Газета по-надвірнянськи
 

Людина-легенда Роман Шухевич

2 березня 2012, 12:36 | Рубрика: Духовність, Тема дня Версія для друку Версія для друку 549 переглядів

Між небом і землею мла,

Скувала туга Білогорщу,

Бо тут упав Герой УПА,

Наш Генерал, Провідник наш,

І ми прийшли сюди на прощу.

Уже давно закінчилася Друга світова війна, а Україна далі стікала кров`ю у боях із ворожими потугами. Продовжували збройну боротьбу знесилені, знекровлені, але нескорені духом, збройні частини та невеликі боївки Української Повстанської Армії, котра не скорилася і продовжувала боротьбу проти чужинецької навали.

На чолі борні стояв видатний командир легендарний генерал-хорунжий «Тарас Чупринка» – Роман Шухевич, доля якого нерозривно пов`язана з тисячами повстанських доль. Щоб врятувати життя цієї визначної людини, закордонний провід ОУН неодноразово пропонував йому перехід за кордон, на Захід, щоб продовжувати боротьбу. Відданий присязі він відповів: «Я не маю права залишити своїх хлопців. Я знаю, що ми смертники і залишуся з ними до кінця». Ці слова Провідник підтвердив своїм вчинком, коли 5 березня 1950-го у Білогорщі, неподалік Львова, вступив в останній бій супроти великої кількості ворогів, щоб вирватись з оточення. Одного нападника вбив, другого поранив, останню кулю – собі в скроню. Але постріли продовжувалися. Стріляли у мертвого. Щоб довести – не він сам, а вони його вбили.

Щоб знищити Провідника, до Львова прибув найдосвідченіший чекіст, вбивця Євгена Коновальця та багатьох інших визначних українських національно-свідомих провідних та релігійних діячів, – Павло Судоплатов із цілою командою «спеців» із Москви. Зупинився у генерала Дроздова, де перебував півроку, вивчаючи обставини і створюючи провокативну мережу. Судоплатов сам згадує про це так: «Ця людина (Р. Шухевич – Автор) володіла великою хоробрістю, конспіративним хистом і сміливістю. Коли ми його розшукували у Львові, він лікувався в Одесі в кардіологічному центрі». Його ризиковані кроки викликали подив у Львові. Він з`явився на похоронах видатної особи у Львові. Відвідав важкохворого батька у лікарні. Різдво проводив у відданих йому друзів. Коли побачив піаніно, сів і зі сльозами: «Я не втримаюся», зіграв мелодію Ґріґа.

Його майбутнє посприяло б йому стати блискучим високоосвіченим інтелігентом, піаністом, інженером-будівельником, спортовцем, знавцем іноземних мов (польської, німецької, грецької, латини, читав англійською). Композитори, які оспівували героїку повстанської боротьби, завжди просили Провідника оцінити їхню творчість. «Я не можу бути піаністом, коли моя земля стогне в неволі», – відповідав Шухевич. Він вибрав шлях військового Провідника партизанської війни.

Це був один із його найпотужніших талантів, якими володів. Очолював цю борню протягом 7 років.

Павло Судоплатов у своїй писанині свідомо очорнював діячів Львова з руху опору, ніби вони співпрацювали з ним у виявленні конспіративної квартири Провідника.

На час загибелі батька  його син, малолітній Юрко, сидів заручником у тюрмі на Лонцького у Львові. У своїх спогадах про батька він згадує: – На 5-те березня, вночі, мене огорнула тривога. Вдосвіта вивели мене з камери і машиною повезли в обласне МГБ. В гаражі на соломі, покрита цельтою, лежала людина з босими ногами. Серед тисячі інших я впізнав ноги свого батька. Так, це він. Відкрили цельту. Батько лежав з відкритими очима, задивленими в далечінь. Я зрозумів, що сталося.

«Ну что, узнаешь?» – спитав слідчий Гузєєв. Я кивнув головою. Впав на коліна, поцілував батькову руку… І при них не заплакав. На скроні – глибока рана і запікся струмок крові. «Батьку, батьку – думав я. Ти не здався живим. Прощай. Більше Тебе не побачу».

Минали роки. Син Провідника мандрував по таборах Сибіру як помста можновладців за батька. Він згадує: «Далеко від України в сибірських таборах мені снився батько. Молодий, веселий, звинний, а на скроні завжди виднівся струмок крові».

Після 40-річного перебування у різних концтаборах, не зломлений духом, у 90-ті роки, один-єдиний із численної родини патріотів і борців Шухевичів, син Юрій повернувся до Львова незрячим, але свою борню продовжує, виступаючи з патріотичними закликами перед людьми.

Мусимо бути пильними, бо наші недруги продовжують свою чорну справу і після смерті Провідника, очорнюючи його легендарну постать наклепами. Мусимо дати гідну відсіч наклепникам.

Багато дослідників життя цієї нескореної постаті створили численні книжки, статті, кінофільми, щоб сучасне молоде покоління виховували у дусі Героїв України, зокрема, генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича.

У пошуках місця захоронення Романа Шухевича брало участь багато істориків і дослідників, але безуспішно. Мовчало КГБ. Мовчали архіви. Останні два роки тому невідомий вказав, буцімто тіло Провідника перевезено за Збруч і останки втоплено у Збручі. Підводники розшукували на тому місці і знайшли їх. Віддали на експертизу. До цього часу не оголошено чиї останки знайдено. Але на тому місці встановили Пам`ятний Хрест.

Пам`ятаймо і шануймо своїх Героїв. Без них ми не народ, а населення.

Ім`я Романа Шухевича палатиме, як смолоскип, вказуючи шлях наступним поколінням. Як Легендарний Вождь Легендарної Армії, який склав своє життя на вівтар Батьківщини.

Нехай святиться ім`я Твоє, славний Лицарю України!

Емілія СМЕРЕКА,

член районної організації Всеукраїнського історико-просвітницького товариства «Меморіал»,

м. Надвірна.

p style=”text-align: justify;”

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!