Коляда

Різдво Спасителя – одне з найпопулярніших і найулюбленіших християнських свят. Його особливість ще й у тому, що під час святкування виконують спеціальні пісні-колядки, які своїм корінням сягають у далекі дохристиянські часи. До введення християнства наші пращури сповідували язичництво з його багатобожжям. Коляда у давніх українців – богиня Неба, мати Сонця, дружина Дажбога.

За легендою, Коляда щороку в найдовшу зимову ніч народжує Божича – нове Сонце, Новий рік, сина Дажбожа. Для цього вона сходить на Землю і, перевтілившись у козу, аби її не впізнала Мара – богиня Зла, темної ночі, хвороб (мору) і смерті, десь у Дніпрових сагах народжує Божича. Мара вічно ганяється за Колядою, щоб перешкодити народженню нового Сонця та встановити вічну ніч.

Свято Коляди наші предки святкували із 24 грудня по 6 січня за старим стилем.

Серед різних обрядів, які проводили у час свята, – спалювання вогню і виконання спеціальних пісень-колядок. З утвердженням християнства церква повела боротьбу з язичницькими віруваннями й обрядами. Однак, популярність сонячного свята примусила церкву поєднати його з Різдвом Христовим. У народі й сьогодні різдвяні свята називають колядою. Досить живучими виявилися народні колядки язичницького змісту. Окремі з них дійшли й до наших днів.

Особливо живучими вони були в горах серед гуцулів, хоч церква намагалася їх заборонитию Ось як про це написав у чудовому творі з життя і вірувань гуцулів Петро Шекерик-Доників у повісті «Дід Иванчік»: «Попи кричєли з наказниц у церквах, що гуцульські старовіцкі колєди то поганські, а ни християнські колєди. Казали, що в тих колєдах укриваєтси поганська віра, тай тимунь їх гріх колєдувати. Одного разу цілком були зперли колєдників попи, єк берези ни уміли так колєдувати, єк хотіли попи. Тай ни пустили дотів колєдників у своїх парафіях, доки берези ни склали нові колєди, уложені післідь ангелія». Про це пише у своїй праці «Гуцульщина» і Володимир Шухевич. Так появилися колядки, складені на основі «Нового Завіту», в яких оспівувалося народження Спасителя і Його страсті. У «старовідських» колядках місце язичницьких богів зайняли Матір Божа, святі Петро та Василій, ангели. Приспів «Дажбоже» змінився на «Дай Боже».

…Моє дитинство припало на кінець 40-их – початок 50-их років минулого століття. Тоді ще були поширені народні кодядки. Їх можна поділити на релігійні і суто світські, в яких не згадували Бога Христа чи когось зі святих. Серед колядок на релігійну тему в Биткові виконували «Ой вдома, вдома», «Ой чи так тепер, як давно було», «Ясна зір­ничка», «Попід луженьки» та ін. У ряді колядок святі особи займаються буденною селянською справою:

Воликів гонить сам святий Петро,

За плугом ходить сам святий Христос,

А Мати Божа їсточки носить. (Ой, в поле, в поле»).

Оскільки горяни займалися розведенням худоби, то багато колядок присвячено саме цьому. У них вівчарами виступають святі Василій і Петро та сам святий Христос. В окремих колядках поряд із небесними особами присутні природні явища – Сонце, Місяць, Дощ, які хваляться своїми достоїнствами.

Дощик ся хвалит – нема над мене,

Нема над мене ще й понад мене.

Я як іспаду три рази в маю,

Зрадує ми` сі жито-пшениця,

Жито-пшениця, всяка пашниця.

В окремих колядках бажалося господарю добра і достатку:

Дає ти Господь сім копів жита,

Сто кіп пшениці, чотири корови,

Бутей (отару) овечок в оборі.

Дійшли до наших днів колядки, складені ще десь у ХVІІІ ст. У них розповідається про боротьбу з турками. Про це йдеться у коляді «Я в господарів»:

Ой слуги мої та й вірненькії,

Сідлайте коні вороненькії,

Та й поїдемо на Вкраїночку,

На Вкраїночку та й на війночку,

Турка убити, край боронити.

В іншій коляді господар сідлає коня і каже, що продасть його. Кінь просить не продавати і нагадує:

Чи тямиш, пане, як на штурм брали,

Та як нас турки в Дунай загнали…

Взагалі тематика колядок широка і різноманітна. В одному селі одну і ту ж колядку виконували у різних варіантах: щось упускали, щось додавали. Ходили колядувати діти, парубки, газди переважно «на церкву».

Напередодні Різдвяних свят парубки гуртувалися у групи (ровти). Престижним було йти колядувати з музикою – переважно зі скрипкою та бубном. Пізніше – з гармошкою. Тож домовлялися за плату з музикантами. Якщо музик не знаходили, то йшли колядувати із дзвоником. Важливим було і те, щоб у «ровті» мати доброго щинальщика («березу»). До гурту запрошували дівчат. Так назбирувалося 10-15 колядників. Як тільки наставав вечір, збиралися у когось із гурту. Звідси і розпочинали колядувати. Після основної коляди йшло віншування господарів, діточок, бажання всіляких гараздів. Нерідко колядування завершували жартівливим побажанням:

За колідочку горілки бочку,

Бочку не бочку, хоч коновочку.

А з того смішку, хоч по келішку,

А з того всього нема нічого!

На жаль, романтика Різдва з народними колядками залишилася в минулому. У наш час діти-колядники, а то й дорослі, обмежуються релігійними (церковними) колядками. Давні колядки пам`ятає лише дехто із старших людей. Поки є можливість їх варто записати, щоб зберегти для нащадків, бо це великий і багатий пласт нашої історії і культури, усної народної творчості. Пропоную колядку з Биткова.

Ми в тебе

(Колядка)

На добрий вечір, господареньку,

ми в тебе.

Кличе тя Господь на порадоньку

до себе.

Дає ти Господь сім копів жита

на полі.

А господині щастя, здоров’я

в сім домі.

Господареньку чом, (ім’я),

ми в тебе.

Кличе тя` Господь на порадоньку

до себе.

Дає ти` Господь сто кіп пшениці

на полі.

А господині щастя, здоров’я

в сім домі.

Господареньку чом, (ім’я),

ми в тебе.

Кличе тя` Господь на порадоньку

до себе.

Дає ти` Господь штири корови

в оборі.

А господині щастя, здоров’я

в сім домі.

Господареньку чом, (ім’я),

ми в тебе.

Кличе тя Господь на порадоньку

до себе.

Дає ти Господь бутей* овечок

в оборі.

А господині щастя, здоров’я

В сім домі.

 *Бутей (з гуцульського) – отара.

 Записано у Биткові у 1970-х роках.

Михайло МАКСИМ`ЮК,

член Національної спілки краєзнавців України.