Газета по-надвірнянськи
 

Щоб моя душа перелетіла рампу й зачепила іншу душу

2 липня 2012, 13:27 | Рубрика: Новини Версія для друку Версія для друку 316 переглядів

Криштальні душі є, немов криниці,

Відчуєш спрагу – випий чистоти.

Крилаті є, неначе диво-птиці –

З них пий снагу в доланні висоти.

Ірина ЯЦУРА

Кожен, хто народився у цей світ, рано чи пізно починає серцем осягати його й  себе в ньому. Мабуть, прагнення бути щасливим й успішним народжується разом із людиною. Серед таких талановитих обранців світу цього, яким припало перенести великі негоди, які своїми мріями долали безмежні висоти, які просто зберігали в собі слово «Людина», є і вихідці з гірського селища Биткова.

На щастя, засіялось і на ниві карпатської землі на добрий урожай, не обділив Всевишній наш край не тільки поважними у віці горами, стрімкими потоками й ріками, роботящими й пісенними людьми, але й талантами вельми достойними.

Богдан Бенюк народився 26 травня 1957-го. Український актор театру й кіно. Цьогоріч йому виповнилось 55. В одній із публікацій він згадав: «Моє село мені найрідніше в житті, бо моя пуповина закопана в ньому. Коли був маленький, мама привчала мене до віри. Перед сном ми ставали з нею біля образу на коліна й промовляли «Отче наш…». Але думки мої інколи літали далеко, тоді я діставав доброго запотиличника. Отаким абсолютно легким і доступним способом мама привчила мене до речей, які повинні бути в житті кожного чоловіка найважливіші. Маю на увазі любов до землі, своєї мови, своєї віри.

Після вистави «100000» у «Театрі на Подолі» в Києві (2010 р.)

Саме ці слова зворушують у серці кожного акорди почуттів, особливо тих, котрі проживають у цьому карпатському селищі. Можна стати успішним, щасливим, видатним або простою людиною, але при цьому не забувати рідної батьківської хати, вдихати на повні груди українську пісню, з котрою йдемо по житті від самого народження, відчувати подих повітря, від якого нераз моторошно на душі, і просто йти назустріч Богу.

Богдан Бенюк повсякчас піклується про рідну сторону, пишається своєю малою батьківщиною… «Ми обрали шлях любові до рідної землі. І ми маємо йти ним. Навіть тоді, коли нам добре й тепло, і коли холодно й нас не приймають…». Це теж його думка.

У 1974-му вступив до Київського театрального інституту ім. І. Карпенка-Карого, наслідуючи життєвий шлях старшого брата Петра, нинішнього провідного і знаного актора Львівського театру ім. Марії Заньковецької.

– Це були незабутні роки, – розповідає Богдан Бенюк. – Ми всі в цьому світі актори. І кожен завтрашній день – це наша наступна роль, яку ми повинні зіграти так, щоб не було соромно за безцільно прожиті роки.

Він сам творив час, у котрому нераз міг сховатися від сірої буденності, від тієї темряви, де не може прорізатись промінчик, де суцільне павутиння вічності. Це його віртуальний світ… Адже для нього «головне, щоб твоя душа мала можливість перелетіти рампу й зачепити іншу душу».

У 1978-1980 роках працював у Київському театрі юного актора. Із 1980-го – актор Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка в Києві. У 1989-1994 рр. – старший викладач Державного інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого.

– Життя навколо дуже швидке, динамічне, – зауважує Богдан Бенюк. – І я не маю права засиджуватися, бо ніхто не знає, скільки йому відпущено на цьому світі.

Він завжди непосидючий, прагне до наполегливої праці. І, мабуть, саме така позиція вивела його на найвищу вершину, на справжній Еверест, де не завжди сонячне проміння може освітити пітьму.

– Ми ж, актори, егоїсти й думаємо, що світ творчості обертається тільки навколо нас. Це нормально, так і повинно бути. Хоч ми розуміємо, що це зовсім не так. Бо якщо подивитися, які портрети розташовані на другому поверсі в Музеї нашого театру, хто там є і кого там немає… Величезна кількість людей топтали цю сцену, мріяли так само, як і я, але не всі мрії здійснюються. Я нині сиджу на місці народного артиста України Віктора Цимбаліста, який здав мені цей стіл і сам спустився вниз. Він також мріяв, неймовірно талановитий чоловік. Але доля бере своє… Найважливіше, щоб ті ролі, які ми граємо, залишилися в пам`яті. Бо ми ж тільки в пам`яті живемо… Це процес, який залежить від багатьох речей. Але треба завжди бути людиною і розуміти, що ми призначені сьогодні жити й встигнути щось зробити. Навіть, якщо йдеться про ті незрозумілі емоційні штуки, які даються нам підсвідомо, – це також великий дар, – переконує майстер театру й кіно.

