Газета по-надвірнянськи
 

Загляньте в очі і душу дитини

27 липня 2012, 14:17 | Рубрика: Духовність Версія для друку Версія для друку 358 переглядів

На початку липня свій 32-й день народження святкував Надвірнянський будинок дитини. Саме до цього свята ми й приурочили бесіду із його головним лікарем Галиною Петрівною Кузнецовою.

– 32 рокице хоч і не кругла дата, але вже чималий вік. Коли ж був створений будинок дитини і на скількох діток розрахований?

– Якщо бути точною, то діє він із 2 липня 1980-го. Чимале приміщення збудували таким, що у ньому можуть мешкати 180 дітей. Із 2010 року наших вихованців налічувалось півсотні, зараз тут проживає 31 дитина. Із 1 липня діють три вікові групи, ізолятор та карантин. Четверту довелось розформувати, адже кількість дітей постійно зменшується. Така статистика не може не радувати, адже діти повинні проживати у сім’ї під опікою мами й тата.

У чому ж причина? Мабуть, усі дітки знайшли нову сімю?

– Не зовсім так. Переводять дітей за станом здоров`я в інші інтернати, або ж коли дитина досягає 4 років. Наприклад, нещодавно двох діток перевели в Залучанський інтернат для важкохворих, а шістьох – у Долину за віком. Звичайно, буває й так, що з наших стін маля переїжджає до нових батьків. Маємо і велику приємність – у цьому році усиновили 6 дітей.

Це не може не радувати! Шестеро малят тепер живуть у родині. А чи всі дітки, які проживають у будинку, є сиротами?

– Якраз навпаки. У більшості з них є мами. Будинок дитини спеціалізується на наданні ранньої медико-соціальної реабілітації, це не те ж саме, що й сиротинець. Тут можуть перебувати діти, в яких є батьки, але які потребують особливого догляду чи лікування. Проте це не робить дитину сиротою. Всиновленими можуть бути лише дітки, які мають спеціальний статус, в яких батьків немає чи рішенням суду їх позбавили батьківських прав.

Тобто, за дітьми повертаються їхні близькі та рідні?

– Трапляється й таке, але найчастіше – і це чи не найгіркіше і найприкріше – діти залишаються покинутими при живих батьках. Якщо рідні залишають дитину в нас, то вони зобов’язані цікавитись станом її справ та здоров’ям, провідувати маля чи хоча б телефонувати. Якщо більше ніж півроку ніхто не з’являється, ми складаємо спеціальний акт і надсилаємо у службу в справах дітей РДА для подальшого розгляду. Саме там і вирішують долю дитини. Рішення про позбавлення батьківських прав можуть прийняти лише у судовому порядку.

Якщо у Будинку дітям надають медичну допомогу, то й персонал повинен бути кваліфікованим?

– Так і є. Майже увесь персонал має медичну та педагогічну освіту. В кожній групі – медична сестра, молодша медична сестра та вихователь. У нас працюють досвідчені логопеди, масажисти та інструктор із лікувальної фізкультури. У перспективі плануємо створити хоспіс для дітей, яким потрібна паліативна допомога. Йдеться про діток, хворих невиліковно. Поки що серед наших вихованців є хлопчик, хворий на ДЦП. Завдяки нашому колективу стан дитини суттєво покращився. Маля виявляє добру реакцію. Щиро сподіваємось, що стан здоров`я хлопчика прогресуватиме й надалі.

Медичне обслуговування дітей потребує чималих витрат. Чи на все вистачає коштів?

– Повністю нас фінансує головне управління охорони здоров’я Івано-франківської ОДА. Коштів на продукти харчування та одяг вистачає. Те ж стосується іграшок. До нас у гості навідуються школярі, передають зібрані речі. Це вже стало доброю традицією з року в рік.

А як благодійники, мабуть, і їх вистачає?

– У приміщенні Будинку дитини зараз проводить ремонтні роботи наш постійний добродійник – ПАТ «Нафтохімік Прикарпаття». Систематично виділяє допомогу Управління СБУ в Івано-Франківській області, а підприємство «Смарагд Прикарпаття» з Надвірної надає безкоштовні будматеріали. Намагаємось підтримувати приміщення у належному стані. Це ж заклад для дітей, тому має приваблювати чистотою та світлістю.

Чим може допомогти діткам пересічний надвірнянець? Упевнена, у нашому місті є багато небайдужих.

– Ми будемо раді прийняти будь-яку допомогу. Доречними стануть миючі засоби та засоби гігієни для дітей, солодощі та підгузки – у нашому випадку їх багато не буває. Але важливо розуміти, що дітям, у першу чергу, бракує уваги й любові. Адже при всьому бажанні наші працівники все одно не можуть замінити їм родину. Хотілось би приймати гостей не лише напередодні дня Святого Миколая. Цим самим ви й засвідчите свою увагу й турботу – те, що потрібно всім діткам без винятку.

У гості до малят ходила

Тетяна ЮРКЕВИЧ,

студентка 2-го курсу факультету журналістики Львівського національного університету ім. І. Франка.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!