Газета по-надвірнянськи
 

Чим живеш, громадо Парища і Лісної Велесниці?

20 січня 2012, 13:08 | Рубрика: Влада Версія для друку Версія для друку 876 переглядів

Своїми проблемами та турботами. Станом доріг, який у Надвірнянському районі є, м`яко кажучи, небезтурботним. Не обминули ці болячки Парища та Лісної Велесниці, до котрої люди змушені добиратися пішки. Потребує поглиблення русло річки Велесничка, бо вона за найменшого дощу підтоплює приватні обійстя. Опори ліній електропередач (ЛЕП) у селах дотепер дерев’яні. Необхідні кошти на ремонт у сільському будинку культури, лікарській амбулаторії, фельдшерсько-акушерському пункті, дитячому садку, загальноосвітній та початковій школах.

Малюки у «Золотому ключику» – майбутнє Парища

Лісна Велесниця без сполучення

– Уже понад півтора року, перевізники відмовляються здійснювати рейси до цього населеного пункту, що входить до Парищенської сільської ради, – мовить сільський голова Василь Магдич. Маршрут Надвірна-Парище через село Лісна Велесниця, зважаючи на поганий стан дороги, скасували. Інколи людям йдуть назустріч водії, які курсують до Верхнього Майдану, та це неодноразово призводило до конфліктів між пасажирами. Тому понад чотири сотні жителів села змушені долати пішки понад5 км, а це тільки в один бік. Завдяки сприянню начальника відділу освіти РДА, депутата районної ради Михайла Вин­ника забезпечили автобусом школярів. Депутат районної ради від цих сіл Ігор Білоган неодноразово порушував це питання на сесіях районної ради, звертався в органи влади і сільський голова. Вони ще не дали жодного результату, та Василь Магдич намагається власними силами розв’язати цю проблему.

Центральна дорога у с. Парище з боку Лісної Тарновиці у поганому стані. На її поточний ремонт потрібно передбачити кошти в обласному бюджеті. Завдяки вливанням з області провели ремонт на вул. Долина, що перебуває у компетенції сільської ради.

За рік роботи на посаді очільника Парищенської сільської ради Василь Магдич зумів підготувати проектно-кошторисну документацію на освітлення вулиць. Для цього із сільського бюджету використали 6 тис. грн. Личило би нашим електропостачальникам подумати про заміну дерев’яних опор ЛЕП на сучасні. Бо ми живемо все-таки у 21-му столітті, а до цього часу не можемо здолати пережитків Радянського Союзу.

Поглиблення русла річки Велесничка – надто гостра проблема. Бо річка затоплює присадибні ділянки, пасовище та створює тиск на підвідний газопровід до Лісної Велесниці. Можливе виникнення надзвичайної ситуації. Тому сільська рада підготувала проектно-кошторисну документацію на проведення робіт, та у минулорічному районному бюджеті не заклали для цього коштів. Отже, доведеться очікувати на їх виділення із цьогорічного. Лісновелесничанці віднедавна залишилися без магазину, котрий забезпечував їх товарами повсякденного вжитку. Підприємцеві через нові умови оподаткування він став збитковим. Тому за відсутності сполучення з Надвірною та Лісною Велесницею доводиться вже з важкими сумками долати п’ять кілометрів. Діє у селі початкова школа, в якій потрібно зробити газове опалення та оновити шкільні приміщення.

– Хочемо ремонтувати сільський будинок культури, – зазначає Василь Магдич. – Спільними зусиллями намагаємося щось робити.

Його завідувачка Ярослава Циганчук додає, що першочергово треба перекрити дах, бо шифер, яким він зараз накритий, протікає. Вікна з часом розігнилися і потребують негайної заміни. Треба придбати у будинок культури нові стільці та звукову апаратуру.

– Єдиний вихід із цієї ситуації – створити громадську раду і спільними зусиллями жителів села, доброчинців, підприємців та коштів із районного бюджету намагатися зрушити цю проблему з мертвої точки, – переконаний сільський голова Василь Магдич.

Є деякі спірні питання щодо розмежування земель комунальної та приватної власності. Після розпаду тутешньої кооперативної спілки ім. Тараса Шевченка роздали паї, більшість із яких ніхто не обробляє. Вони заросли бур’янами і деревами. У такі земельні ділянки ніхто з потенціальних інвесторів не хоче вкладати коштів. Якби задіяти ці земельні паї, то, без сумніву, це додало б надходжень у дотаційний бюджет Парищенської сільської ради.

Для дітей працюємо

Дорога пролягає до дошкільного навчального закладу «Золотий ключик». Про його роботу щиро розповідає завідувачка Любов Ковальчишин, котра демонструє затишні й охайні приміщення.

