Газета по-надвірнянськи
 

Літстудії «Бистрінь» – 25

6 липня 2012, 14:54 | Рубрика: Духовність, Культура, Мистецтво, Свята Версія для друку Версія для друку 978 переглядів

Бути почутими

Дорогий читачу! До Тебе сьогодні знову йде, немов на прощу, Твоя давня і вірна подруга – літературна студія «Бистрінь». Іде поступом твердим і впевненим, іде вагомістю творчих здобутків з вірою у те, що Ти приймеш її з усією душею, бо рідне Слово, що найперше «…було у Бога», наша материнська Мова – це не просто звуки і рядки, а душа народу нашого споконвічного від прасивого Трипілля до нинішніх неспокійних днів.

Цей випуск літературної сторінки «Бистріні» небуденний, а святковий, ювілейний, бо, власне, 25 років тому, саме «на Івана, на Купала», в редакції газети «Народна Воля», якою керує від дня її народження відомий і неординарний журналіст Іван Гриджук, вперше зібралися літературні сили Надвірнянщини і з-поза її меж, які прагнули передати читачам через художні засоби мовного спілкування радість пізнання світу, поглянути на нього через призму власного світогляду, етичних і моральних якостей, засвітити небо в очах шанувальників «красного письменства», а разом з тим – бачити Сонце навіть у похмурий день.

Щопершої п`ятниці кожного місяця в міській бібліотеці для юнацтва збирається наша дружня літературна родина, аби побачитися, послухати нові твори, обговорити їхній художній рівень, по-дружньому посперечатись чи підтримати один одного, допомогти. Ми різні за віком, рисами характеру, сприйманням подій, за експресією душі чи внутрішньою стриманістю, але немає і не може бути проявів зверхності над кимось, несприйняття іншої думки, поділу на мудріших і меншовартісних – нас об`єднує в одну міцну і дружню сім`ю лише Велика Любов до рідної Батьківщини, материнської мови, української книги, адже це «собори душ наших». Так ми виховали самі себе, такими нас робить  золота Надія бути почутими. Нині цинічні українофоби-клятвовідступники Держави нашої марять у снах і наяву придушити, принизити, упослідити мову Шевченка, Франка, Лесі Українки, Ліни Костенко та нескінченно багатьох інших українських світочів і любомудрів. Тому мусимо стояти вдень і вночі в Її обороні, бо Істина глаголить нашими устами, нашим рідним Словом, в якому закорінена історична сутність українського народу.

Отож, в ювілейний випуск літературної сторінки, у свої невеликі за обсягом, але посутні за змістом, твори ми, «бистрінці», намагалися вкласти власні образні враження, свідомі і підсвідомі відчуття, романтизм і ліризм, порухи душі кожного, які несуть в собі набагато глибший зміст, аніж просто слова, занесені в рукописні рядки.

Прийми їх, дорогий читачу, як своїх друзів, і ми будемо почутими!

Нестор ЧИР,

член Національної спілки письменників України,

керівник літстудії «Бистрінь».

—————————————-

Нестор ЧИР

Рідне слово

   Я обнімаю слово.

               М. Вінграновський

Нехай щемливе до безкраю,

нехай побите градом лих,

я Рідне Слово обнімаю,

допоки розум не затих.

Його на манівці пускають

ті, найлютіші серед нас,

а я люблю та обнімаю

крізь проминальний час.

Хай від образи часто плаче,

хай ворог виставив ряди,

та Слово наше вічно зряче,

зі знаком оклику завжди.

Тепер, коли сваволі много,

усяк герой, не стрінь кого.

…Во ім’я Господа святого,

рятуймо Слово й Дух його!

Воно людські надії гріє,

цвіте волошками в житах,

в душі світанком затепліє,

коли чомусь душа в снігах.

Воно розрадить чи порадить,

а чи з тобою помовчить у тишині,

на Бога ради, якщо від смутку загірчить.

Як Україна враз покличе,

щоби зарадити в біді,

воно всім серцем закурличе,

зібравши сили молоді.

У розторопах дріб’язкових

склонімо чола до розп’ять.

Коли говорить Рідне Слово,

хай інші мови помовчать.

м. Надвірна

—————————————-

Оксана АНДРУХОВИЧ

*  *  *

Знову осінь поквапливо відраховує дні,

Лиш хвилинку для зустрічі подарує мені

З цим обличчям усміхненим, пильним зором з-під вій –

Добрий день, мій спасителю, лікарю мій!

Лист кленовий, золочений тихо ляже до ніг,

Враз мені напророчивши сто щасливих доріг,

І у серці появляться безліч добрих надій –

Цим завдячую щиро Вам, лікарю мій!

Час каштаном закотиться у вологу траву

І відслонить несподівано сторінку нову.

