Магія слова Світлани Ткачук

У святковий Міжнародний день рідної мови працівники бібліотеки провели вечір-зустріч із поетесою, учителькою української мови і літератури, членом літстудії «Бистрінь» Світланою Ткачук.

Про історію свята, значення рідної мови у житті кожного народу розповіла завідувач відділу обслуговування Надія Мартинюк. Представила Світлану Ткачук як яскраву творчу особистість у колі літстудійців Раїса  Грушецька. Перші вірші поетеси надруковані в Сєвєродонецькій, Старобільській, Луганській періодиці. Навчаючись у Сєвєродонецьку, відвідувала літературну студію «Обрій». У 1987-му стала лауреатом премії ім. Бориса Горбатова. Із 1995 р. – член літстудії «Бистрінь». ЇЇ твори друкували у журналі «Перевал», літературних альманахах літстудії «Бистрінь», «Тижневику Галичини», «Народній Волі». Зараз Світлана Ткачук підготувала до друку свою першу поетичну збірку «Осіння партитура».

Як поетеса і як учитель рідної мови, вона плекає поетичне слово, вміє слухати і творити його неповторну музику, гармонію. Сам процес творення приносить їй величезну насолоду, світлу радість: «Як я вдячна, Доле, тобі, що спізнала магію Слова!». Тематика її віршів різноманітна, але все ж таки переважає патріотично-громадянська лірика. Поетеса переймається долею України, пише глибоко-хвилюючі вірші про події історичної минувшини – «Україна», «А земля ревла, немов буй-тури», «Спогади пришпорює вуздечка» та ін. У важку хвилину її лірична героїня вміє стати мужньою і непохитною. Найулюбленіші поети – Леся Українка, Ліна Костенко, Василь Стус, Василь Симоненко, Богдан Томенчук. Головне для поетеси – внутрішній світ людини, чистота її душі, яка вічна, а все інше – проминальне. Про це авторка роздумує у віршах «Старомодно тепер про душу…», «То не кожному вдасться жити…», «Чому душа смутиться аж до смерті». Для людини важливо у житті дотримуватись Божих заповідей, переконана авторка, яка у своїй поезії гостро реагує на несправедливість, адже добро повинне перемагати зло. Не мириться вона з байдужістю, брехнею, лицемірством, фальшем.

Будьмо добрими, будьмо злими,

Одним словом, потроху всякими.

Лиш не будьмо глухонімими,

Та не будьмо лише ніякими.

Лицемірами біймось бути.

Лицеміри – грузьке болото.

Через їхню солодку отруту

Ще до зради була Голгота.

Її пейзажна, інтимна лірика – ніжно-жіночна, сповнена мінорно-мажорним  звучанням.

Тихше. Тихше, моя  Любове,

Не лукавила я тобі,

Просто літо це випадкове.

Просто хмарки ці голубі.

Просто айстри оці довкола,

Просто повно дощу й сльоти.

Просто знову пташине соло,

Та не просто у всьому  Ти.

Світлана Ткачук розповіла присутнім про першу збірку поезій, про діяльність дитячої літературної студії, яку вона очолює, відповіла на питання аудиторії, прочитала найновішу поезію.

 Поет Степан Писуляк високо оцінив  художній рівень поезії Світлани Ткачук, зауваживши, що вона «хворіє поезією», а не просто займається віршуванням. Але цей «вірус» метафори приносить людям тільки душевне піднесення. Він прочитав свій вірш-посвяту поетесі «Оте дівча з терновими очима».

У своїй поезії «Музі» поетеса щиро зізнається:

У вишиванці ніжній полатаній,

В постолах, що старезні, як світ,

Ти до мене прийшла, як на сватання,

Мандрувала з далеких орбіт.

Ох, напевно, з дороги стомилася,

Поки йшла по важкій крутизні.

Як я вдячна, що ти не спізнилася,

А прийшла й посміхнулась мені!

Ти зайшла аж душа пробудилася,

І виводила світлі ноти.

У обіймах твоїх утопилася

Без скорботи.

Слова привітання   і  вдячності за свято для душі  мовила директор централізованої бібліотечної системи Марта Кушнерчук, побажавши їй творчих злетів, натхнення, нових ужинків на поетичній ниві і щоб  на  її життєвому шляху завжди  цвіли такі червоні троянди любові від щирих  її шанувальників, які їй подарували.

Раїса ГРУШЕЦЬКА,

завідувач відділу краєзнавчої літератури центральної районної бібліотеки.