Газета по-надвірнянськи
 

У рідній мові – моя сила, мої дужі весла…

13 липня 2012, 13:44 | Рубрика: Духовність, Культура Версія для друку Версія для друку 385 переглядів

Золотий колосочок я бачу в зернятку,

У весняному цвітірозкішні плоди,

А в тобі, моє миле вкраїнське дитятко,

Вже щасливу людину нової доби.

Ірина Яцура.

Кажуть, що у кожного народу є своє серце, є своя душа – це його рідна мова. І кожен патріот повинен любити її, берегти, немов зіницю ока. Адже місія українця на Землі – нести на крилах вітрів українську мову до молодого покоління, яке має в усі часи піклуватися про неї, збагачувати її…

Це своєрідні весла, якими можна гребти до кращого майбутнього України, бо часто зруйнована українська душа ще й досі не цінить рідного милозвучного слова, рідної ідеї… Несказаної сили енергія б`є із джерела нашої мови. Вона веде нас по житті, підживлює дух того народу, який у вікопомний серпень 1991 року переконав увесь цивілізований світ, що він уже не раб, що настав день розкидане каміння зібрати й будувати свій Новий Єрусалим, що починається з української мови.

Законопроект «Про засади державної мовної політики», внесений народними депутатами Вадимом Колесніченком та Сергієм Ківаловим 7 лютого 2012 року та прийнятий Верховною Радою України 3 липня ц. р., ухвалили в другому читанні 248 депутатськими картками. Він викликав значний резонанс у суспільстві. Проти його прийняття тривають масові акції протесту, зокрема, у рамках кампанії «Займіться ділом, а не язиком!» відбулася навіть бійка у залі засідань Верховної Ради України.

На думку краян-прикар­пат­ців і всіх свідомих українців державна мова у державі повинна бути одна. Адже Україна починалася з Мови, зі Слова, із Пісні. Вона, мов плуг, із віку у вік оре правічний переліг життя нашої прабатьківської землі і з його чорноземної скиби виростають сини й дочки роду нашого. У кожного з них на вустах у часи радості й смутку, щастя й горя була своя молитва в рідній мові, у тому промінчику, в якому цілий світ, вся енергія сонця сподівань.

Сьогодні стикаємось з мовними проблемами серед молоді. Багато хто розмовляє тією мовою, яка є йому близькою. А дехто твердить, що «українська мова не є красивою». Це проблемне питання, бо саме так зникає наше національне надбання. Навіть тоді, коли хочемо відвідати іншу країну, ми розчиняємось серед того натовпу, який підносить на п`єдестал свою мову. Це є нашим гріхом, за якого ми повинні спокуватись. Та той, котрий прожив немало, котрий падав у житті й піднімався, знає, що світ цей, якщо ще тримається, то тримається на чистоті й світлі праведників, на совісті й праці тих людей, які віддади й віддають свої душі, свої серця, дні свої Богові, в руках якого наша українська мова. Певно, не варто чекати поки хтось порятує, захистить її і спрямує на правильні дороги – захищаймо її самі, бо тільки в ній сила наша, дужі весла…

Україна починається із кожного з нас. Оберігати українську мову – наш святий обов`язок. Просто залишається глибоко повірити й тихо промовити: «Якщо я несу в собі зародки світла кожного вкраїнського слова – значить буде вже трішечки сонячно». І нехай так станеться! Адже ми покликані Богом бути святими, бути носіями своєї солов`їної мови й жити у своїй державі, як у раю. Почнімо із себе – і кожен відчує і переконається, що іскра нашої мови не скніє у небесах вічності, що світло й добро у кожного українця закладено в душі його. Кому ж захищати її, як не нам, молодому поколінню нової доби.

Дмитро РУДЕЙЧУК,

випускник Битківської ЗОШ І-ІІІ ст.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!