Згадаймо, що він також вів кілька розважальних телепрограм: «Шоу самотнього холостяка» на Першому національному каналі та «Біла ворона» на каналі «1+1». Разом із Анатолієм Хостікоєвим є співзасновником Театральної компанії «Бенюк і Хостікоєв». Із приємністю згадує ті моменти, коли разом зі своєю мамою ходили дивитися в селі індійські кінофільми, то вона йому ногу общипувала через те, що переживала. Згадує, як у цих фільмах просто якісь трагічні ситуації відбуваються – співають, плачуть… і вона від хвилювання його щипала, і реагувала на все, що там відбувається, надзвичайно відверто, по-дитячому. І оце, видно, передалося вміння відгукуватися на отакі …вібрації-порухи душі.

Богдан Бенюк здобув справжнє визнання й нагороди: заслужений артист УРСР; народний артист України; лауреат Державної премії України ім. Олександра Довженка; лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка, вагому частку якої перерахував на спорудження греко-католицького храму у Биткові; кавалер ордена «Заслуги».

Як не згадати тут слова колишнього директора Битківської середньої школи Михайла Максим`юка: «Богдан, яким був у дитинстві, таким і залишився. Я працював директором школи, в якій він навчався. Дуже здібний до співу хлопчина майже ніколи не повертався з різних оглядів художньої самодіяльності без нагород. Ми всі захоплено стежили за його професійним зростанням. Знаєте, чим він нас досі підкоряє? Сягнув захмарних акторських висот, проте ніколи не цурався свого занепадаючого Биткова. Дуже часто приїжджав, коли живою була його мама. Тепер, звісно, менше. Та щиро зізнається, що завжди пам`ятатиме, де закопане його пуповиння. Талановитий і мудрий він чоловік. Як таким не гордитися?»

Справді, як не захоплюватись такими людьми, такими видатними особистостями. На думку багатьох сучасників, Богдан Бенюк направду є тією зорею, яка ніколи не погасне, світло якої довго ще живитиме нашу рідну землю. Багато хто може критикувати його творчість. Та, попри все, він залишається гумористом, веселою творчою натурою. Не варто, мабуть, весь час бути мрійником. Треба так трудитися, аби ілюзія стала дійсністю. Тоді й себе поважатимемо і ставитися будемо до себе по-іншому.

Богдана Бенюка часто запитують: «Які ролі він мріє зіграти?». На такі запитання майстер театру й кіно відповідає так: – Я ж у своїй творчості ніколи не мріяв зіграти того чи іншого персонажа. Ті ролі, які я грав, завжди проходили через ініціативу режисерів, котрі мене закохували в персонажа. Саме такий процес є вірним і я ніколи не був тим чоловіком, який мріяв.

Маємо самі собі поставити ціль у житті, те, чого ми прагнемо здобути. Дуже часто, коли відходить у вічність артист, кажуть, що тут помер той, хто мріяв зіграти Ромео, однак ніколи цього не зробив. До Богдана Бенюка робота приходить і він просто починає її творити. Він не з тих, котрі мріють наперед. Адже за його позицією «думати про те, що було би добре поставити ту чи іншу виставу, здійснити це і тим самим досягти ціль – саме це і треба в собі виховувати». Це, мабуть, і є тією основою, яка нераз підтримувала його в житті. І тому кожен українець повинен мати у своїй домівці Святе Письмо, Біблію і слово Шевченка в серці. – Ці книги дають величезну поживу, що творить правдивіть нашого існування, – переконаний народний артист України Богдан Бенюк.

Земля дає нам життя. Бути відданим їй – велика честь. І посісти достойне місце під сонцем – це як постійна боротьба між добром і злом. Тому кожен заздалегідь вибираймо ту висоту, з котрої можна розправити крила і полетіти, а не боляче впасти. Так, як це зробив повсякчас відданий своїй рідній стороні Богдан Бенюк.

Дмитро РУДЕЙЧУК,

випускник Битківської ЗОШ І-ІІІ ст.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!