Газета по-надвірнянськи
 

Із когорти нескорених

17 лютого 2012, 12:30 | Рубрика: Духовність Версія для друку Версія для друку 697 переглядів

Присвячується 60-річчю загибелі воїнів УПА – поета-воїна Марка Боєслава (Михайло Дяченко), його секретарки і помічниці Марти Свідрук та її брата, особистого охоронця Марка Боєслава, Мирона Свідрука і всіх, котрі поклали своє молоде життя на вівтар Волі України

«Я не співаю, лиш кричу, кричу:

Вкраїну розп`яли! Рятуйте, діти!

О, Боже, Боже в небесах почуй!

Кинь грім! Хай світ горить!

Хай воля світить!..»

Марко Боєслав

Наймолодшими з численної родини Анни й Івана Свідруків були сестра і брат, Марта і Мирон, близнята. У любові до рідної землі, за законами християнської моралі у сім`ї виховували дев`ятеро дітей. Усі стали активними учасниками «Просвіти», «Пласту», хору, бо мали прекрасні голоси. Батьки, добрі господарі, змалку привчали дітей до праці. Були вони працьовитими, відповідальними за свої вчинки, здібними до навчання і самоосвіти, надійними помічниками батьків.

Але світ вирував неспокоєм і війнами. На долю цих дітей випало пройти через горнило Другої світової війни, і в тих обставинах проявити свою мужність, жертовність, посвяту рідній землі.

Найтяжча доля судилася наймолодшим. Діти війни… Війна втягнула їх у свій вир. Із 13-ти років вони виконували обов`язки зв`язкових УПА, а із 16-и– у діючій УПА. Доля поєднала їх визвольну боротьбу з визначною особистістю руху опору поетом-воїном Марком Боєславом (псевдо «Гомін») – Михайлом Дяченком. Він – член Української Головної Визвольної Ради, Крайовий Провідник пропаганди ОУН, редактор підпільного журналу «Чорний ліс» (1947-1950 рр.), публіцист, трибун і поет-лірик.

Вони були віддані ідеї визвольної боротьби упродовж усього свого короткого життя. Особливу увагу поет надавав талантові Марти, яку також навідувала повстанська поетична Муза і вона творила поезію під псевдо «Настя Черемшина».

«Цвіти, цвіти черемшино,

Широко ся розвивай.

А ти, молода дівчинонько,

Про кохання забувай» – писав Марко Боєслав у широковідомій повстанській пісні з посвятою юній підпільниці Марті Свідрук.

Як поет він вбачав у ній талант. У підпіллі їй доручили опрацьовувати оперативні й пропагандивні матеріали. Праці було дуже багато. За кордоном чекали на твори Марка Боєслава, щоб видати у закордонних виданнях, а також звістки про боротьбу українського руху опору з окупантами. З великими зусиллями, через кур`єрів, твори Марка Боєслава побачили світ. Прижиттєво видали збірку поезій «Непокірні слова», а також на англійській сцені зіграно його п`єсу «Сталь без іржі».

За свою тяжку працю підпільної визвольної боротьби Марко Боєслав нагороджений Срібним Хрестом Боєвої Заслуги І ступеня. Ціна цієї нагороди рідкісна і дуже висока. Такої жертовної боротьби світ не знав і не розумів.

Життя співця повстанської Музи обірвалося у розквіті життєвих і творчих сил у віці 42 роки у с. Дзвиняч 22 лютого 1952-го. У цьому останньому бою разом із ним загинула Марта Свідрук і п`ять їх бойових побратимів – Драгомирецький Михайло, Онуфрак Онуфрій (с. Зелена), Янишевський Михайло (с. Жураки), Фісюк (с. Жураки), Семенів Осип (с. Підпечари).

Брат Марти – Мирон (псевдо «Вільшенко», «Завзятий», «Пімста») – особистий охоронець Марка Боєслава, загинув три дні раніше 18 лютого 1952 р. Їхня криївка знаходилась недалеко с. Гвізд. Відчули небезпеку. Побачили лавину облавників, котрі упродовж кількох років посилено полювали за Мироном, цим невловимим месником. Відстрілюючись від нападників, відступав у Буковинку, де мав сховище. Але цього разу доля не виявилась прихильною до нього. Зав`язався бій. Сили виявилися нерівними. Один – проти зграї ворогів. Відстрілювався. Останній набій – собі у скроню.

 Братові й сестрі йшов 24-ий, із них 8 років вони віддали за волю України. Мирона, як і їх зверхника Марка Боєслава, за повстанську звитягу нагороджено прижиттєво дуже високою нагородою – Срібним Хрестом Боєвої Заслуги УПА І ступеня.

Побратим Мирона і Марти, котрий пройшов цей тернистий шлях боротьби, Дмитро Синяк (с. Гвізд) у своїх спогадах писав: «Мирон і Марта – люди з легенди, національні герої, гордість м. Надвірна». Він вірив і закликав нас зберегти пам`ять про борців за волю України.

Народ зберіг пам`ять про своїх борців-героїв. І щорічно, на місці пролитої крові, у 20-их числах лютого, де відновлено криївку, піднявся у небо високий дубовий хрест, як символ їх жертовності і борні, з іменами загиблих, при великому здвигові людей з усіх околиць, священиками, у присутності родини, відправляють поминальну Службу Божу.

Звучать останні сальви на Честь Героїв: «Вічна слава Борцям, котрі впали за Волю України!..».

Емілія СМЕРЕКА,

член районної організації Всеукраїнського історико-просвітницького товариства «Меморіал», м. Надвірна.

Марко Боєслав

Заповіт

Чи могилу зустрінете в чистому полі,

Чи десь кості біляві у лісі в яру,

Чи заржавілу кров на поляночці голій,

Чи поламані сосни в старому бору, –

Знайте, ваша в боях там кувалася доля.

Хай місця ці святі усім нам на сумліннях

Випікають печаті залізних чеснот!

Ми посіяли чисте й здорове насіння

Вам на жниво. Будіть заскорузлих з мертвот:

Хай вже жнуть і пожате несуть поколінням!..

Особисте

Коли б ти знав, мій милий друже,

В яких терпіннях ці пісні

Родились, ти б не був байдужий

І всі б гріхи простив мені.

Лукавий біль ломив в коліні кості,

Не в теплій хаті, в ліжку, в подушках,

А у тісній криївці на помості, –

В`їдалась в тіло цвіль вогка.

Оттак у муках дні і ночі,

Мов раки лізли, воліклись,

Та я співав пісні охоче –

В терпінні трудом я моливсь

За Україну.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!