Тож за те, що сказали Ви: «Жий і зорій!» –

До землі Вам вклоняюся, лікарю мій!

Я торкнуся до Вашої ледь-ледь чутно руки,

Незгасаюче «вірую» пронесу крізь роки,

І завжди пам`ятатиму навіть в млі сніговій

Образ Ваш дорогий, любий лікарю мій!

с. Микуличин.

  —————————————-

 Роман БЕНЮК

Таємна професія

Питається син у мами:

– Де подівсь мій тато?

Не збагну ніяк ночами

Вже років багато.

– Не тебе одного, сину,

Мучить це питання,

Бо таємно нас покинув,

Пішов на завдання.

– Так він що у нас розвідник? –

Синочок шепоче.

– Аліментник він й негідник,

Платити не хоче.

м. Надвірна.

  —————————————-

Мирослава ГОРДЄЄВА-МЕЛЬНИК

* * *

Душа у творця – то покинутий острів

в житейському вимірі вічних утрат,

бо першим зречеться найближчий апостол,

чи викопа яму улюблений брат.

Товчеться чомусь по душі повно люду:

то задум непевний, то рими нема.

…Чому ви звалили гріхи на Іуду?

Христа не Іуда розп`яв, а юрма.

Оті, що кричали спочатку  «Осанна!»,

а потім «Розпни!» у трагічний момент.

Тебе возвеличать й розіпнуть так само,

якщи ти Месія… тим більше – Поет.

с. Саджавка

  —————————————-

Олександр БУКАТЮК

дитинство кохання

дитинство нашого кохання

ще грається у піджмурки цілунків

тримаючись за руки із промінням

всіх сонць в безмежнім всесвіті всього

щоби рости або померти раптом

у переддень безжальної розлуки

навіки розчинившись в наших душах

що породили лагідність торкань

якщо рости

то слів не треба зайвих

бо щастя мовчазливо невимовне

у розквіті своїх бентежних митей

що вічність заколисують п’янку

під музику голублячих обіймів

під погляди на світ немов уперше

коли нам небо матір’ю здається

бо носить нашу ніжність на руках

смт. Битків

  —————————————-

Ярослав ГАЙДАШ

Два етюди

1. Ранок

Чи приходилось вам хоч раз

Вловити той бентежний час,

Ту мить пробудження природи,

Як обрій міниться на сході?

Щебече соловей під ранок.

Зоріє… Скоро вже світанок…

Впав перший промінь на росу

І освітив усю красу.

Подув легенький вітерець,

Хитнув ромашку і чебрець,

Волошки у житах ожили,

Долоньки пелюсток розкрили.

Колосся в полі захиталось,

Помалу сонце піднімалось

У просторі над небозводом –

Проснулась матінка-природа.

2. Вечір

Лягли вечірні сутінки в долину,

Колише вітер листя на вербі.

Довкіл розлились пахощі калини,

Криничний журавель стоїть в журбі.

Біля гнізда зібралися лелеки.

Згасає день у сонця на брилі.

Стихає все, лиш чути десь далеко

Собачий гавкіт в іншому селі.

Жевріє каганець в старій хатині,

Вечеряє родина за столом.

Гойдається колиска… спить дитина

Солодким, наче казка, тихим сном.

с. Верхній Майдан

  —————————————-

Уляна ВОВЧАНЧИН-ГРИЦЮК

Вчора

А ти помітив, як учора спала

Картата осінь серед хризантем,

Як я щасливою вже вкотре стала,

Зігріта ласкою й твоїм плащем?..

Осіння мжичка вечір не псувала,

Блукала мокрим листям ностальгія…

В твоїх обіймах вчора відчувала,

Як мрія, що здійснилась, серце гріє!

с. Пасічна

—————————————-

Дмитро ЛЕВКУН

Втрата

Стрілкою годинник час спинив

І запанувала дивна тиша.

Сльози щоками побігли нишком…

Але ні – це тільки сни. Це сни!..

Я з молитвою лишився сам

В ясний день, а, ніби, серед ночі.

Журавлем Вас наздогнати хочу –

Та межа! Я – тут, Ви – в небесах.

… Перевівши подих, час побіг,

Бо не стоптана ще довга стежка…

Хоч людей Землі він може стерти –

Вічність з серця витре тільки біль.

с. Чорні Ослави

  —————————————-

Уляна ІЛЬЧИШИН

Життя…

Життя солодке!

Змащені медом перші нотки.

Чи рай той мед?.. Так, насолода,

Якщо не знудить при нагоді.

Життя примхливе:

Крізь біль міцні дарує крила,

Сумному втішно тисне руку –

Отак звучить його наука.

Життя реальне!

Його удари все ж повчальні:

Чим більше б’є – тим більше треба,

Щоб очі піднялись до неба.

Життя глибоко

Кидає вниз і світлим оком

Спостерігає: чи втопився,

Чи все ж поплив і не розбився.

