдалося. Як результат – розкол. З ним не домовитись, нікуди його не посунути. Прилаштували-приставили до нього «своїх» людей, мучили-ґвалтували партію. Він, проте, не гнувся. Розуміли: піде на вибори – частку голосів, і немалу, відбере. Яку і в кого? – Саме в цьому й постало моторошне (до страху) питання. Це найсуттєвіше непокоїло, переймало. Бавитися з чорним котом-примарою у чорній кімнаті, ризикуючи владним розкішним життям, не стали.

25 березня 1999 року на шляху В. Чорновола замість отого моторошного питання постав смертельний «Камаз»…

Варто згадати і те, що й по сьогодні багато державних мужів хотіли, аби народ забув про В. Чорновола, та їм це не під силу. Цим людям непотрібний Чорновіл, і такі, як він, їхні погляди, ідеї.

І як нам сьогодні потрібні сила закону, а не закон сили; добробут народу, а не всенародні злидні; суспільна злагода, а не затята ворожнеча; демократія, а не диктатура.

Хоча – на все воля Божа.

Зрештою, не з нас починалося –

Не на нас і закінчиться .

І пам’ять про В’ячеслава Чорновола –

Буде вічна – і то не пусті слова.

І дух його з нами буде живий.

І голос його крові долинатиме

До наших сердець – будитиме

Наші прагнення і сподівання.

Микола СТЕЛЬМАЩУК,

депутат районної ради, заступник голови районної організації НРУ.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!