З метою оптимізації правового регулювання трудових відносин і соціально-економічних інтересів працівників та власників, Верховна Рада України прийняла Закон України «Про колективні договори і угоди» (далі – Закон) від 1 липня 1993 р. № 3356 ХІІ, який визначає правові принципи розробки, укладання і виконання колективних договорів і угод (КДУ).
Сфера їх укладання поширюється на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й ведення господарства, які використовують найману працю і мають право юридичної особи. Згідно зі ст. 7 Закону, колективний договір встановлює взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: зміни в організації виробництва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості; нормування й оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом); режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; умов і охорони праці; забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників; гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих; умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці.
Цей перелік не є вичерпним, у КДУ можна також передбачати для найманих робітників додаткові, порівняно із чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги. Колективний договір не має містити умови, які погіршують, порівняно з чинним законодавством, становище працівників. Такі умови є недійсними, їх заборонено включати до угод і договорів.
На підставі ст. 3 Закону КДУ укладають між власником або уповноваженим ним органом, з однієї сторони, і одним або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а у разі відсутності таких органів – представниками трудящих, обраними й уповноваженими трудовим колективом.
Укладенню колективного договору передує процедура проведення переговорів. Порядок ведення переговорів із питань розроблення, укладання або внесення змін до КДУ визначають сторони й оформляють протоколом. Для ведення переговорів і підготовки проекту КДУ утворюють робочу комісію з представників сторін, яка готує проект із урахуванням пропозицій від працівників, трудових колективів протокольно.
У Сторін можуть виникнути розбіжності, для урегулювання використовують примирні процедури. Якщо не дійшли згоди із незалежних причин, складають протокол розбіжностей, до якого вносять остаточно сформульовані пропозиції сторін про заходи, необхідні для усунення цих причин, а також про терміни поновлення переговорів.
Протягом трьох днів після складання протоколу розбіжностей сторони проводять консультації, формують зі свого складу примирну комісію, а у випадку недосягнення згоди звертаються до посередника, обраного сторонами. Примирна комісія або посередник у термін до семи днів розглядає протокол розбіжностей і вносить рекомендації по суті суперечки.
Колективний договір набуває чинності з дня його підписання представниками сторін або з дня, визначеного у КДУ. Після підписання він має бути зареєстрований у держадміністрації у порядку, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України від 5 квітня 1994 р. № 225.
Положення підписання колективного договору поширюють на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органа, так і для працівників підприємства.
У випадку зміни складу, структури, найменування уповноваженого власником органа, від імені котрого укладено цей договір, КДУ продовжує зберігати свою чинність.
У випадку зміни власника підприємства чинність КДУ зберігається протягом терміну його дії, але не більш одного року. У цей період сторони повинні почати переговори про укладання нового чи зміну або доповнення чинного КДУ.
У випадку ліквідації підприємства колективний договір діє протягом усього терміну проведення ліквідації.
Відповідно до норм Закону відповідальність настає у випадках: за ухилення від участі в переговорах щодо укладання, зміни чи доповнення КДУ; за його порушення і невиконання; за ненадання інформації, необхідної для колективних переговорів і здійснення контролю.
Таким чином, для роботодавця є важливим не лише факт укладання КДУ, але і необхідність виконання, закладених у ньому умов.
Практика укладання на підприємствах колективних договорів в умовах вільного ринку праці є актуальною і виправданою, адже після розпаду радянської економіки «баланс» між роботодавцем і найманим робітником значно похитнувся, причому не у бік останнього. Очевидці того періоду підтвердять, що саме тоді почалися процеси, пов`язані із затримкою виплат заробітної плати, ненадання оплачуваних відпусток, лікарняних. Така тенденція особливо спостерігається у приватних структурах, і вона існує й сьогодні, щоправда, не у таких відвертих формах.
Ситуація, що склалася, є яскравим свідченням непоодиноких порушень конституційних прав найманих робітників. Якраз тому є вкрай важливим саме на державному рівні закріпити той мінімум соціальних гарантій, благ, пільг, від котрих роботодавець, укладаючи з робітником трудовий договір (угоду), не мав би права відступати.
Роксолана САБАДАШ,
головний державний інспектор праці в Івано-Франківській області.