Талант викрешувати з серця і розуму іскру творчості

Моїх 75 років – приємно і багато

Кожна людина щаслива вже тому, що їй випало щастя жити у божественному земному світі, а це – найбільший подарунок від Бога. Усе інше, що з роками пізнає кожен із нас, чого досягає у праці, науці чи творчості, лише доповнює оте первісне щастя, яке виростає впродовж усього людського життя у квітучий сад ні з чим незрівняної радості, душевної і тілесної насолоди.

Усі люди, як правило, усе або майже усе беруть від Божого світу, але віддають світові як свій борг далеко не всі. І якраз ті люди, котрі спроможні викресати з серця і розуму свою іскру творчості, мають «рідкісне щастя від Бога, яке дається не всім» (Плутарх, давньогрецький філософ). Мова йде про творчі натури, про тих, котрі живуть творчістю й примножують духовну культуру людства. Не годиться у моїх теперішніх 75 літ хоч на одну тисячну відсотка потішити самого себе похвалою, але я якраз мав оте рідкісне щастя від Бога,  яке дається не всім.

Я ніколи раніше не друкував власних перекладів інших поетів, чиї вірші полонили моє серце ще у шкільні роки. Перепотрошуючи «верету» різних своїх записів і нотаток за цілі десятиліття, я здивувався, що за таку нелегку і відповідальну працю мав сміливість братися. Легендарний таджицький із персидською кров`ю середньовічний поет Омар Хайям є одним із моїх улюблених поетів.

Секретаріат Івано-Франківської обласної організації Національної спілки журналістів України та первинна організація НСЖУ редакції газети «Народна Воля»

сердечно вітають

із 75-літтям з дня народження

ветерана прикарпатської журналістики, активного позаштатного автора «Народної Волі», нашого спілчанина

Романа Дмитровича ФЛИСА

із Делятина.

Хай доля вас ощедрує добром,

З яким людина в серці радість чує.

Живіть, творіть під сонцем осяйним,

Хай вашим другом буде кожна днина,

І будьте вічно молодим,

Як в колоску зернина.

Хай ваше серце лагідне і ніжне

Не знає болю, смутку і образ,

Нехай здоров’я у вас буде,

І негаразди завжди обминають вас.

Те бажаєм, що щастям звуть люди,

Хай усмішка не сходить з лиця.

Хай життя ваше піснею буде,

А тій пісні не буде кінця.

 

Омар Хайям

Рубаї

Зерна наших надій до кінця не зберем.

Все залишимо, друже, і в безвість підем.

Шануй друзів, кохану і чарку вина,

Бо по смерті, повір, ми вже їх не знайдем.

* * *

Знає твердо мудрець – не буває чудес,

Не перечить: чи сім або вісім небес.

Якщо розум мій, друже, колись враз погасне,

То байдуже – червак тебе з`їсть, а чи пес.

* * *

Прахом й порохом стали царі й королі,

Хоч не знали повік ні про труд й мозолі.

У бенкетах й гульбі змарнували життя:

В рай не впустить Аллах! Гнить їм вічно в землі.

* * *

Якщо розум тепер в невисокій ціні,

То пронира-віслюк – не товариш мені.

Як в палац запросив його цар безголовий –

Завтра царство погрузне в розрусі й багні.

* * *

Той, хто дбає про розум, мов доїть бика:

Що за мудрість Аллахова дала рука?

В наші дні лиш нікчема й шахрай у пошані,

А за розум і честь ще й дадуть копняка.

* * *

Дивний сон: незнайомий старий чоловік,

Усміхаючись, штуркнув мене в лівий бік.

– Ей, лінивцю, на сон півжиття нам іде:

Товариство й вино нам продовжують вік!

* * *

Як зберетеся, друзі, за винним столом,

Упивайтесь мудрістю, наче вином.

А якщо виночерпій вам чаші наповнить,

Рубаї, що вам лишу, скропіте вином.

Переклад з російської, 1979 рік.

Роман ФЛИС.

 «А до жінок – особливе ставлення»

За більш ніж тридцятилітнє знайомство із Романом Флисом не перестає і нині приваблювати у ньому високий інтелект та інтелігентність. У спілкуванні наші судження  інколи радикально протилежні, але він із розумінням ставиться до такої обставини і не настоює саме на своїй правоті.

Особливе ставлення у нього до жінок. І цьому варто багатьом повчитися. Пригадую, коли він ще працював редактором Надвірнянського районного радіо і заходив у редакцію тодішньої районки, то найперше дарував жіночій частині по… цукерці. І, навіть, якщо й витягував із кишені звичайнісіньку карамельку, то після фрази «дівчата, це вам французька цукерка, з самого Парижу» ця цукерка справді здавалась загадковою і неабиякою солодкою.

Колишній нападник Делятинського «Пруту», він і нині підтримує чудову фізичну форму. Підтягнутий, елегантний, доброзичливий – він завжди бажаний у товаристві.

