Газета по-надвірнянськи
 

Із днем народження, школо!

27 січня 2012, 11:28 | Рубрика: Свята Версія для друку Версія для друку 542 переглядів

Христос родився! Доброго здоров`я, пане Іване!

Найперше, прошу вибачення, що турбую, але що мені робити, коли я вже 4-ий місяць із хати не виходжу. Травма ноги вклала мене – таку непосидючу,  таку непостійну – у ліжко. І повір, якби не річниця дорогої мені «третьої» школи, то, напевно, і не морочила б голову тобі. Дуже прошу, якщо можливо, надрукувати у «Народній Волі» і мою статтю (це біль душі моєї!). А ще прошу, по можливості, вислати листочок зі статтею у Кобаки.

Прошу передати також вітання Нестору Івановичу Чиру (якщо він ще пам`ятає мене). Так Бог дав, що прочитала у «Галичині» статтю Мих. Посічанського «Білі сльози снігу» – сум і радість поета»…

Натхнення, творчості, як у молодості! Хай береже Тебе і «Народну Волю» Господь!

З повагою

Ірина САВИЦЬКА,

колишня надвірнянка, тепер сільський житель.

 ———————————-

40 років… Як для жінки, то це вік, де всякий звичайний рахунок закінчується, бо їй ніколи, більше ніж 40, не виповнюється. А для школи – це тільки юність, адже вона, як річка, що тече, тече – не витече, біжить, біжить-не вибіжить…

І я 20-ть найкращих молодих років віддала Надвірнянській ЗОШ № 3. У житті немає нічого випадкового. І сьогодні я дякую Всевишньому, що мала змогу працювати у чудовому колективі, очолюваному директорами С. А. Тришаком, І. Ф. Дорофеєм, М. П. Козаком. У нову споруду, що у мікрорайоні на вул. Руднєва, вибудовану нафтовиками у 1972 р., основне ядро вчителів прийшло із інтелігентною мудрою людиною Петром Васильовичем Пітою із восьмирічної школи. Ці педагоги принесли не тільки сумлінне ставлення до роботи, ерудованість, а й добрі серця, жарти, сміх, веселі витівки. Треба віддати належне і першому директору нової школи Степану Андрійовичу Тришаку, який разом із великою вимогливістю до себе і педагогів, зумів підтримати той дух, що витав над невеликим згуртованим колективом із восьмирічки. Якась особлива аура була у третій школі. Це я можу порівняти тепер, бо за плечима три навчальні заклади.

Багато чого призабулось, але було таке, що ніколи не забуваєш. Як натхненно і творчо працював весь колектив, коли два рази приймав старшокласників і педагогів із всіх союзних республік. Це дійсно були форуми дружби, організатором яких була Галина Василівна Гурмак. Де тільки не побували юні надвірнянці: Ленінград, Таллін, Рига, Орськ, Фрунзе, Мінськ, Брест, Вільнюс, Ялта, Ленінакан (під час землетрусу «наша» школа у Вірменії накрилася землею). Після кожної поїздки привозили не тільки величезну масу вражень, а і подарунки, що надійно зберігалися у музеї дружби.

Хор хлопчиків «Дзвіночок» (керівник Василь Васильович Феняк, уже покійний) завжди займав призові місця на обласному і навіть на республіканському оглядах. Пам’ятаю, як ми, вчителі цілу ніч шили костюми для маленьких хористів. Галина Євгенівна Процюк зробила викройки (50 штук), привезла з дому електричну швейну машинку і вісьмох учителів ранок застав у школі, але на обласний огляд наші хлопчиська поїхали у новеньких костюмах. У цій жінці мене завжди вражали природний оптимізм, невичерпна енергія і бажання зробити щось нове не тільки для своїх вихованців, а і для колег. Це вона, організовуючи на свято вчителя у школі, підготувала танець «Маленьких лебедів» із балету «Лебедине озеро». Це дійсно були «маленькі» 4 чоловіки ростом десь1 м80 см. У коротеньких спідничках, пошитих цією витівницею, з бантиками на полисілих головах, але з повною серйозністю виконували номер, у той же час зал реготав до сліз.

А чи пам’ятають мої колеги педагогічну раду перед другим Святим вечором у 1993 -му? Це вчителі початкових класів напекли пісних млинців, пончиків, зварили кутю, узвар і т. ін. В актовому залі на столах ялинки, у куточку дідух… Директор школи М. П. Козак вітає всіх із Різдвяними святами. Колядники у гуцульських кожухах колядують «Добрий вечір тобі, пане-господарю». Скільки тих педрад було в моєму житті, але ця запам’яталась на все життя!

Тому так важко перенесла переїзд у своє рідне село, що зусібіч горами оточене, на красу свою у Черемош задивлене. Хоч і кажуть, що і рідні стіни допомагають, але…дуже довго не вистачало моїх талановитих милих, дотепних надвірнянців. І саме тоді, коли було найскрутніше, коли, здавалося, що і нерви, і воля не витримають, холодного грудневого дня приїхали мої любі надвірнянці, щоб підтримати «маленьку» людину у цьому жорстокому світі. Село зразу заговорило про це. Мабуть, і через 10 років не завоювала би такий авторитет, якби не колеги зі школи № 3.

Це Марія Матіос дивується, що «у наш цинічний і прагматичний час люди беруть ручку до рук, пишуть цілі сюжети, витрачають час і гроші на пошту». А мені не дивно, бо про таких педагогів, як у Надвірнянській ЗОШ І-ІІІ ст. № 3, варто писати «цілі сюжети». Вона вважає, що над трьома коронами світу є ще корона доброго імені, яку носити найважче. Тож, дорогі надвірнянці, нехай завжди над вами возвишається корона доброго імені.

Із сорокаріччям!

З повагою і любов ‘ю

Ірина САВИЦЬКА,

с. Кобаки Косівського району.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!