Розпізнати до кінця таємницю гір на землі мало кому дається. Гори й смереки… Вони нероздільні у своїй цілющій красі й силі, як нероздільні небо й земля, як нероздільні Бог із Любов`ю. У потужних променях сонця, що благословляє усе живе в Карпатах, ясніє своєю чарівністю й загадковістю в срібних і кришталевих росах селище Манява. Жити серед цього зеленого смерекового дива, серед цих прекрасних пейзажів, дихати озонами чистих кришталевих вод, безмежних просторів небес – то високе істинне щастя, подароване Богом. Та більше загадкове диво в цьому прекрасному селі – це ікона Божої Матері, яка мироточить. У такі хвилюючі миті душа, наче виривається з грудей і злітає на широкі простори Карпат, щоб зцілити серце краплинкою криштальної сльози, відростити ті духовні крила, з яких починається перший політ людини, зрозуміти: чому плаче Марія, Божа Мати.
Чудотворна ікона «Ігуменя монастиря Манявського» – одна з головних тутешніх святинь, це копія з оригіналу, який зник, коли монатсир закрили. Ченці твердять, що оригінал був написаний у ХVІІ ст. після того, як у розпал епідемії чуми настоятелю монастиря явилась Мати Божа, наказала покаятись. Тільки за допомогою сили молитви священиків пошесть відступила. А копія ікони вперше замироточила у 2008-му за півроку до страшного паводку. Багато хто робить паралень з тими подіями й може дати свою точку зору, що вона нас застерігає: «Бережіться, наближається лихоліття». Жителі селища Манява стверджують, що це знак Господній, який маємо розгадати…
Цьогоріч у селі Манява численні бажаючі побачили ікону, яка мироточить. Терпеливий смиренний погляд божественних очей. Які це очі? Вони, як дві ясні сяючі зорі, як дві великі невідомі планети нашого життя. Вони можуть, навіть, розтопити кригу найчерствішого й найхолоднішого серця. Від них відчуваєш тепло, з них черпаєш політ у небесні простори. Ці ясні очі, ці замкнуті в тайні уста, цей смиренний ніжний лик, затиснутий у сумний віночок рамки, дає поштовх до того, щоб замислитись, які вчинки ми робимо.
Дві ясні божественні зорі… Вони незмінно вдень і вночі світять неземною силою в мою душу, випалюють у ній усе, що може віддалити її з цим світлом погляду. Скапує над світом сльоза… Змушує кожного замислитися над проминальністю життя.
У лютому цього року, коли в Україні тиснули значні морози, митрополит Івано-Франківської і Галицької УПЦ Київського Патріархату Іоасаф говорив: «Вологи немає, є холод, мороз, все замерзло, а вона мироточить». Тож нам треба замислитися над сльозами Божої Матері, щоб вони не стали нашими.
Подивімося збоку на життя, на всі цінності молодого покоління нашої держави. Зрештою, можемо зробити висновок, що духовно-моральні поняття, як честь, совість, гідність, правда в юних особистостей мають низьку ціну. І хоч дуже часто вживаємо ці високі слова, захищаємося ними, виправдовуємося, проте вчинки наші засвідчують протилежне. Кажуть, що наше народження – то є стрибок у безмежний океан інформації. Сучасний світ дає чи не кожен раз подорож до країни Інтернет. Та з часом з`ясовується, що значна частка того, що ми спожили – це всього лише інформаційне сміття. І це, мабуть, є тією загрозою, тим лихоліттям, про які попереджають ікони.
Читаючи твори української літератури, ми знаходимо відповіді на питання, що відкривають нам справжню сутність чогось, змушують замислитися над фактами, над нашими вчинками. П. Тичина в циклі «Скорбна мати» звертається до тієї постаті, котра для всіх людей втілює доброту й захист. Божа Мати приходить в Україну не з ясною посмішкою, а із скорбно стиснутими устами, такою, якою була тоді, як розпинали її сина.
Трагічні символи передають агонію національного світу: блискучі ножі в серці Божої Матері, розп`ята тінь її сина, її плач «сльозами» над даремною жертвою Христа. Вона знає, що чекає цей край у майбутньому:
Не бути раю
У цьому краю.
І щоб цього не сталось, ми повинні змінювати себе, намагатися жити по-новому. Мабуть, саме тоді не плакали б ікони, не було б у світі зла.
Ікона, яка мироточить… Сльоза її – загадка цілого світу. Тому варто пізнавати цінності сучасного життя, дивитися орлиним зором на проблеми, які потребують вирішення. Ця сльоза багато чого вчить людину, котра прагне вчитися. Не розминаймось хоча у цій миті з такими орієнтирами. Не засмучуймо Божу Матір, щоб ніколи не падала солона сльоза з її обличчя, яка може стати для кожного уроком.
Галина МАМЧУК,
випускниця Надвірнянського ліцею.
Версія для друку
775 переглядів
