Сучасний світ потерпає від екологічних проблем. І це, мабуть, для нас не є чимось новим. Отакі собі, здавалося б, прості одкровення людина не може пізнати власними силами багатств природи, а чи очима власної душі – вони, як потужні іскри, спалюють все зло, все те, що руйнує світ.
Запам`яталися слова Ліни Костенко: «Знаю склад біосфери, структури кислот, все, що є у природі, приймаю як даність. Я, людина двадцятого віку, – і от, зачудована, бачу лише первозданність». Тому кожен повинен усвідомити одне істинне правило на землі: «Бути справжньою людиною – це бути творцем природи». Якщо будемо все більше і більше берегти землю, на якій народились, то таким чином екологію покращимо… Та як можна забруднювати те, що дає нам життя? Адже так невблаганно, до фізичного болю, відчутно проминає час, а з ним і краса, і чарівна безпосередність світосприйняття, і виразність надбань природи, котрі завжди вічні.
Нерідко шукаємо в житті того вітру, який виграє на смерекових хвойних струнах ще ніким у світах не записані чудні мелодії пісень, котрі перекладаються на мову серця. Вона дає можливість зрозуміти природу, зрозуміти самого себе. І от сьогодні зустрічаємось із проявами глобальних проблем людства – забруднення річок, повітря, вирубування лісів, зникнення води, що є тепер найсуттєвішою ознакою для нас.
Напевно, багатьом відомі слова Олександра Довженка: «Я завжди думав і думаю, що без гарячої любові до природи людина не може бути митцем». Це саме так. Бо тільки митець здатен по-справжньому надати краси природі, оживити її.
На думку більшості людей, природа – це та скарбниця, з якої ми повинні постійно щось брати. Та ніхто не замислюється над тим, що нам потрібно її духовної краси, аби наживити душу. На жаль, людина далеко не ідеальна у своїй цілісності. Вона страждає так само, як і природа. Тому й звертаються сьогодні поети дедалі частіше до теми екології. Це можна вважати ознакою наближення лиха, оскільки катастрофа природи – це крок до духовної катастрофи суспільства. Людина інтуїтивно відчуває якийсь зв`язок із навколишнім світом, прагне удосконалюватись, черпати більше снаги з джерел сонячного світла. Подивімося довкола себе, у що ми перетворили нашу планету, яка є єдиною частиною, де можливе життя, у що ми самі перетворились.
Життя довільне й доля частіше, ніж сподіваємось, лихоманить наші плани. І ми повинні залишитись тими янголами, якими прибули сюди, на Землю. Спостерігаймо за кожним порухом у цьому світі. Кожна стеблинка, кожний кущик, навіть, слабкий подих вітру – все, що оточує нас, змушує замислитись над екологією, котру потрібно покращувати. Природа – це творець непізнаного світу, з якого ми повинні взяти багато чого доброго і приємного – для себе і своїх нащадків.
Галина МАМЧУК,
випускниця Надвірнянського ліцею.
Версія для друку
747 переглядів