Степан ПИСУЛЯК,

член НСЖУ.

 Знавець мудрого слова з Делятина

У моїй 40-літній газетярській практиці, журналістові без фахового диплома, більша половина якої припадає на дослідження життєпису відомої народної вчительки й поетеси-землячки Марійки Підгірянки, завжди зустрічалися доброзичливі й порядні люди. Ці майстри своєї справи мимоволі ставали для мене своєрідними професорами університету життя.

Одним із таких викладачів у галузі музеєзнавства й журналістики став досвідчений знавець слова Роман Дмитрович Флис із містечка Делятин, що на лівому березі Прута. Вперше з цією товариською людиною я зустрівся півтора десятиліття тому в Музеї партизанської слави м. Яремче під час Гуцульського фестивалю. Згодом від нього дістав копії унікальних документів про каральну акцію німців одного серпневого дня 1943 року у моїх Білих Ославах. Надовго врізалися в пам`ять його професійні поради й настанови у пошуках краєзнавчих скарбів.

Ще більше нас зблизила у моєму упорядкуванні збірочка колядок «Чи дома, дома цей пан господар?» (Івано-Франківськ, 2007), літературним редактором якої є Роман Флис. Ця співпраця дала ще більшу уяву про нелегку й таку важливу редакторську працю. Особливо довелося попотіти над розділом «Різдво в Ославах». І треба було призабуті колядки й щедрівки, записані з уст білоославчан і чорноославчан, «дотягнути» до літературного рівня, зберігаючи автентичність твору.

Шкода, що нерідно, редакторська рука втрачає свою присутність у друкованому слові. На останній сторінці книжки прізвище редактора карбують малим шрифтом, або й узагалі про нього не згадують, що став її літературним хрещеним батьком. Зате нерідко золотими літерами на титульній сторінці виблискують ініціали автора. Та Роман Дмитрович за це не гнівається, гірше вважає те, якби редакторську «обробку» взагалі не проходили творіння не тільки початкуючих, але й маститих авторів.

Наш ювіляр – тонкий знавець народної говірки гірського Надпруття – від Ворохти до Делятина. З ним легко й швидко можна уточнити значення вживаних рідкісних слів Надвірнянської Гуцульщини, яких не знайти у товстезних словниках української мови. А, інколи, лінуючись, їх просто відкривати, додзвонююсь до Романа Дмитровича, щоб пояснив якесь слівце чи вислів. І тут Роман Флис завжди на зв`язку, і все знає…

Василь ЛЕВИЦЬКИЙ,

науковий працівник Музею Марійки Підгірянки у с. Білі Ослави, член НСЖУ.

ФЛИС РОМАН ДМИТРОВИЧ. Народився 3 січня 1937 року у смт. Делятин Над­вірнянського району Станіславської (тепер Івано-Франківська) області у родині робітника-столяра. Середню освіту здобув у Делятинській середній школі. Як юнкор друкував замітки у районній газеті «Радянська Верховина» ще у 7-му класі, а також був редактором загальношкільної стінної газети. Здобув три освіти – учитель фізкультури, зубний лікар та журналіст (закінчив Львівський державний університет ім. Івана Франка, факультет журналістики, 1971 року, заочний відділ). Служив в армії на Далекому Сході, Приморський край у 1957-1959 рр. Активно дописував в армійську газету «Суворовский натиск».

Із 1969-го по 1971 рік працював в обласній газеті «Прикарпатська правда» старшим літературним працівником-кореспондентом. У наступні роки – редактором-кореспондентом Надвірнянського районного радіомовлення, відповідальним редактором Яремчанського міського радіомовлення та редактором регіонального часопису «Яремчанський вісник» Яремчанської міської ради.

Публікувався в багатьох ЗМІ, крім місцевих газет, Львівщини та республіканських – «Учительська газета», «Молодь України», «Рада», «Вісті з України», у християнсько-просвітницькому журналі «Обнова» та «Вісті комбатанта» (виходить у Канаді), у газетах Івано-Франківщини – «Галичина», «За незалежність», «Нова зоря», «Вечірній Івано-Франківськ» і «Народна Воля». Крім матеріалів, публікував і світлини, одна з яких «Крива люфа» – увічнення розвалу СССР» обійшла майже всю Україну, її подали численні газети багатьох країн.

Як літературний редактор та автор передмов і післямов прозових та поетичних збірок у своєму доробку має понад десяток книжок, що вийшли друком у різних видавництвах різних авторів, зокрема, наших краян літстудійців «Бистріні» – члена НСЖУ Василя Равлюка, який відійшов торік у вічність, та Михайла Михальчука.

Його життєве кредо журналіста – чесність, правда, справедливість і робити добро людям.

Нагороджений Золотою медаллю української журналістики НСЖУ.

Голова ревізійної комісії Івано-Франківської ОО НСЖУ. Член Національної спілки журналістів України з 2002 року.

Проживає у Делятині.