25 березня 1999 року пішов з життя Герой України В’ячеслав Максимович Чорновіл
В’ячеслав Чорновіл народився на Черкащині в сім’ї вчителів. Із золотою медаллю закінчив школу, із відзнакою – факультет журналістики Київського університету. Під час випускного вечора в університеті на Володимирській гірці біля могил героїв Крут він поклявся усе життя присвятити справі здобуття Україною державної незалежності. У таборах, в`язницях і на засланні, як журналіст і публіцист, він був лідером боротьби з радянською системою, котру світ сприймав як «імперію зла». Із 1989-го боровся за Україну незалежну, а не перебудовану в складі імперії. Саме на заклик В’ячеслава Чорновола українці сприйняли справу незалежності як реальну і досяжну, своєчасну і можливу.
В`ячеслав Чорновіл та Атена Пашко – у вічності
Чорновіл був головою Львівської обласної ради, народним депутатом України усіх скликань при житті, членом Міжнародної журналістської організації «Пен-Клуб», автором публіцистичних книг, лауреатом Міжнародної журналістської премії, лауреатом Державної премії України ім. Т. Шевченка, членом Української Всесвітньої Координаційної Ради та парламентської Асамблеї Ради Європи, Герой України. Він залишився опозиціонером до всього, що ставало на перешкоді рухові до незалежності України, до Моральної Людини, до Бога, коли бачив відхід із шляху розбудови держави.
У буремний 1989 рік, коли розгорнулися тривалі кабінетні дискусії про долю України з непрогнозованим її майбутнім, В. Чорновіл, подібно до Григорія Сковороди, особисто об’їхав усі області Галичини і на велелюдних народних вічах закликав народ брати свою долю у власні руки, не упустити Богом даний історичний момент і здобути Незалежність для всієї України мирним, демократичним шляхом. Створені на його заклик осередки Народного Руху України забезпечили найважливіші перетворення на місцях із 1989 по 1991 роки, а також участь надзвичайно великої кількості наших людей у таких грандіозних акціях Руху, як всесвітньовідомі Акт Злуки 22 січня і 500-річчя Козаччини у 1990 році, у численних протестних поїздках до Києва під Верховну Раду України. Ще до утворення Руху В. Чорновіл 1989-го став його неформальним лідером, керівником після обрання його головою у 1992 р. і залишався ним до кінця життя.
В`ячеслав Чорновіл трагічно загинув 25 березня 1999 р. Сталося це в автокатастрофі на шосе Київ-Бориспіль. Обставини тієї трагічної події не з’ясовані, до цього часу слідство не завершене. І це дає підставу стверджувати, що з В’ячеславом Чорноволом розправилася система, як це відбулося зі всіми українськими провідниками і геніями: Іваном Мазепою, Богданом Хмельницьким, Тарасом Шевченком, Іваном Франком, Симоном Петлюрою, Михайлом Грушевським, Євгеном Коновальцем, Степаном Бандерою, Романом Шухевичем.
У наш час берім його за зразок патріотизму, служіння українському народові, вірності принципам соборності й демократичного розвитку України. Зберігаймо пам’ять про В’ячеслава Чорновола у нашій свідомості та серцях.
Володимир ПАВЛЮХ,
голова Надвірнянської районної організації Народного Руху України, депутат районної ради.
Пам`яті Атени Пашко
20 березня на 81-му році життя померла відома поетеса-шістдесятниця, громадська діячка, учасниця українського правозахисного руху, дружина В`ячеслава Чорновола Атена-Святомира Василівна Пашко.
Вона народилася 10 жовтня 1931 р. у селі Пруси (тепер Бистриця) Дрогобицького району Львівщини. Голова «Союзу Українок» – із 1991 р. Багатолітній член Політради і Проводу Народного Руху України. Президент Міжнародного благодійного фонду В`ячеслава Чорновола (із 1999 р.), який вивчає, популяризує й увічнює пам`ять цього видатного політичного діяча, зокрема, виданням 10-томника його творів.
Народжена у патріотичній родині, вона уже в 7-му класі писала повстанські вірші, передавала їх в УПА (на кілька з них створено пісні), а у 12-річному віці носила секретні матеріали з рідного села до сусіднього. Мала широке коло спілкування з українською інтелігенцією з-поміж шістдесятників. За свої виступи на захист репресованих діячів української культури неодноразово зазнавала утисків: обшуків, звільнення з роботи і заборон на друкування власних творів (вийшло уже 7 томів).
Вражала своєю простотою й добром у ставленні до людей. У неї було кілька світів. Перший, найважливіший – світ її доньки Ірини і внука Василька, її чоловіка В`ячеслава Максимовича. А другий її світ – Україна.
Не дочекалася пані Атена і результатів розслідування трагедії, пов`язаної з таємничою загибеллю у ДТП її чоловіка, на той час лідера Народного Руху України В`ячеслава Чорновола, справу про яку мляво веде Генпрокуратура, хоча з того часу минає уже 13 років. Рідні вважають за краще, щоб Атену Пашко поховали поруч із її чоловіком на Байковому цвинтарі, хоча місця там украй мало…
Українська література втратила поетесу, котра своїми поезіями увійде до списку найкращих. У 80-их роках друкувалася за кордоном. Із найвідоміших її збірок «На перехрестях» (Мюнхен, 1989), «На вістрі свічки» (Балтимор-Торонто, 1991), «Лезо моєї стежки» (Київ, Смолоскип 2007).
«Це втрата для всіх, хто любив Чорновола і шанують українську національну ідею», – йдеться у некролозі, підписаному Лесем Танюком, Ярославом Кендзьором, Михайлом Косівим, Євгеном Сверстюком, Осипом Зінкевичем, Іриною та Ігорем Калинцями, Стефанією Шубатурою, Богданом Горинем, Мирославом Мариновичем та іншими відомими громадськими діячами, політиками і митцями.
(За матеріалами преси).
Версія для друку
1,053 переглядів
