Газета по-надвірнянськи
 

Підкови діда Олекси несуть щастя

20 липня 2012, 10:52 | Рубрика: Духовність Версія для друку Версія для друку 360 переглядів

«А в коваля серце тепле»

 Іван Франко.

Скільки себе пам’ятаю, скільки доводилося бачити цього чоловіка, завжди дивувала організованість в праці: чи то на городі з косою, чи з відерком, коли обривав яблука, а чи за ковальською справою. Пам’ятаю, вмощувались фірмани шнурочком попід плотами, чекаючи коли дійде черга, бо кращого коваля, щоб підкувати коня, в окрузі не знали. А він спокійно підійде, прилаштує підкову і ось… кінь «взутий». Пам’ятаю, бо ще школяркою бачила, а хата його біля школи. Акуратність в усьому:в одязі, в господарці і в роботі. Гадаю, справжній майстер має бути зразковим в усьому. А справжній коваль має справу з підковою, а підкова – на щастя, тож скільки щастя має у своєму житті коваль?..

Хочу розповісти про свого односельчанина, сивого, доброго дідуся Олексія Дмитровича Янка. Якщо вам доводилося побувати хоч на одному зі свят у нашому селі Добротові, то могли бачити, як він отримує грамоти, подяки, нагороди, як вояк УПА. Я ж хочу розповісти про нього як про людину, майстра своєї справи і вмілого коваля, котрого у селі інакше і не звуть. Кажуть «Справа майстра боїться», а ще «Добрі справи ідуть попереду людини і самі про себе говорять».

Дід Олекса передає своє вміння молоді

Наш герой уже пенсіонер у поважному віці, ще донедавна такий жвавий, а тепер усміхненими очима проводжає перехожих, сидячи під хатою на лавочці і милується Божою красою довкола. Думаю: скільки ті очі бачили розжарений метал, а руки переробили важкої роботи: тримали молот, гнули підкову, робили плуга чи сапу. Це лише подумати – 50 років ковальського стажу! Це лише скільки разів підняти молоток чи взяти кліщі. І чи спека, чи холод – нема іншого виходу, працюй, бо вдома – четверо дітей. Важко доводилося. Але, як каже пан Олексій, якщо ти любиш роботу, то робота легко вдається, бо головне в житті – бути Людиною. А якщо людина є особистістю, то і праця переростає у творчість, віддячує людині, обертається добром. Дивлячись «теперішніми очима», можна розмірковувати легше про ковальство. Це тепер, а тоді – механізації не було, все ручна праця важка, клопітка.

Я завжди поважала людей праці, завжди заохочувала учнів до неї. Ось і цьогоріч, маючи випускників, хлопців 9-Б класу, вирішила побувати з ними у ветерана праці і війни, повчитися, прищепити ту велику любов до праці. На прекрасному прикладі життя людини звернути увагу на те, що шляхетна працьовита людина, здатна пережити все: і важкі довоєнні часи , і війну, і ще й сьогодні користуватися авторитетом серед майстрів, навіть сьогоднішніх, у котрих є диво-техніка. Закликати не згубити цього ремесла у рідному селі, краї, знаючи як популяризують ковальство щорічні фестивалі ковалів у Івано-Франківську, Міжнародні форуми, що збирають ковалів із багатьох країн світу. Бо не може машина замінити людину, адже людина має серце, котре вкладає у свою працю. Колишні ковалі не знали, що таке металопластика, проте любили свій фах не менше як сьогодні. Побувавши в Олексія Дмитровича, хлопці, бачу, зацікавилися роз­пові­дями, самим ремеслом, а ще й тим, що все це їм оповів чоловік, котрого вони всі добре знають і знали їхні батьки і товаришували їхні діди.

Щиро дякую Олексієві Дмитровичу за цікаву неповторну мандрівку у часі і в майстерності, за всю ту працю, що він роздав людям. І нехай підкови, викувані ним, принесуть щастя його онукам і правнукам. Здоров’я і многая літ!

Ганна ДЕМ`ЯНЧУК,

учитель Добротівського навчально-виховного комплексу.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!