Газета по-надвірнянськи
 

Героїчна боротьба ОУН-УПА у 1940-1950 роках на теренах Надвірнянщини

20 липня 2012, 11:01 | Рубрика: Духовність Версія для друку Версія для друку 1,055 переглядів

Значний внесок у національно-визвольних змаганнях за волю і власну Українську Державу в грізні роки Другої світової війни і буремного післявоєнного лихоліття внесли жителі Надвірнянщини. Наприкінці червня 1941 року радянські війська покинули Надвірну, підірвавши при цьому електростанцію, спалили нафтосховище, прикордонники підірвали будинок пошти, спалили штаб застави та продовольчі склади. Щоб не допустити безпорядків, ОУН організувала місцеве самоврядування і поліцію. Степан Іроденко за дорученням організації вивісив синьо-жовтий прапор на ратуші. 1 липня 1941 року у місто вступили мадярські війська. Криваві сліди злочинів радянської влади були залишені під горою Городище та в урочищі Буковинка, де знайшли 82 трупи. Деякі були закопані живими, багато з поламаними ребрами, майже в усіх руки зв`язані колючим дротом.

Не відставали від «визволителів» і «будівничі нової Європи». У листопаді 1941-го в лісі біля Надвірної гестапівці розстріляли майже 3500 євреїв, 20 червня 1942 року фашисти заклали у Надвірній єврейське гетто, куди звозили євреїв з цілої округи. З серпня по жовтень розстріляли більше 5 тис. євреїв, зокрема, в околицях Лоєви у вересні 1942-го розстріляно більше 2 тис. євреїв із навколишніх сіл та Закарпаття.

У жовтні 1941 року місто Надвірну зайняли німецькі війська, почалося переслідування українського національно-визвольного руху. Зокрема, 6 жовтня 1941 року знищили групу членів ОУН і мирних українських жителів. Ув`язнених загнали в приміщення польської школи, що на вулиці Пнівській, і підпалили. Крім того, людей вивозили на примусові роботи до Німеччини. Наприклад, з Надвірної вивезли 282 людей, із Білих Ослав – 116 чоловік, 82-х розстріляли 4 серпня 1943 року за участь нібито в допомозі ковпаківцям, 28 лютого 1944 року в селі Заріччя розстріляли 29 жителів, а в 1942-му в Надвірній – 529 осіб. Насамперед розстрілювали інтелігенцію, 17 листопада 1943 року на площі перед драмтеатром у Станіславі розстріляли 10 надвірнянців. Серед них директор повітового союзу кооперативів Іван Гречківський, повітовий урядовець Василь Бобрецький, купці Михайло Андрійович, Василь Йосипенко, комендант української поліції Василь Хроменко…

Членами ОУН були Іван Гречківський – один з організаторів УПА Карпатського краю; Василь Бобрецький відповідав за озброєння та боєприпаси на відтинку Ворохта-Делятин; Мирослав Штуняк – власник явочної квартири. 27 листопада 1943 року німці розстріляли у Ворохті 10 українських патріотів, серед них 4 надвірнянців, у т. ч. надлісничого Івана Левицького та лісничого Василя Наливайка.

У роки незалежної Української держави 17 жовтня 1993 р. з участю тодішнього отця-декана Григорія Сімкайла по-християнськи перезахоронили 10 українських патріотів, останки яких відкопали в урочищі Лазорсьому між Ворохтою та Татаровим. Організувала перепоховання голова надвірнянського районного товариства «Меморіал» Олександра Зварчук. Усі скелети поміщені в одну велику труну і заховані в могилу «Борцям за волю України» з південно-західної сторони навпроти Собору Благовіщення Пресвятої Діви Марії у Надвірній.

Тому у відповідь на жорстокі репресії, розстріли, примусове вивезення людей на роботи до Німеччини зростає збройний супротив загарбникам у створенні організації Української Національної Самооборони (УНС). На теренах нашого району організовували перші відділи УНС член крайового проводу ОУН Микола Байляк-«Перун» (із Гаврилівки), районний провідник СБ Дмитро Романюк-«Вовк» (із Лоєви), військовий референт Михайло Лукач-«Цяпка» із м. Солотвино, тереновий провідник ОУН Василь Маланюк-«Дух» із Цуцилова. Водночас крайовий провід ОУН направляє члена проводу «Перуна» із с. Гаврилівка із завданням знайти місце для вишкільного табору для майбутніх повстанців. Таке місце підшукали у важкодоступних горах біля гори Рокити Юрій Дранчук-«Турист» та Михайло Поварчук-«Ігор» із Білих Ослав. Там вишкіл проходили молоді хлопці із Білих Ослав та Чорних Ослав, Чорного Потоку, Микуличина, Дори. Крім того, вишкільні табори діяли в с. Пасічна, за Ворохтою, на полонині Малиновище Богородчанського р-ну, в с. Зелениці, с. Цуцилів (вишкільний табір УЧХ), на Лузі (Літовищі) біля Делятина.

