Газета по-надвірнянськи
 

Героїчна боротьба ОУН-УПА у 1940-1950 роках на теренах Надвірнянщини

27 липня 2012, 14:20 | Рубрика: Духовність Версія для друку Версія для друку 953 переглядів

(Продовження. Поч. у 76-78 від 20 липня ц. р.)

Головним завданням СБ ОУН (служби безпеки) була боротьба з радянськими агентами, провокаторами, зрадниками. У Надвірнянщині діяли у 1944-1945 рр. «Бродич», «Варнак», «Сулима» – повітовий СБ Станіславського надрайону (Григорій Вацеба); «Пісня»-Василь Бойчук із смт. Делятин – надрайонний провідник СБ у 1944-1945 рр.; «Партизан»-Бойчук Михайло (с. Цуцилів) у 1945–1947 рр.; Василь Сікач-«Левко» (с. Тисменичани); Дмитро Романюк-«Вовк» (с. Лоєва); Ілько Ференчук-«Богун» (с. Зелена); Чумбей Василь-«Веселий» (с. Цуцилів).

У роки Другої світової війни перед українським народом постало питання: або добровільно скоритися окупантам, або створити збройні формування і боротися за самостійну Україну. І десятки тисяч кращих синів і дочок України пішли в УПА, стали підпільниками. Загони УПА, створеної 14 жовтня 1942 р. на Волині, були структуризовані на зразок регулярної армії і діяли майже на всій території України – УПА-Захід; УПА-Схід; УПА-Північ; УПА-Південь. Найбільш боєздатною з цих чотирьох груп була УПА-Захід (Галичина, Закарпаття, Буковина), яку очолював член Головного проводу ОУН, командуючий генерал-хорунжий «Богдан» – Олександр Луцький. Тут було задіяно 82 тис. повстанців.

27 січня 1944 року за наказом Головного військового штабу УПА всі відділи УНС реорганізовано на оперативну групу УПА-Захід під командуванням полковника Василя Сидора-«Шелеста». До цього часу збройні формування на Станіславщині називалися «Українська народна самооборона» (УНС), командиром був «Дзвінчук»-Іван Белейович із с. Микуличин. У складі УНС Станіславщини діяли: курінь «Гайдамаки» (курінний «Хмель») і «Чорні чорти» (курінний «Липей») та відділ особливого призначення (чотовий «Різун»). Кожний вояк УНС, а пізніше УПА, від Головного Командира до простого стрільця залишався закритим для посторонніх, навіть, для приятелів псевдонімом, тобто прибраним ім`ям. Розкриття псевдо дозволялося тільки після смерті даного революціонера, і то лише тоді, коли це не може стягнути репресій на його рідню, ні пошкодити справі.

У зв`язку зі зміною ситуації на радянсько-німецькому фронті і наступом Червоної Армії взимку-навесні 1944 р. на західноукраїнські землі, кардинально змінюється і ситуація у Галичині. Фронтові частини більшовиків вступають безпосередньо на територію, де перебувають сотні і курені УПА. Попри намагання УПА не вдалося уникнути боїв із наступаючими фронтовими частинами. У квітні 1944 р. у Гурбенських лісах на Рівненщині близько 30 тис. солдатів фронтових частин і бригад НКВД при підтримці танків і літаків взяли участь у каральних операціях проти вісьмох повстанських куренів. Після того, як повстанці зазнали значних втрат, за наказом Романа Шухевича – Головного командира УПА, категорично заборонили повстанцям вступати у бій з фронтовими частинами. Подих фронтових подій відчувався і в Надвірнянщині. Навесні 1943 року почалося формування дивізії СС «Галичина». Зі Станіславської округи до неї записувались, у першу чергу, старшини колишньої польської та австрійської армій, усього 21 тис. юнаків.  Першого травня 1943 року у Надвірній відбулися збори жителів міста та навколишніх сіл, на яких комісар Надвірнянського повіту і повітовий військовий референт Володимир Феданків закликав молодих хлопців вступати у дивізію. У місті розклеїли листівки, відповідну роботу проводили священики. Одну групу добровольців із Надвірної відіслали на пересильний пункт до Станіслава, більше  30 чоловік – на нафторозробки до Биткова, де бракувало робочої сили. Більше 100 чоловік з`явилися із Білих Ослав, 25 – із Пнів`я, із Добротова – 14.