Життя вирує!

Надію й віру серця чує,

Любові віддано навчає,

За труд – сторицею вертає.

м. Надвірна

 —————————————-

Марія ЄРМАКОВИЧ

Могутній Царю

Могутній Царю неба і землі,

Прийми мої молитви і прохання!

Прости, Святий, я у гріха в петлі –

Тому прошу: обмеж мої страждання.

Приходь до мене, Господи, у снах,

І розкажи, навчи, як треба жити.

Повідай і про рай на небесах,

І як Твою повагу заслужити.

Тобі я, Боже, дякую завжди

За день, за ніч – і хрест кладу на груди.

Якщо мене схорониш від біди,

Твоє ім’я я славитиму всюди.

Прийми моє, Всевишній, каяття,

Від горя захисти, Владико щирий,

І від спокус рятуй усе життя,

Святий наш Боже добрий, справедливий.

с. Саджавка

  —————————————-

Оля ПИЛИП`ЯК

Рондо* тиші

Десь на межі ще ночі і вже майже дня, коли ліниво позіхає соловей, кімната дражнила порожнечею і, здавалось, розросталася на очах. Морфей неохоче здавав позиції, спокушаючи теплими обіймами, і я ледь не згоджуюсь на зраду. Але твої медово-мигдальні поцілунки ще не згасли на устах… І тиша, що наспівує рондо. І кроки (точно твої, я знаю їхній голос). Вслухаюсь…

Ти не втрачаєш часу, ідеш до мене. У твоїх руках сонце… Звідки!? Я ж не просила навіть зірку!.. Розумію. Ти все одно не поясниш, не любиш говорити і без того солодкі слова. А я вмію переглядати в твоїх очах німі фільми і слухати твої думки, що звучать тільки для мене. І тишу, що наспівує рондо.

З тобою я просто щаслива! Хіба нам потрібні слова?..

*Рондо (італ.) – музична п`єса жвавого характеру.

с. Гаврилівка

  —————————————-

Ганна ПОПОВИЧ

Випадкова зустріч

Отих очей, що сині, як блавати,

Мені бракує, аби вікувати,

Тож часто в спогад навертатись мушу,

Який крізь роки заглядає в душу.

Ті сині очі… О, коли то було!..

Я думала: згубилося, минуло –

Та помилилась… Дотепер баную,

Що ти з другою по житті мандруєш.

Це ж я тебе в її віддала руки!?..

Мов тінь, хитаюсь… Серце рве розпука,

Що у простому не порозумілись

Й любов’ю, наче сонцем, не зігрілись.

…І раптом – зустріч! Просто випадкова,

Така жадана і безпомилкова,

Ті ж сині очі, мов шматочки неба,

Що манять світлом чаклуна до себе.

Але… пройшов ти, наче звук лісами,

Ріка печалі розлилась між нами,

Лишивши голубінь очей, як небо.

А, може, інших?.. Інших – ні, не треба.

с. Яблуниця

  —————————————-

Людмила ДЕРЕВ`ЯНКО

Одкровенне

На все своя пора і час,

І вороття я не бажаю,

Бо вибирає кожен з нас

Те, що в душі переважає.

Ось і настав день перемін:

Чим Дух живився – те звершилось.

Крізь життєствердний простогін

До нас явилась Божа милість.

Мій Господи, упокори,

На Тебе серцем уповаю,

Земне в мені перебори,

Бо я Тобі служити маю!

Моє бажання лиш одне:

Нехай Твоя вершиться воля.

Я вибираю неземне,

І Ти – Володар мій у долі.

м. Надвірна

  —————————————-

Василь ПРОЦЮК

Знання і Правда

«Як у слові моїм позостанетеся,

Тоді справді Моїми учнями будете,

і пізнаєте правду, – а правда Вас

вільними зробить».

Єв. від Івана 8.32

 

Вчених мужів сьогодні, як грибів

Після дощів осінньою порою.

Озброївшись знаннями до зубів,

Вони воюють з Правдою святою.

А Правда терпить, бо шанує їх,

Засліплених гординею й пихатих.

Їм, бачте, заважає власний гріх

В Христі Ісусі Істину пізнати.

Знання сліпить, як мудрості нема.

Нерозуміння – то лиш брак любові.

Де недостатньо світла – там пітьма,

А світло Правди криється у Слові.

м. Івано-Франківськ

  —————————————-

Василь РАВЛЮК

* * *

Коли усміхаєшся ти,

Перестає падати холодний дощ,

Розпускаються запашні квіти,

В небі з’являється діамантова веселка,

Пташки починають співати бадьорі пісні

Про безсмертне і вірне кохання.

І я готовий стати однією з цих пташок,

Щоб хоч на мить опинитися поруч з тобою,

Такою стрункою і блакитноокою красунею.