– Ми його відкрили 30 жовтня 1975 р. і від того часу він у нас не закривався, – зізнається вона. – Колишній будинок спеціаліста пристосували для потреб малечі. На жаль, подвір’я замаленьке, тому немає змоги спорудити ігровий майданчик. Завдячуючи працівникам апарату сільської ради та жителям нашого села, котрі самі проявили ініціативу, відремонтували навчальні та службові кімнати дитсадка. Виникає необхідність побудови нового приміщення, та для цього потрібно закласти кошти в обласному бюджеті.

Учні Парищенської ЗОШ І-ІІІ ст. є гордістю для всього села. За навчальним рейтин­гом вони поступаються тільки двом надвірнянським школам.

– Протягом навчального року, – розповідає заступник директора з навчально-виховної роботи Іван Чіх, – замінили вікна з одного боку школи, там залишилося ще 4 кабінети. З іншого ми замінили ще 6 років тому, однак, вони зроблені з неякісного матеріалу і почали гнити. Сподіваюся, що навесні їх замінимо. Допомагав школі у Парищі Іван Андрусяк, на жаль, уже покійний. Кошти за останню видану книжку в Англії через свого сина передав у рідне село.

– Непроста доля у цієї людини, – розповідає вчителька української мови та літератури, дружина племінника Івана Андрусяка Надія Федорів. – Мріяв про те, щоб стати господарем на власній землі. Та не судилося. Жорстоке горнило війни закинуло його у дивізію СС «Галичина». Потрапив в англійський полон, відпустили. Та не мав змоги повернутися у Парище, де працювала каральна машина НКВД. Ступив на рідну землю лише після здобуття Україною незалежності. Позаторік, на 88-му році життя відійшов у вічність. У рідному селі допомагав коштами на будівниц­тво греко-католицького храму та облаштування школи.

Дирекція навчального закладу звернулася до депутатів обласної ради Юрія Дерев’янка та Володимира Хопти, з якими намітили першочергові завдання на майбутнє. Зокрема, йдеться про заміну класних дощок на сучасні, асфальтування бруківки перед освітнім закладом. Батьки учнів за власні кошти встановили вхідні двері, залишилося замінити ще четверо. Звукова апаратура вже відпрацювала своє, її надали школі ще в 1978-му. Тому владі та благодійникам потрібно задуматися над тим, щоб усе ж таки допомогти Парищенській ЗОШ І-ІІІ ст. у розв’язанні цієї проблеми. Планують зробити і внутрішні туалети, на які треба майже 300 тис. грн. Для того, аби школярі йшли у ногу з часом, провели у навчальний заклад Інтернет. Комп’ютери ще не є старими, та під час роботи у всесвітній павутині частенько «зависають».

Спортом село живе

– Ми намагаємося стимулювати наше підростаюче покоління, – продовжує сільський голова Василь Магдич. – Для цього за сприяння підприємців проводимо захід «Обдаровані діти», на якому вручаємо школярам цінні подарунки. Це їх підштовхує до нових досягнень.

У Парищі проводять щорічні футбольні турніри пам’яті Василя Чіха, уродженця села, котрий встиг пограти за такі команди як «Прикарпаття», «Підгір’я», «Покуття», та колишнього вчителя фізкультури Василя Рудака. Вони були ентузіастами свого села і вболівали за розвиток спорту всім серцем. Сьогодні прославляють Парище у змаганнях з футболу першої обласної ліги Іван Андрусяк, Михайло Петрик, Роман Рудак, Михайло Лавришин. Очікуємо на спорудження міні-футбольного майданчика із синтетичним покриттям.

Насамкінець

Сільський голова Василь Магдич переконаний, що разом із односельчанами варто прагнути до європейських стандартів життя, хоча за деякими показниками ми суттєво відстали. Та ми можемо дбати про чистоту наших вулиць, пам’ятників, піклуватися про духовний розвиток підростаючого покоління. Звичайно, дотаційному бюджету не вистачає коштів.

– Знаєте, найпростіше мовити про нестачу коштів. Однак намагаємося робити все, що у наших силах. У центральній частині села оновили пам’ятник Тарасові Шевченку та землякам, котрі загинули на фронтах світових воєн, Символічну могилу борцям за волю України. Колективи художньої самодіяльності до пам’ятних дат Української держави готують змістовні концертно-мистецькі програми. Лише потрібно збільшити фінансування, тоді ми здолаємо всі проблеми, – такий лейтмотив оптимізму сільського голови Василя Магдича.

Василь ІВАСЮК.

Світлина автора.

1 коментар

1 коментар до “Чим живеш, громадо Парища і Лісної Велесниці?”

  1. Іван коментує:

    Та ні фіга вони не роблять, тільки ляси точать. То ми зробили, то не змогли. Якщо б Янукович їхав цією дорогою, то її би в зиму зробили. А так ми маємо бідувати, ходити пішки купа кілометрів. У селі простого телефону нема, не то, що доріг. Ганьба сільській раді! Робіть шось!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!