Влітку 1943 р. з`єднання ковпаківців, а саме, у липні-серпні у  Надвірнянщині вело запеклі бої з німцями на карпатських вершинах та на горі Діл біля села Заріччя. Керівництво УНС стосовно ковпаківців вирішило тримати нейтралітет. Враховуючи, що ковпаківці б`ють фашистів, а більша частина з`єднання є вихідцями з північно-східних областей України, тому керівництво УНС робило спробу схилити їх до спільних дій у боротьбі за самостійну Українську Державу. З цією метою вели переговори на всіх рівнях. Однак, це не сподобалося Москві і звідти надійшов наказ – знищити Руднєва – комісара з`єднання. Одержавши вказівку від Сиромолотного, секретаря ЦК КП(б)У, радистка Аня Туркіна, агент НКДБ, вбиває Семена Руднєва 4 серпня 1943 року в урочищі Ділок під час бою.

Значно активізує свою діяльність ОУН та її збройні формування. Повстанці, які відчували брак зброї, продовольства, одягу, роблять сміливі напади на військові склади фашистів. 23 березня 1944 року напали на військовий склад у Делятині. Організатори нападу – «Ігор», «Пожерета», «Пісня», «Чорногора» та «Сірко». Для цього задіяли понад сто пар коней із возами з Білих Ослав та Чорних Ослав, Чорного Потоку. Розвідкою керував «Пісня». Розробили план на випадок, коли б фашисти спробували перешкодити здійс­ненню операції, а саме: «Пожерета» частину стрільців послав на Гориш (Делятин). Це в тому випадку, якби німці наступали з боку Яремча та Микуличина. «Ігор» другу заставу розташував на роздоріжжі між Делятином і Надвірною, на випадок якби німці наступали з боку Станіслава або Надвірної. Третя застава розташувалася у Лючках (Косівський район), щоб закрити шлях фашистам із Коломиї та Косова. Близько 10-ї год. вечора прибули вози до бази, зв`язали сторожа і стали завантажуватися цукром, консервами, крупами, борошном, одягом. За годину завантажили близько 125 возів. По дорозі «Пісня» організував напад на делятинську аптеку і медикаментами поповнили повстанські вози. Під командуванням «Ігоря» валка рушила через Заріччя у Білі Ослави. Частину трофеїв відправили в Чорні Ослави, частину – у Чорний Потік, решта – у Білі Ослави. Припасене майно надійно заховали у пивницях, стодолах, таємних схронах. Цього випадку гестапо так просто би не залишило. Однак, наближався уже фронт і фашисти більше дбали про своє життя, ніж про добро рейху.

Навесні 1944 р. повстанські відділи у Надвірнянщині переходять до активних бойових дій проти окупантів. У квітні того ж року відбувся бій на Глодищі під Рафайловим (Бистриця), в якому вояки під командуванням «Довбуша»-Луки Гринішака з допомогою місцевих боївок розгромили військову частину вермахту і жандармерії. Знищили начальника жандармерії та двох офіцерів, а солдатів роззброїли та відпустили. Захопили також автомобіль і багато возів зі зброєю. У тому ж місяці відбувся бій з великою частиною мадярів у Зеленій на присілку Фентиралі, в якому полягли п`ять стрільців із сотні «Довбуша». 14 квітня український повстанський відділ у складі 85 старшин і стрільців у Биткові сміливо атакував польсько-більшовицький підрозділ. У ході запеклого бою знищили близько 100 і 40 поранено солдатів, у т. ч. автомобіль із чотирма більшовицькими чинами. На  допомогу енкаведистам із Надвірної вислали допомогу, у т. ч. танки. Проте повстанці вчасно й організовано відійшли у гори, втративши при цьому двох вбитими і одного поранено . Наприкінці травня 1944 року мадяри великими силами напали на присілок Черник, де знаходилася сотня «Крука». Стрільці сотні та боївка СБ «Лиса» відбили напад мадярів. Пізніше сотня «Крука» розгромила партизанський більшовицький загін, командира якого Кулагіна вбили і забрали зброю та медикаменти.

Іван КМЕТЮК,

учитель Лоївської ЗОШ І-ІІІ ст., заступник голови райорганізації Всеукраїнського історико-просвітницького товариства «Меморіал» ім. В. Стуса.

(Продовження)

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!