Прекраснішої і милішої за тебе

Немає у цілому світі.

  —————————————-

Світлана РУДНИЦЬКА

* * *

Я відчуваю слів твоїх тепло

однаково – на відстані чи близько.

І все, що буде, є і що було,

зв`язалося між нами в долю-нитку.

Я так тебе кохаю, рідний мій,

і дякую, що ти живеш для мене!

У світ моїх щонайсвітліших мрій

Любов прийшла твоя благословенна.

м. Івано-Франківськ

  —————————————-

 Марія СТЕФУРАК

* * *

Хотіла б я в гори злетіти,

Де тишу сполохує вітер,

Таїнно шепоче щось вітам…

Хотіла б у гори злетіти.

Хотіла б у травах сховатись,

Засмагнути в сонячній ватрі,

Коханням чиїмось назватись…

Хотіла б у травах сховатись.

Хотіла б миттєво відчути,

Як в світі стає все добріше,

Як в ритмах співаються вірші…

Хотіла б миттєво відчути.

Хотіла б не втратити віру

У дерево мужнього роду,

Не зрадити свого народу –

Хотіла б завжди мати віру.

м. Надвірна

  —————————————-

Світлана ТКАЧУК

* * *

Я мову рідну серцем пізнаю.

Я нервами її перебираю,

Душею стоголосо відчуваю.

У ній народу мого гіркота

І роду відчайдушного коріння

Переплелися через покоління.

Вона всесило рветься у світи,

В її очах ми мусимо відбутись –

І бути!

с. Тисменичани

—————————————-

Данута СЕМ`ЯНІВ

Емігрантка

Вже ніч сховала сонце. Пора спати.

Зоря яскрава дивиться на хату,

голубить сині оченята сяйвом –

і сняться дітям в небі синім мальви.

До сну чужих уклала «няня-мати»,

а вдома – двійко рідних… Колихати

їх буде вітер теплий чи холодний,

а, може, поле чисте й благородне.

«Якби ж то мала крила – полетіла б,

своїх любов`ю щедро обігріла!..

Але нема…» – в далекім Лісабоні*

молилась жінка в низькому поклоні.

Листи до серця від синочка й доньки

тулила, де на кожному – долонька,

щоб мама чулась часткою родини

і думкою торкалась України

*Лісабон – столиця Португалії.

м. Івано-Франківськ

  —————————————-

Галина ХРИСТАН

Всі свої

Приїхали китайці новий завод будувати в Калуші. В «піднебесній» родичі хвилюються, переживають, бо молоді-зелені, ще очі добре не відкрили на життя. Телефонують їм часто:

– Як ви там, на чужині?.. У тих далеких горах, куди і сам Батий не доходив?

Сини їх заспокоюють:

– Не  хвилюйтеся,  все  добре.  Тут  всі  свої.  Навіть  мова така  сама. Помешкання тут взимку – ХА ТА, а влітку – КО ЛИ БА. Вже й друзів маємо: один – НИ КО, а другий – ВА СИ.

А китаянки своїми проблемами переймаються, ревнують до невідомих іноземок:

– А дівчат як звуть?.. Чи гарні?.. Чи такі, як ми?..

– Хвай ні, хвай ні, такі як ви! І називаються так само, як у нас: ДА РУ СІ, НУ СІ, ЛЮ СІ.

с. Саджавка

  —————————————-

Мар’яна ЯНКО

* * *

Я йду і тихо озираюся назад.

Озираюсь, шукаючи куточок чогось

теплого і рідного.

Заплутавшись у всьому

і будучи на грані істерики,

шукаю вирішення і спокою…

Шукаю Бога…

Іду до тебе, мій Ісусе,

бо знаю, що лише в Тобі

єдиному  знайду порятунок,

знайду тишу й усамітнення…

Шукаю розмови з Тобою…

Плачу…

   Сумую…

               Але живу…

с. Тисменичани

2 коментарі

2 коментарі до “Літстудії «Бистрінь» – 25”

  1. Михайло Андрійович коментує:

    Беру до рук газету “Радянська Верховина”. Читайте Леніна, читайте…” писав( закликав) у 87-му Нестор Іванович.Про хрест його ноші знаю. Але ніколи не буду захоплюватися його творчістю. Дітям закажу, іншим скажу, щоб Іудиними памфлетами не захоплювалися.

  2. Михайло Андрійович коментує:

    Тихо озирайся назад.

    Озирайся, шукаючи куточок чогось

    теплого і рідного.
    НЕ ВЧИ НАС!

    Заплутавшись у всьому

    і будучи на грані істерики,

    шукай вирішення і спокою…

    Шукай Бога… Несторе Івановичу!
    Вірш хтось написав з Тисменичан,
    я його лиш перепрофілював.

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!