Оскільки тривала Друга світова війна й українці не мали власної держави, то ОУН фактично взяла на себе цю роль. Всю територію нашої області поділили на станиці, кущі, підрайони, райони, надрайони. Відповідно до цього у кожному селі підпільно працювали станичні, харчові, зв`язкові та інші підпільники. Успішно організовували вишкільні сотні, які згодом стали куренями. Терен дії ОУН-УПА був насичений підпільним збройним людом, який, у свою чергу, був організований у дисципліновану структуру станиць, кущів, котрі, у свою чергу, постачали продуктами, медикаментами, зброєю, одягом, і людським поповненням УПА. Все діяло так, як новий годинниковий механізм. Одночасно ОУН створює підпільні осередки у селах. Так, у селі Фитьків на початок 1943 року створили осередок ОУН у кількості 15 чоловік (станичний Попович Михайло-«Мирон») та жіночу сітку із 11 чоловік (станична Головінська Параска). У жовтні 1943-го тут з`явилась юнацька сітка із 12 чоловік (провідник Пилип`юк Іван-«Грім»). У 1944-1945 рр. ще 8 чоловік та 6 жінок поповнили ОУН. Влітку 1944 року члени ОУН (юнаки) Микола Дмитрук та Михайло Івануляк переховали 7 ручних кулеметів, набої, амуніцію. У серпні 1944 року 7 жителів Фитькова вступили в УПА, 6 – у боївку СБ, а в листопаді того ж року – ще 20 чоловік поповнили лави УПА.

Візьмемо для прикладу структуру Ланчинського району. Районний провідник «Дух» – Маланюк Василь. У районі діють структури радянської влади: райком компартії, райвиконком, військкомат, відділи – НКВС, освіти, охорони здоров`я, культури тощо. А в той же час у Цуцилові підпільно працюють повстанські структури, а саме: організаційний відділ ОУН (керівник Кулик Василь-«Скорий»); господарчий керівник – Михайло Клюфінський; пропагандистський референт – Ярослав Петрівський «Трембіта»; СБ – Василь Чумбей «Веселий»; вишкільна база УЧХ – лікар-хірург «Сойка».

Солотвинський, Надвірнянський і Ланчинський райони становили надрайон, провідником якого у 1943-1949 рр. був Дмитро Черево-«Промінь» із с. Росільна Богородчанського р-ну. У складі надрайонного проводу діяли такі референтури:

1. Провідник Дмитро Черево-«Промінь» (1943-1949 рр.), із 1949 року – Лука Гринішак-«Довбуш».

2. Військовик-зброяр – Степан Гречко-«Богун» (перед тим «Шпак», «Шугай»).

3. Пропагандист «Вихор» (1944-1945 рр.), «Дир» (1945 р.).

4. Господарчий – Михайло Кметюк (1943-1945 рр.), «Нанашко» (1945-1946 рр.), «Віктор» (1946-1949 рр.).

Надвірнянський надрайон підпорядковувався Станіславській окрузі. Машиністкою-друкаркою надрайонного проводу була юна Павліна Бойчук-«Ореля» із Делятина. Серед районних провідників Надвірнянського району слід згадати Цапея Івана-«Мороза» із с. Зелена (1944-1948 рр.), Юрія Гуменюка-«Тарас», с. Білі Ослави (1948-1951 рр.), Михайла Поповича-«Лева» із Фитькова, Поварчука Михайла-«Ігоря» із Білих Ослав (1944-1949 рр.).

Іван КМЕТЮК,

учитель Лоївської ЗОШ І-ІІІ ст., заступник голови райорганізації Всеукраїнського історико-просвітницького товариства «Меморіал» ім. В. Стуса.

(Продовження)

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!